5. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

КК України установлює правила чинності закону про кримінальну відповідальність у часі (ч. 2 ст. 4 КК України).

Злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, що діяв під час вчинення цього діяння.

Поняття «вчинення злочину» містить у собі як закінчений злочин, так і готування до злочину або замах на злочин.

Порядок опублікування і вступу в силу законів, до числа яких входить і закон про кримінальну відповідальність, регламентується Конституцією України.

Для того щоб закон про кримінальну відповідальність міг бути застосований, він має набрати чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 КК закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає положення про зворотну дію закону у часі. Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Це законодавче положення закріплене у відповідності до ст. 58 Конституції України, де йдеться про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі. Закон, який частково пом'якшує відповідальність, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

Таким чином, зворотну силу має тільки той закон, що поліпшує положення особи, яка вчинила злочин.

6. Екстрадиція та передача осіб для відбування покарання.

Під видачею особи, що вчинила злочин (екстрадицією), розуміють передачу такої особи однією державою, на території юрисдикції якого вона в цей момент знаходиться, іншій державі, на території юрисдикції якої цією особою був скоєний злочин або громадянином якої є ця особа. Кримінальне законодавство нинішньої держави України вперше ввело в систему норм КК інститут видачі осіб, що вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий Давно.

Основні положення цього інституту закріплені в ст. 10 КК України:

1. Громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

2. Іноземці, що вчинили злочин на території України і засуджені за це на підставі чинного Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами з Україною.

3. Іноземці й особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочини поза межами України і знаходяться на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачена міжнародними договорами України.

Ця стаття, по-перше, конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин держави України при жодних обставинах не може бути виданий іншій державі для притягнення його до кримінальної відповідальності, навіть за злочин, вчинений на території юрисдикції цієї іноземної держави, і поширює це положення також і на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні.

По-друге, ці дії – екстрадиція – здійснюються на підставі як принципу громадянства, так космополітичного і реального принципів чинності кримінального закону. А саме, згідно з принципом громадянства громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні (а також і особи, що мають одночасно громадянство України й іншої держави, так зване «подвійне громадянство»), але вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України (ст. 7 КК). Таким чином, якщо зазначені особи не були притягнуті іноземною державою до кримінальної відповідальності за вчинені ними злочини, то держава Україна має право на підставі норм міжнародного права вимагати видачу їй цих осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності за законами держави України і на її території. Також відповідно до космополітичного і реального принципу, у відповідності зі ст. 8 КК України іноземці й особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами, у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені КК особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України, також підлягають в Україні відповідальності за цим КК.

По-третє, не можуть бути видані іншій державі:

а) іноземці, що вчинили злочин на території України і засуджені за нього за КК України, що не є громадянами цієї іншої держави;

б) для відбування покарання іноземці – громадяни певної держави, якщо відсутній міждержавний договір з цією державою на таку передачу;

в) особи без громадянства, що постійно не проживають на території України, але що вчинили злочин на її території і засуджені за них за КК України.