1. Розподіл праці

Розподіл праці – елемент організаційної діяльності, що визначає число завдань, що виконуються кожним працівником і рівень контролю над ними.

Наприклад, лікар загальної практики або фельдшер в сільській місцевості майже все робить власноруч: реєструє пацієнтів, проводить щеплення, клінічну діагностику, призначає лікування, навіть здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

В міській лікарні навіть в лабораторній діагностиці має бути задіяна низка спеціалізованих фахівців: лікар, який призначив аналіз; медична сестра маніпуляційного кабінету, яка бере кров для аналізу; лаборант, який буде проводити дослідження; лікар-лаборант, який буде аналізувати результат дослідження. Тобто, міська лікарня має багато спеціалізованих робіт.

Переваги спеціалізації:

• працівники постійно виконують певне завдання і можуть досягнути досконалості;

• зменшується кількість часу на виконання даного завдання та на передавання завдань;

• вузьковизначена робота є простою і часто може виконуватись за допомогою спеціалізованого устаткування;

• при звільненні спеціалізованого працівника, менеджер швидко за невеликі гроші може навчити іншого. Звичайно, ця теза не стосується висококваліфікованих вузьких спеціалістів. При звільненні хірурга-офтальмолога вищої кваліфікаційної категорії лікарні буде потрібно понад десятка років, щоб випускник медичного інституту досяг такого ж рівню майстерності.

Недоліки спеціалізації:

• на виробництві спеціалізована робота для працівника робітничих спеціальностей є монотонною і швидко набридає;

• монотонна робота, як правило, виконується не творчо, якість такої роботи може зменшуватись.

З розвитком та вдосконаленням виробництва все більш почали проявлятися негативні сторони спеціалізації. В менеджменті з’явився і новий термін “перепроектування робіт” або “реорганізація робіт”, що виступають альтернативою до спеціалізації.

До основних методів перепроектування робіт належать:

• ротація робіт – систематичне переміщення робітників через певні проміжки часу з однієї роботи на іншу. Роботи, що допускають ротацію, дуже легко стають рутинними (наприклад, в кафе робітники можуть послідовно виконувати такі функції: прибирання посуду; миття посуду, розкладання їжі по порціях). Ротацію використовують як навчання з метою вдосконалення вміння та гнучкості працівників Ротація робіт може бути як горизонтальною так і вертикальною. Переваги:

- накопичення досвіду в суміжних професіях (роботах);

- усунення одноманітності та монотонності;

- покращення розуміння інших видів діяльності;

• формування робочих модулів – ротація у відносно короткі проміжки часу: впродовж одного робочого дня перехід працівників від однієї роботи до іншої;

• розширення робіт (job enlargement) - горизонтальне розширення роботи за рахунок збільшення кількості операцій та частоти повторення циклу роботи, урізноманітнення процесу робіт, тобто зростання діапазону і різноманітності завдань. Розширення робіт означає їх диверсифікацію;

• збагачення роботи (job enrichment) - процес поглиблення роботи, підвищення її змістовності. Процес збагачення роботи розширює її вертикально шляхом:

  • встановлення безпосереднього зворотного зв’язку;

  • надання можливості навчатися (підвищення кваліфікації);

  • надання можливості самостійно визначати графік роботи;

  • зменшення ступеня контролю. Менеджери перестають контролювати деякі ділянки, надаючи працівникам більше свободи;

• застосування підходу з погляду характеристик робіт – праця робітника аналізується і вдосконалюється за такими характеристиками:

  • різноманітність навичок: кількість різних операцій, що виконує особа під час роботи;

  • ідентичність завдань – ступінь до якого працівник виконує всю або визначену частину всієї роботи;

  • значення завдання : відчуття його важливості;

  • автономність : ступінь контролю робітника над виконанням завдання;

  • зворотній зв’язок – ступінь, до якого робітник знає, чи добре виконано роботу;

• метод робочих груп – групі делегується розподіл робіт. Група вирішує як та в якій послідовності працювати. Хто які роботи буде виконувати та контролює виконання робіт. Методи проектування роботи груп:

- створення інтегрованих робочих команд (за типом бригад);

- створення автономних робочих команд (завдання доводиться як кінцевий результат діяльності, а решту – вирішує команда);

- гуртки якості;

• використання альтернативних графіків роботи за такими варіантами:

- “стиснутий робочий тиждень” - програма 4-40, тобто 4-добовий 40-годинний робочий тиждень;

- “гнучкий час” - робітник відпрацьовує певну кількість годин в тиждень, із надання йому права змінювати в певних межах години початку та закінчення робочого дня).