Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствердження всього старого, переоцінка власної особис­тості. Знижується увага, пам’ять, психомоторна активність, з’являються дефекти поведінки, ретроградна амнезія (віднов­лення старих подій і втрата пам’яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов’язані зі змен­шенням рухомості нервових процесів. Основні електроенцефа- лографічні зміни — затримка альфа-ритму, посилення повіль­них коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних пре­паратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у змен­шених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні меді­аторів мозку — норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, се­ротоніну. Мають значення розлади лімбічної системи, гіпота­ламуса, які відповідають за гомеостаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком посла­блюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково — одних — зменшується, інших — зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус — гіпофіз — статеві за­лози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естра- діолу і прогестерону, концентрація тестостерону збільшується. Виникає компенсаторний механізм — збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза.

Під час старіння зниження активності системи гіпотала­мус — гіпофіз — щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус — гіпофіз — кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком по­слаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

Психологія людей похилого віку

«Скільки б ми не скаржилися на природу, вона веде себе до­бре: життя, якщо ти вмієш ним користуватися, достатньо три­вале» (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових його проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

«У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчут­тя, самооцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволеності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають похмурими, роздратова­ними, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують. Інтерес до світу, до всього нового знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з’являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минулого. Поряд з цим підви­щується інтерес до свого тіла і різноманітних неприємних від­чуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб’язковими, скупими, занадто обережними, педантичними, консервативними, мало­ініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гостроти сприйняття, пам’яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний об­раз людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими». Однак було б неправильно думати, що всі пере­раховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей по­хилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена на­бором різноманітних якостей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X психологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

• людина похилого віку — негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

• людина похилого віку — екстравертована (використовую­чи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через 30внішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особли­во у зв’язку з виходом на пенсію (спостереження за мо­лоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім’ї);

• інтравертований тип, який гостро переживає процес ста­ріння. З’являється тупість щодо нових інтересів, ожива­ють спогади про минуле — інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, послаблення сек­суальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: «Старість — не радість». Ка­тегоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.