Проблеми охорони навколишнього середовища

• Надмірне використання води з річок призводить до зміни сольового складу морів, що змінює умови проживання живих істот.

• Постійне зменшення корисних копалин, запаси яких об­межені, їх виснаження впливає на зміни в біосфері.

• Зменшення численності видів тварин і рослин.

• Вирубування лісів призводить до ерозії ґрунтів, зміління річок, зменшення кількості прісної води.

• Збагачення атмосферного повітря вуглекислим га30м, що створює «парниковий ефект».

• Зменшення концентрації кисню в атмосфері, ліси та океа­ни не встигають відновлювати кисень, який використовує люд­ство для своїх потреб.

• Збільшення використання палива, що пов’язано з вики­дом в атмосферу сірководню, оксидів а30ту, вуглеводню тощо. Ці речовини випадають кислотними дощами, росою, снігом.

• Викид в атмосферу оксидів металів під час роботи заво­дів, важкої промисловості. Оксиди металів спричинюють кислі дощі.

• Руйнування о30нового шару атмосфери, особливо сполу­ками фтору та хлору.

• Посилення радіактивного фону біосфери.

• Нераціональне оброблення плодючих земель, знищення степів, савани.

• Збирання лікарських трав, що різко зменшує їх видову численність.

• Використання пестицидів і сполук побутової хімії під вищує їх концентрацію у всіх оболонках Землі, в харчових про дуктах і створює проблему алергізації населення.

• Викид промислових та побутових відходів призводить до забруднення довкілля.

Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища

Всесвітня організація охорони здоров’я висуває такі постулати для досягнення здоров’я всіх людей:

• профілактика хвороб;

• боротьба з ними;

• зміцнення та збереження здоров’я;

• забезпечення здорового навколишнього середовища;

• лікувально-санітарне обслуговування людей.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, держава визнає право кожної людини на охорону його здоров’я та забезпечує це.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення» передбачає створення санітарно- епідемічного благополуччя територій та населених пунктів, при

цьому головним є організація державного санітарного нагляду. Цей закон визначає державний санітарний нагляд, як систему постійного спостереження органами і закладами санітарно- епідемічної служби.

Санітарно-епідемічна служба України складається з таких органів і установ:

• Міністерство охорони здоров’я;

• Підрозділи Міністерства оборони;

• Міністерства внутрішніх справ;

• Державного Комітету у справах охорони державного кор­дону;

• Національної гвардії;

• Служби безпеки;

Основним підрозділом у роботі санітарно-епідемічної служ­би є санстанція, яка забезпечує державний нагляд на певній те­риторії.

Санітарно-епідемічна служба повинна мати досвідчених фа­хівців: санітарних лікарів, епідеміологів, бактеріологів, лабо­рантів, фармацевтів, інженерів, техніків.

Ця служба повинна бути добре обладнана, бо діяльність фа­хівців санітарно-епідемічної служби спирається на дані лабо­раторних досліджень, які є основою об’єктивного оцінювання санітарно-епідемічної ситуації.

За допомогою інструментальних досліджень чинників до­вкілля оцінюють ступені небезпеки їх для здоров’я людини.

У систему санітарно-епідемічної служби входять підрозділи дезінфекції, які госпіталізують пацієнтів з інфекційними хво­робами та проводять дезінфекцію в осередках. Ці підрозділи також здійснюють заходи, спрямовані на боротьбу з переносни­ками інфекцій.

Основу нормативних актів у системі держсаннагляду скла­дають санітарні та протиепідемічні норми і правила. Ці доку­менти встановлюють кількісні значення параметрів чинників навколишнього середовища.

У своїй роботі органи санітарно-епідемічної служби корегу­ються Конституцією України, Основами законодавства Украї­ни про охорону здоров’я, Законом «Про забезпечення санітар­ного й епідемічного благополуччя населення». Постановами Уряду України, Нормативними документами, розробленими та уведеними в дію в установленому порядку (санітарне зако­нодавство).