2. Види диспозицій і санкцій норм закону про кримінальну відповідальність

Перш за-все, Кримінально-правова норма – це юридично обов'язкове правило, встановлене і санкціоноване державою у відповідних правових актах, що регулюють визначені суспільні відносини, і невиконання (порушення) якого спричиняє кримінальну відповідальність, встановлену і забезпечувану Державою.

На відміну від правових норм інших галузей українського законодавства, що складаються з гіпотези, диспозиції і санкції, кримінально-правові норми мають свою структуру. При цьому норми Загальної й Особливої частин структурно розрізняються.

У нормах Загальної частини не можна чітко виділити гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Норми Особливої частини складаються, як правило, з диспозиції та санкції. У нормах Особливої частини не виділяється гіпотеза, тобто не викладається умова, за якої діє ця норма. Вона є загальним положенням (загальною гіпотезою) для всіх норм Особливої частини і випливає зі ст. 2 КК України: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого цим Кодексом».

Диспозиція являє собою структурний елемент кримінально-правової норми, що містить опис ознак конкретного злочинного діяння.

А елемент, в якому вказуються вид і розмір покарання за певний злочин, називається Санкцією кримінально-правової норми.

Існує чотири види диспозицій: проста, описова, відсилочна і бланкетна.

• Проста диспозиція тільки називає злочин і не містить опису ознак його складу.

• Описова диспозиція містить розгорнутий опис ознак складу злочину. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 201 КК, що не тільки називає злочин, але і вказує на його головні ознаки.

• Відсилочна диспозиція не містить ознак складу злочину, а відсилає до іншої статті КК України. Наприклад, ч. 1 ст. 190 КК.

• Бланкетна диспозиція для визначення ознак складу злочину відсилає до інших законів або нормативних актів іншої галузі права. Наприклад, диспозиція ст. 236 КК.

Санкцією є частина норми, яка встановлює вид та міру покарання за вчинений злочин.

Санкції поділяються на відносно визначені, альтернативні та кумулятивні.

Відносно визначена санкція має один вид покарання і зазначає його межі. Цей вид санкцій поділяється на санкції з верхньою та нижньою межею (наприклад, ч. 1 ст. 115 КК) та санкцію з верхньою межею (наприклад, ч. 2 ст. 323 КК). Нижня межа відповідного виду покарання в таких санкціях передбачається нормами Загальної частини, які визначають той чи інший вид покарання (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 63 КК мінімальний термін для такого виду покарання як позбавлення волі на певний строк – 1 рік).

До альтернативних відносяться санкції в яких зазначається два або більше види покарань, з яких обирається судом лише один (наприклад, ст. 212 КК). У КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Також, прикладом може служити санкція, наведена у частині першій ст. 175. Вона надає можливість суду призначити один із таких видів покарання: штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Альтернативні санкції мають різновиди:

а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений види покарання (наприклад, санкція у ст. 112 – «карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі»);

б) в санкції вказані два або більше відносно-визначених видів покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 129 – «карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років», санкція у ч. 1 ст. 130 – «карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років»).

Як і відносно-визначені, альтернативні санкції можуть містити вказівку на можливість застосування до одного із основних покарань додаткового покарання (наприклад, як і у зазначеній вище ч.1. ст.175, санкція у ч. 1 ст. 131 – «карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років»).

Кумулятивна санкція передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання (останній може бути як обов'язковим, так і факультативним).

Наприклад, шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організова­ною групою, карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна (ч. 4 ст. 190 КК).

Незаконна приватизація державного, комунального майна за обтяжуючих об­ставин (ч. 2 ст. 233 КК) карається позбавленням волі від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Теорії та законодавству минулих років відомі такі санкції, як:

а) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання. Наприк­лад, у ст.ст. 257 та 258 КК 1960 р. "самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю" та "добровільна здача в полон" каралися смертною карою або позбав­ленням волі строком на п'ятнадцять років;

б) невизначена – строки покарання не визначаються. Наприклад, "Керівні на­чала з кримінального права" 1919 р. як одне з покарань називали позбавлення волі на невизначений строк;

в) абсолютно визначена – встановлювала один вид і один розмір покарання. Наприклад, за військове шпигунство КК 1927 р. встановлював один вид покаран­ня – найвищу міру соціального захисту (смертну кару);

г) відсильна – відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався вид і розмір покарання для певних видів злочинів. Наприклад, санкції ст.ст. 92 "Злочини проти державної або громадської власності інших соціалістичних країн" та 146 "Злочини проти власності об'єднань, що не є соціалістичними організаціями" КК 1960 р. відсилали до санкцій відповідних статей глави II "Злочини проти соціалістичної власності" та глави V "Злочини проти особистої власності громадян".