Другий (середній) період життя дорослого (40—60 років).

Еріксон виділив головні проблеми середнього періоду жит­тя дорослої людини — це турбота і піклування про молодше по­коління, хвилювання з приводу того, в якій світ це покоління прийде і що отримує у спадок.

Пек визначив такі проблеми або конфлікти:

—перевага досвіду над фізичними силами;

—перевага соціальних відносин між людьми над сексуаль­ними;

—розумова гнучкість замінює розумову ригідність.

Середній період життя людини характеризується деякими змінами. Зростає відповідальність за своїх батьків похилого віку, діти переходять у підлітковий період, згодом стають не­залежними від дорослих. Велике значення має дружба, від­носини між друзями стають багатогранними і складними. Це пов’язано з тим, що люди середнього віку схильні до самоана­лізу, глибокого усвідомлення своєї особистості та особистості друзів.

Чоловікам і жінкам часто доводиться налагоджувати своє сімейне життя, наприклад, після розлучення і утворення но­вого шлюбу. У нових сім’ях виникають конфліктні ситуації з дітьми від попереднього шлюбу.

Середній вік характеризується кар’єрним ростом, удоскона­ленням професійної майстерності. Багато людей дають оцінку своїй професійній діяльності. Така переоцінка може призвести до стресу, зміни професії, місця роботи.

Третій період життя людини характеризується тим, що він не буде змінюватись на новий період. Вихід на пенсію, часто втрата близької людини, проблеми зі здоров’ям стають важким психологічним тягарем. Людині похилого віку потрібно змі­нювати концепцію свого «Я», бо вона втрачає свою автономію і стає залежною від інших людей. Одні можуть до цього присто­суватися, інші — ні.

Оцінка свого фізичного стану часто стає показником психо­логічної безпеки. Люди похилого віку міркують про те, скільки їм залишилося жити.

Однією з проблем старості є потреба людини проводити ба­гато часу в міркуваннях над тим, як пройшло життя, що після них залишиться людям.

Чоловіки і жінки по-різному поводять себе. Гутманн зро­бив висновок, що чоловіки стають пасивними, більш лагідни­ми, доброзичливими, а жінки — більш агресивними, практич­ними і деспотичними. У людей похилого віку, відзначається зниження реакцій на пристосування до складних життєвих ситуацій.

Вихід на пенсію для людини є зміною її статусу. Реакція на вихід на пенсію залежить від стану здоров’я, бажання залиши­ти роботу, матеріального забезпечення та ставлення колег.

Зміна статусу залежить і від сімейних відносин. Багато лю­дей страждають від того, що залишаються без близьких людей і друзів. Самотність і бідність людей похилого віку є головними проблемами у різних країнах світу. Альтернативним варіантом є організація денних центрів, центрів з постійним проживан­ням для людей похилого та старечого віку.

Біологічний вік

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість — закономірний період вікового розвитку.

Старіння — руйнівний процес, розвиток якого супроводжу­ється з віковим ураженням різних органів та систем, що при­зводить до порушення фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, зниження його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середовища в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затриму­ють старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку. Вітаук — процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

Час, коли настає старість

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Стародавньому Римі становила 28—30 років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45—59 років вважається серед­нім, 60—74 роки — похилим, понад 75 років — старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабіль­ний та деградаційний. Розрізняють календарний вік і біоло­гічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше ка­лендарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.

Вікові зміни фізіологічних систем

У людей зміни з боку різних систем розвиваються нерівномір­но. Це ускладнює визначення біологічного віку. З одного боку, проводять оцінку функцій, які змінюються з віком: слух, зір, швидкість пульсу, м’я30ва сила, АТ, ЖСЛ тощо. З іншого боку, використовують фізичні навантаження для вивчення адапта­ційних реакцій організму.

Природне і передчасне старіння. Термін життя

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в орга­нізмі.

1. Хронобіологічні зміни — вікові зміни тканин. Що біль­ший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

2. Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, на­приклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

3. Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, на­приклад, зміни ферментів.

4. Індивідуальні зміни — притаманні окремим людям. Природне старіння визначається темпом і віковими зміна­ми, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям людини.

Передчасне старіння — ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захво­рювання, негативні чинники середовища, стреси, недостат­ність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам’яті, емоцій­ної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних сис­тем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни на­стають значно пізніше.