Географічне положення, особливості рельєфу дна Світового океану

Єдиний Світовий океан розділений на чотири океани: Тихий (50 % площі), Атлантичний (25 %), Індійський (21 %) і Північний Льодовитий (4 %). Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів.

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Учені виділяють у його межах чотири зони.

Підводна окраїна материків утворює першу зону, до якої входить материкова відмілина — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суходолу — піски, гравій, галька та ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту із земною корою материкового типу до глибини близько 3,5—4 км. Він часто східчастий, розсічений підводними каньйонами.

На стику материкових і океанічних частин літосферних плит виділяється перехідна зона, до якої належать улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби. У Світовому океані налічується понад ЗО жолобів. Найглибшим із них є Маріанський жолоб — 11 022 м, а найдовшим — Алеутський — 3570 км. Із перехідною зоною пов'язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії.

Третя, основна зона дна Світового океану — ложе океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.

Серединно-океанічні хребти із земною корою базальтового типу утворюють четверту зону, яка виділяється в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає більше як 60 000 км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000— 4000 м, ширина — 1000—2000 км. Уздовж осьових частин хребтів розташовані глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1—1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.

Світовий океан і його частини

У Світовому океані виділяють окремі частини: моря, протоки, затоки. Море — це частина океану, відокремлена від нього ділянками суходолу або підводними підняттями. Єдиним винятком є Саргасове море у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10 % площі Світового океану. Найбільшими серед них за площею є Філіппінське, Аравійське, Коралове.

За розташуванням моря поділяються на окраїнні, внутрішні та міжострівні. Окраїнними називають моря, розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцове, Східнокитайське та ін.). Внутрішні моря — це моря, які далеко врізаються в суходіл одного чи двох материків. Серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне та ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське тощо.

Берегова лінія — це межа суходолу і моря, вона може мати різну ступінь порізаності. Берегову лінію ускладнюють затоки і півострови, острови і протоки.

Затока — це частина водного простору, що вдається в суходіл і має вільний водообмін. Затока менше відокремлена від суходолу, ніж море.

Протокою називають частину водного простору, що розділяє дві ділянки суходолу. Найширшою є протока Дрейка — 1120 км, глибина — 5249 м. За довжиною найбільша Мозамбікська протока— 1760 км.

Півострів — частина суходолу, що вдається у водний простір. Найбільшим за площею є півострів Аравія — (2730 тис. км2).

Невелику, порівняно з материками, ділянку суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називають островом. Найбільшим серед них є Ґренландія — 2176 тис. км2. Скупчення островів, що мають однакове походження, називають, архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля). За походженням острови поділяються на материкові, вулканічні й коралові.