9

ЗАНЯТТЯ 1-2.

ВСТУП ДО КУРСУ « ЛЮДИНА І СВІТ».

ЛЮДИНА ЯК БІОСОЦІАЛЬНА ІСТОТА.

ПЛАН

1. Мета і задачі курсу« Людина і світ».

2.Поняття людини як біосоціальної істоти.

3. Індивідуальність як феномен людини. Персона. Особа. Особистість.

4. Громадянин.

1.Людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати свою унікальність. В результаті у неї формуються узагальнені уявлення про себе, світ, свої взаємини зі світом - світогляд.

Світогляд – це форма загального людського самовизначення в світі. Це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Даний курс має допомогти учням якомога краще збагнути природу суспільства і держави, в якій вони живуть, розкрити можливості й передумови для реалізації ними своїх прагнень та інтересів у суспільному житті.

Вивчення курсу «Людина і світ» має привернути увагу студентів до найвищої цінності – людини, яка живе в об’єктивно існуючому, якісно різноманітному світі.

Знання учнів про людину і світ як специфічну цілісність мають бути засвоєні на високому науковому рівні, тому в структурі курсу зінтегровані знання цілісного циклу суспільних наук: соціології, політології, правознавства, етики, економічної теорії, соціальної психології, культурології, соціальної екології, філософії.

Вивчення курсу сприятиме соціалізації молодої людини та активному включенню її в суспільне життя, виховуватиме в неї такі риси, як правова відповідальність, толерантність, ініціативність, громадянська активність, національна самосвідомість.

( ознайомлення з тематикою занять курсу «Людина і світ»- додаток1.)

2.В усі часи людей хвилювало питання про сутність людини. Та незважаючи на те, що протягом усієї історії в науці, мистецтві й літературі

інтенсивно обговорюють проблему людини, дотепер не існує вичерпного наукового тлумачення людської сутності. Багато чого з того, що складає сутність людини, її специфічні особливості, залишається загадковим і сьогодні.

Ось так визначали людину філософи різних часів:

• “Ми – це душа, безсмертна істота, що замкнена у в’язницю, приречену на загибель”.(Платон)

• “Що таке людина? Слабка душа з тілом - пересувним трупом”.(Епіктет)

• “Я – це мисляча річ” (Р.Декарт), що перегукується з визначенням Б.Паскаля “Людина – це мисляча тростина”.

• “Людина – це істота, яка перевищує саму себе й світ”. (М.Шелер)

• Людина — це істота, здатна на неможливе (І.Гете).

• Людина — це істота, що соромиться (В.Соловйов).

Яскравих, дотепних, афористичних висловів відносно сутності людини можна було б навести сотні.

Будь-які визначення поняття «людина» розкривають окремі грані, сторони людини, проте людина «вислизає» від кожного з них, відразу показуючи, що, крім відзначених тим чи іншим визначенням рис чи властивостей, у неї є й такі, що не потрапляють під наведене визначення.

Видатний дослідник Е. Фромм вважає, що якщо людина «утікає» від будь-якого свого визначення, то, може, у цьому і полягає її сутність - перевершувати всяку свою визначеність, виходити за свої межі.

Сутність людини - головне, визначальне в ній, завдяки чому людина залишається собою за різних обставин.

Найпоширенішими уявленнями про сутність людини є релігійне, натуралістичне, соціоцентричне та ідеалістичне.

Релігія розглядає як вищу цінність Бога. Людина є його творінням. Сутність людини зводиться до пізнання Бога і служіння йому.

Натуралістичний підхід вважає людину, як і тварину природною істотою. ЇЇ сутність визначають незмінні біологічні або психологічні властивості.

Соціоцентризм ґрунтується на ідеї , що людина – виключно соціальна істота, залежна від суспільства, в якому вона живе.

Ідеалістична теорія вважає, що головним у людині є свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від інших живих істот.

Сучасна наука розглядає людину як живу систему, що є суперечливою єдністю природного і соціального,тілесного і духовного, вродженого і набутого за життя.

Людина виступає як феномен, що акумулює природні (біологічні) і соціальні впливи. Усією плоттю і кров'ю вона належить природі. Але вона належить і суспільству. Тим самим людина виступає як істота біологічна і соціальна одночасно, тобто як біосоціальна істота. Людина є продуктом розвитку не тільки природи, а й суспільства. Люди пов'язані між собою не тільки природними, кровними узами, але і суспільними взаємодіями, соціальними відносинами, зокрема, такими, як виробничі, економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, соціально-групові тощо.

• Генетично зумовлені, передаються по спадковості анатомофізіологічні характеристики, в тому числі структура нервової системи, мозку, органів чуття. В новонародженої дитини вони від початку є людськими.

• Природжена можливість, здатність оволодіти мовою, мисленням, стати особистістю, реалізується лише влюдському, соціальному оточенні, у світі культури.

• Біологічно зумовлений ряд параметрів людського життя, наприклад, вікові етапи, тривалість життя. Але і тут вплив соціальних умов досить виразний.

• Природжені певні особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової діяльності; можливо, й деякі обдарування, наприклад, музичні, математичні, - але знов-таки їх прояв, розвиток або, навпаки, гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Людина може коригувати свій природний темперамент, приборкувати інстинкти, певною мірою керувати потребами.

• Є припущення, що до деяких видів асоціальної (антисуспільної, злочинної) поведінки «привертають» генетичні фактори, проте й тут, якщо людина психічно нормальна, не божевільна, вирішальне значення має вплив середовища, умови життя, виховання, моральна самосвідомість.