Медико-соціальні та психологічні аспекти смерті

Смерть — це незворотне припинення всіх процесів життєдіяль­ності.

Згідно з психологічними теоріями для всіх людей жах пе­ред смертю є нормальним явищем. Кюблер-Рос виділив 5 ста­дій пристосування до міркування над проблемою наближення смерті:

• заперечення смерті;

• гнів;

• торгування;

• депресія;

• сприйняття.

Ці критерії загальні, але кожна людина пристосовується до сприйняття смерті індивідуально.

У літературі піднімається полеміка з приводу питання, чи має право людина на смерть. Традиційна медицина стоїть на позиції підтримання життя тяжкохворих за допомогою лікар­ських засобів, спеціальної апаратури. При цьому ігнорується право людини на автономію, на бажання бути весь час з близь­кими людьми. Альтернативним до геронтологічних відділень клінічних лікарень, диспансерів є хоспіси. Концепція хоспі- су полягає в тому, що смерть, як і народження, є природним явищем. Хоспіси дають можливість тяжкохворим пацієнтам прожити час, що залишився, насичено, безболісно, в оточенні друзів.

Багато людей вважають, що мають право померти без штуч­ного продовження життя, внаслідок чого наступає природна смерть. У літературі обговорюється питання прискорення смер­ті за допомогою евтаназії.

Близьким людям необхідно пристосовуватись до втрати рід­ної людини. Виділяють три стадії сприйняття смерті. На пер­шій стадії після смерті рідної людини виникає шок, на другій — активне переживання втрати близької людини, на третій ста­дії — люди пристосовуються до життя без близької людини.

Незалежно від культури смерть або її очікування додає до життя нового значення, що допомагає визначити поняття муж­ності, доброти, милосердя, вірності, любові в особистому та сус­пільному житті

Форми емоційного спілкування з людьми різних вікових категорій

Неможливо собі уявити розвиток людини, саме Існування інди­віду як особистості, його зв’я30к з суспільством без спілкуван­ня з іншими людьми.

Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом люд­ської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, яв­ляють собою форми соціальної активності людини.

Характерною ознакою спілкування, як форми активності, є її моральна спрямованість, культура людей (людяність, добро­зичливість, дружелюбність, взаємоповага тощо).

Завдяки спілкуванню індивіди обмінюються знанням, ви­робничим досвідом і вмінням. Інакше кажучи, тільки через спілкування з іншими людьми людина може задовольнити свої потреби, встановити духовний зв’я30к з іншими людьми.

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, яка з’являється в неї з моменту на­родження.

На ранніх етапах розвитку спілкування носить початковий характер. Найпростіші сигнали головним чином передають ін­формацію про ба30ві афективні стани (біль, задоволення, спо­кій, збудження, цікавість). У той же час на цей простий діалог впливає характер реагування дорослого на потреби дитини. Плач, посмішка, погляд, пригортання дитини — заклик до спілкування. Вони дають інформацію не тільки матері, але й дитині, яка чує у відповідь голос, інтонацію матері, бачить її очі, відчуває її дотики і ласку.

Розвиток символічної мови значно розширює можливості для передачі свого емоційного стану і таким чином сприяє по­силенню зв’язку дитини з іншими людьми. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер, все ж спілкуван­ня з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.

Діти швидко вчаться координувати свої рухи, настроювати почуття і думки, визначати мету, враховувати точку 30ру ін­ших людей. Ці прийоми формують здатність до спілкування — одне з перших «інстинктивних» прагнень людини, що виникає в ранньому віці.

Особливе морально-психологічне навантаження у спілкуван­ні характерне для підліткового та юнацького віку. Це не лише контакти взагалі, а й прагнення до взаєморозуміння, що спира­ється на симпатію й визнання, потреба в емоційній підтримці й водночас потяг до самостійності та автономії, які можуть зумо­вити появу суперечностей у спілкуванні й навіть його кризу.

Спілкування в сім’ї формує ті колективістські моральні за­сади, які необхідні дитині і підлітку в навчанні, суспільній ді­яльності. Культура, щира любов, взаємоповага, тепло, ласка є невід’ємними складниками сімейного спілкування. Вміння заслужити повагу і любов рідних, своїх друзів має вирішальне значення для юнацької самоповаги.

Спілкування — це практичне завдання, вирішення яко­го потребує неабияких зусиль. Від особистості вимагається не тільки розуміння творчого, складного характеру людських вза­ємин, а й пошуку, часом болісного, нових форм, стилів спілку­вання, його ритму. Невміння, а інколи й небажання розібра­тися в цих морально-психологічних особливостях сприйняття людьми одне одного може породжувати стан самотності, який важко, а подеколи й трагічно переживається людиною.

Щоб спілкування між людьми могло відбутися, тим більш на достатньо високому рівні, потрібно чимало передумов. Суб’єкти спілкування повинні перебувати в контакті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила кому­нікативної поведінки. їм має бути притаманна воля до спілку­вання і певна настроєність на своїх партнерів, що знову ж таки передбачає відповідні соціальні, культурні, психологічні, семі­отичні умови. До передумов людського спілкування слід відне­сти повагу, співчуття і любов.

Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, погля­дів, почуттів іншого. Причина тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей у тому, що людина починає глибше осяга­ти себе, свої чесноти і вади.

Визначну роль у процесі спілкування відіграють такі якос­ті, як концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера. Необхідно проявляти чуйність і розуміння один до одного, бути коректними, ввічливими.