4. В якій аудиторії, перед якою публікою буде виголошуватися доповідь?

Для того, щоб знати, в яких умовах проходитиме засідання і яка за­гальна обстановка супроводжуватиме виступ, промовець спочатку має спробувати відповісти на такі запитання:

• Чи буде дана аудиторія дружньою або ворожою, такою, що симпа­тизує йому або виявляє байдужість?

• Чи буде публіка в залі відвертою або недовірливою та мовчазною?

• Чи будуть серед присутніх у залі лише його прибічники або, мож­ливо, там будуть присутні й представники опозиції?

• Якщо припускається присутність опозиційних сил у залі, чи дотри­муються вони однієї позиції або ж конфліктують між собою? Існують також -деякі інші фактори, що впливають на сприятливий

результат виступу, а саме:

• Коли і в який час буде представлено доповідь: уранці, після обіду, наприкінці робочого дня або ж перед офіційною вечерею?

• Чи будуть люди, присутні в залі, поспішати побувати ще десь?

• Чи не загрожує промовцю «небезпека» з якихось підстав?

• Чи є при цьому необхідність врятувати чиєсь «громадське обличчя»?

Виконуючи остаточний аналіз усієї ситуації, що склалася, та продуму­ючи, яку форму та стратегію обрати, оратор має виходити із завдання свого виступу й абсолютного розуміння того, що він «продає», кому він це «продає», які обставини та перешкоди можуть при цьому виникнути, в якій атмосфері та перед якою публікою він буде робити свою доповідь.

Організація виступу

Успішний виступ містить не лише добре підібраний матеріал, а й, що істотніше, незаперечні аргументи й докази. Такий виступ демонструє вільну орієнтацію оратора та глибоке знання ним справи. Але навіть ду­же сильна і переконлива промова, що має план, містить основну ідею, необхідну інформацію, якою зацікавилася публіка, легко зазнає фіаско, якщо ці факти не будуть певним чином упорядковані та розташовані.

Насамперед не можна нехтувати вступною та підсумковою части­нами виступу. Із самого початку промова має викликати інтерес у слухачів, знайомити їх з основним змістом та ідеєю доповіді. У під­сумковій частині досвідчений доповідач ще раз коротко повторить ключові моменти і сенс усього виступу. Ще раз зупинимося на діях, які при цьому мають бути виконані.

Головна частина доповіді, що йде відразу після вступної частини і закінчується безпосередньо перед підсумковою, містить у собі головну думку і сутність ідеї. Вони мають бути обдумані доповідачем із повним знанням справи. Неможливо тривалий час тримати аудиторію в напру­женні, розкриваючи головний зміст своїх планів, ідей або просто «ви-плескуючи» на неї постійний потік інформації, без особливого підходу, прагнення «злитися» з аудиторією, зробити її частиною свого виступу.

Щоб добитися зрозумілості й упевненості, що ідея виступу зрозу­міла і прийнята присутніми, необхідно викладати свої думки точно, зрозуміло і просто, щоб це було зрозуміло всім.

Організація самого виступу передбачає компонування розрізнених частин єдиної монолітної доповіді. Метод, який для цього обирають, залежить від теми виступу та стратегічних намірів промовця. Дехто найбільш доцільною та звичною формою виступу вважає почасовий або хронологічний виклад матеріалу. Багато доповідачів, особливо за­конодавців у парламенті, улюбленою формою подачі своєї доповіді обирають логічно побудований перелік проблем і шляхів їх розв'язан­ня. Коли виникає проблема порівняння альтернативних шляхів розв'язання однієї й тієї ж проблеми, контрастно-порівняльний підхід може стати найкращим. Техніка «стимул-реакція» може також знадо­битися, коли робиться доповідь інформаційного плану. Якщо ж мета виступу - прояснити або оголосити значення й мету будь-яких дій чи фактів, використовується техніка «визначення». Інша форма, до якої часто звертаються оратори, - це використання техніки обговорення «деталей» основного цілого, до яких можуть належати, наприклад, різні підрозділи в організації або різні напрямки роботи тощо. Близь­кий за змістом до цієї техніки виступ, побудований навколо основних систем, функціональних механізмів і технічних характеристик обго­ворюваного предмета, наприклад обговорення діяльності різних підрозділів і груп у рамках однієї великої організації або ж проблем стан­дартів та якості виробництва з метою досягнення рівня кращих світо­вих зразків. Якщо ж для майбутньої доповіді не підходить жодна з пе­релічених технік або форм, які використовуються більшістю ораторів, доповідачеві, мабуть, варто поміркувати над створенням спеціальної форми і техніки подачі виступу за власним розсудом.

Звичайно, коли існують досить вагомі та актуальні підстави для виступу, їх викладають відразу ж, ще у вступній частині доповіді. Ад­же в цьому випадку в оратора є сильні козирі, оскільки йому не пот­рібно підводити публіку до основної ідеї доповіді. Якщо ж «продаєть­ся» план або ідея, весь сенс організації виступу повинен будуватися навколо цих двох аспектів, які розглядають у різних ракурсах і з різ­них точок зору, однак ні в якому разі не забувають про їх головну роль. Іншою підставою виділення окремого ключового пункту або пунктів виступу та неодноразового повторення їх у доповіді є той факт, що особливо важливі для виступаючого слухачі, можливо, зали­шать залу або будуть викликані в термінових справах до того, як за­кінчиться доповідь. Якщо це трапиться, промовець принаймні не бу­де докоряти собі за те, що не всі потрібні йому слухачі почули і зро­зуміли основні ідеї його доповіді.

Слідом за «продажею» плану або ідеї, коли промовець переконав присутніх в оригінальності і самобутності сказаного, показав усі пе­реваги проекту, який пропонується, головний акцент виступу пови­нен бути перенесений на зміцнення виголошуваних позицій. Причо­му докази на користь ідеї мають бути побудовані по низхідній. Слід пам'ятати, якщо навіть найзмістовніші та найпереконливіші аргумен­ти і факти не змогли вплинути на реакцію та відношення публіки до ідеї, то про незначні й малоцікаві вже й нічого говорити - вони ніколи не принесуть успіху. Що ж до переконливості доказів, то їх нама­гаються висловлювати максимально чітко, зрозуміло і коротко. Мож­на навести приклад, як це зробила десятирічна дитина, розповідаю­чи своїй молодшій сестрі зміст п'єси «Пігмаліон» так: «Це - про бруд­ну дівчинку, яку вчили чистій мові».

Виступ має бути достатньо тривалим, щоб охопити всі намічені промовцем питання. У цілому тривалість найкращих виступів - до од­нієї години. Більшість із присутніх просто не зможуть сприйняти ве­ликий потік інформації, що ллється на них, немов водоспад. Зміст виступу, що складається з трьох або в крайньому випадку чотирьох основних аспектів, майже завжди дійде до свідомості слухачів і зак­ріпиться в їхньому мозку. У деяких випадках навіть шість пунктів виступу, якщо вони близькі за змістом і сенсом, будуть сприйняті. Уся несуттєва інформація, що повторює одна одну або надто заглиблюється в деталі, по можливості має бути вилучена з тексту виступу ще до йо­го початку. Такі матеріали, якщо є абсолютна впевненість, що вони досить важливі й служать загальній ідеї, можуть бути роздані присут­нім до початку виступу або ж обговорені в оперативному порядку.

Післй закінчення виступу в слухачів повинно скластися та зміцни­тися враження про оратора і його особистість. Для цього йому потріб­но ще раз звернутися до основної ідеї своєї доповіді. Якщо промовець очікує будь-яких дій і реакції від виступу, то ще до закінчення доповіді він повинен попередити про це присутніх у залі, інколи відкрито запи­тавши їхню думку та запропонувавши висловитися з певного питання. Якщо хтось бажає стати добрим оратором, він має завжди репети­рувати свою промову, практикуватися, повторювати по декілька разів думки, які він проповідує. Як тільки зібрано матеріал і розподілено його по пунктах для виступу, слід приступити до оцінки його змісту. В це поняття входять аналіз фактичного матеріалу, проробка форм і засобів його подачі та з'ясування особистого ставлення виступаючого до нього. Безумовно, у кожній аудиторії знайдеться людина, в якої не виникне ніякого інтересу до того, що відбувається, або переважатиме ставлення типу: «Ну і що з того?». При цьому можна порадити вибра­ти якого-небудь рецензента, професійного радника або помічника, що знає свою справу, щоб той визначив, що у виступі зрозуміло і пройде на «ура», що спрацює ефективно, а яку частину виступу пот­рібно переробити або взагалі скоротити.

Відсутність достатньої підготовки і знання справи, точного завдан­ня, упевненості в тому, що промовець хоче висловити у виступі, при­таманні майже всім нудним виступам і таким, що затягуються. І нав­паки, короткі, стислі промови, як правило, свідчать про більш висо­кий професійний рівень підготовки. І навіть якщо така промова не блискуча, вона ефективна вже тим, що коротка і не забирає у слуха­чів надто багато часу та енергії. Інколи доводиться чути таку думку:

«Якщо оратор протягом тридцяти хвилин не спроможеться розпали­ти вогонь інтересу, він повинен припинити марнувати час і сірники». Один оратор якось сказав: «Вибачте, моя промова дещо затягнулася, я забув свій годинник і не бачу ніде настінного...». У відповідь із зад­ніх рядів почулося: «Зате праворуч від вас настінний календар».

Мова виступу

Для того, щоб викликати інтерес в аудиторії та утримати увагу присутніх до кінця виступу, потрібно як слід засвоїти всі функції мо­ви та навчитися бути уважним до якості і сили використовуваних слів. А для цього кожному промовцю слід навчитися визначати цілі й результати, яких він бажає досягти завдяки своїй промові, передбача­ти, хоча б до певного ступеня, її наслідки. Відомо, що слова вплива­ють на людей непередбачувано. І від того, яке вони справлять вра­ження і як довго закарбуються в їхній пам'яті, нарешті залежать і ав­торитет, і громадське становище, і навіть майбутнє багатьох громад­ських діячів і професіоналів.

Оратор повинен стежити за якістю своєї мови. Більшість людей фік­сують факт і пам'ятають, що мова виступаючого була надто цікавою і професійною, але майже ніхто не спроможний точно визначити, в чому ж конкретно полягала ця професійність. Якість і майстерність мови, бе­зумовно, ніяк не означають, що мова має бути надмірно вишуканою та пишною. Заява, виголошена колись Джозефом, вождем одного з племен американських індійців, є класичним прикладом якісного використан­ня мови та виразу: «Я більше не буду воювати, ніколи!». Це - геніаль­ний зразок точної передачі думки - тут усі розуміють мету і сенс вислов­леного і пробачають неправильність граматичної конструкції виразу.

Існують десять основних заповідей, які має знати кожний оратор. Зрозуміло, наведений нижче їх перелік не є чимось непохитним і не­змінним, це лише привід для роздумів. Отже, оратор повинен:

• бути простим у спілкуванні. Вивчати характеристики і закони яс­ної та простої і зрозумілої всім мови;

• бути відкритим і чітким у висловленні своєї думки. Часто дві тре­тини змісту доповіді мають бути підпорядковані підтримці і пояс­ненню основної теми. Необхідно намагатися розкрити її різні ас­пекти і під різним кутом зору, але не робити виступ «напханим» розрізненими темами і такими, що не доповнюють одна одну;

• бути конкретним. Спеціальні терміни і вузькопрофесійні вислов­лення зменшують кількість потенційних прибічників промовця, а інколи й призводять до загального непорозуміння;

• бути зрозумілим при викладенні змісту теми. Посилатися на фак­ти й апелювати до здорового глузду;

• бути особистістю. Вживати свої індивідуальні, притаманні лише його мові слова та вирази;

• бути врівноваженим. Використовувати плавний ритм мови. Уникати речень і тем, які відволікають від розкриття основної ідеї виступу;

• бути енергійним. Не вживати великої кількості вступних слів, над­то гучних та ідеоматичних висловів або ж вживати їх у сполучен­ні із загальноприйнятими та зрозумілими всім виразами;

• бути цілеспрямованим. Аудиторія надає значення лише тому, що вона чує, і прагнення доповідача, якщо вони не підкріплені ваго­мими словами, не викличуть у слухачів особливого сприйняття;

• бути красномовним. Час від часу вживати риторичні фрази та ви­рази, що збільшить ефект виступу. Іноді навіть легка алітерація може справити потрібне враження;

• адаптуватися до ситуації. Вивчати аудиторію слухачів. Спробува-ти прищрсувати доповідь_до її потреб і сподівань.

Насамперед оратор має розвивати здібності швидкого сприйняття та вміння оцінити якість і професійність своєї мови, а потім постарати­ся застосувати наведені правила у процесі підготовки своєї доповіді.

Подання доповіді

Хтось із знаменитостей якось зазначив: «Не так важливо, що ви ска­зали, а важливо - як ви це зробили». До цього хотілося б додати ще одну думку: «...І коли ви це сказали, що ви при цьому робили?». У цих словах афористично містяться основні елементи мистецтва подання доповіді.

Уже із самого початку виступу промовець має встановити контакт з аудиторією. Щоб його промова стала свідченням взаєморозуміння і під­тримки, йому насамперед потрібно завоювати справжнє почуття довіри та поваги публіки, яке потім повинно підтримуватися протягом усього виступу. Як він рухається, в якій позі стоїть, зоровий контакт, вираз його обличчя, рух рук, і, нарешті, одяг, - усе це вмить оцінюється аудиторією. Мають також значення і внутрішні імпульси оратора, його психологіч­ний вплив на публіку. Якщо він вимовляє 125-145 слів за хвилину, йому вдасться утримати увагу слухачів протягом усього виступу, особливо, як­що при цьому він використовує різноманітні інтонації та модуляції голо­су. Це надає його словам більшого сенсу та сили. Тембр і модуляція го­лосу часто засвідчують, вірить він у те, що говорить, чи ні. Це також до­дає йому «кредит» довіри або ж, навпаки, послабляє його позиції, що впливає на результати виступу. Можна нагадати один випадок. Під час виборчої кампанії один із претендентів після завершення свого довго­го і нудного виступу, який він, однак, вважав досить вдалим, звернувся до аудиторії з пропозицією задавати йому запитання. Із зали пролуна­ло лише одне запитання: «Скажіть, хто ще балотується на виборах?».

Для того, щоб успішно подати свою промову, - уявимо при цьому, що доповідь сама по собі досить змістовна, - потрібно виголосити її з натхненням, донести до свідомості слухачів, зробити жвавою та енер­гійною і постаратися позбавитися від нервозності. Простий, але не дуже напористий, звичний і вільний стиль мови швидше приверне увагу й інтерес слухачів, а зміна тембру голосу та манери подання матеріалу ще більше зміцнить симпатії публіки і примусить її слуха­ти ще з більшою увагою та віддачею. Для використання техніки ора­торського мистецтва необхідно вивчити основи володіння голосови­ми можливостями, способи, послідовність і найбільш сприятливий час для застосування різних голосових характеристик. Слід також звикнути до думки, що кожна промова має бути ретельно підготовле­ною та відрепетированою. Якщо промовець прагне виглядати при­родно, йому потрібно навіть вивчити основний зміст свого виступу напам'ять, вірити в те, що говорить, бути впевненим у своїх здібнос­тях та в умінні взаємодіяти з конкретною публікою в конкретних обста­винах, мати хорошу дикцію і палке бажання повести за собою людей.

Щодо аплодисментів, то доречно пригадати слова Бішора Фултона Дж. Шіна, який сказав:

«Оплески перед початком виступу оратора означають вираз довіри.

Оплески під час виголошення промови вказують на те, що у слуха­чів є надія, що далі виступ стане кращим.

Оплески наприкінці промови - це вираз загального полегшення, що вона, нарешті, закінчилася».

1. .