4 Через три тижні після з’їзду почалися масові виступи на заході Румунії, у великому промисловому центрі Тимішоара.

Увечорі 16 грудня 1989 р. на головній площі міста зібралося кілька десятків тисяч жителів які виступами зажадали проведення демократичних реформ. Проти демонстрантів по наказу Олени Чаушеску були кинуті збройні загони сил безпеки. Але кривава розправа 16 та 17 грудня не зупинила народне повстання, хоча було убито 89 чоловік та поранено 219.

Події в Тимішоарі стали каталізатором народної революції в Румунії. В Бухаресті розгорнулися жорстокі вуличні бої. Народне повстання було підтримане армією. Але сили, вірні Чаушеску, протягом декількох днів продовжували вести бої.

Влада в країні, в перші години перейшла до створеної повстанням Ради Фронту національного порятунку (ФНП), що проголосив повалення авторитарного режиму Н. Чаушеску. Утікаючи з Бухаресту, Николає та Олена Чаушеску незабаром були схоплені і за вироком воєнного трибуналу були страчені за злочини перед народом 25 грудня 1989 р.

Рада Фронту проголосила про розпуск усіх колишніх державних органів, в тому числі і компартії. Була оприлюднена політична платформа, яка передбачала відмову від керівної ролі однієї партії створення плюралістичної системи, відмову від командно-адміністративних засобів управління господарством, розподіл законодавчої, виконавчої та судової влади, повагу прав та свобод особистості, прав національних меншостей. Фронт розпочав розробку нової конституції країни, проголосив про наступні навесні 1990 р. вільні вибори. Почалася підготовка аграрної реформи.

Керівництво Ради Фронту було дуже неоднорідним. До його складу увійшли в минулому опальні партійні та державні діячі, студенти, робітники, представники творчої та наукової інтелігенції. Очолив Раду Іон Ілієску.

На хвилі політичного піднесення в Румунії одна за одною виникали політичні партії. Вже у середини січня 1990 р. їх було біля десяти. Передусім заявили про себе дві старі "історичні" партії – Націонал - царанистська та Націонал-ліберальна.

В травні 1990 р. в Румунії відбулися вибори, на яких перемогу отримав Фронт національного порятунку. Лідер ФНП І. Ілієску був обраний президентом країни.

Головним завданням революції Рада Фронту національного порятунку проголосила подолання важкої соціально-економічної спадщини тоталітарного ладу. Програмою Фронту була передбачена реформа управління господарством, відмова від бюрократичних командних засобів, провести структурну перебудову промисловості, нормалізувати постачання населення споживчими товарами та енергією. В сільському господарстві були підвішені закупівельні ціни, присадибні ділянки членів кооперативів (до 0,6 га) проголошені приватною власністю з правом успадкування. Держава змінила назву. Вона стала називатися просто Румунія.

Але головні зміни не торкнулися відносин власності (домінував державний сектор), що не поліпшило істотно ситуацію в економіці, тому на президентських виборах восени 1996 p. І. Ілієску програв. Новим президентом став представник Націонал-ліберальної партії Еміль Кон-стантинеску. Його уряд став на шлях ринкових перетворень, розпочалась приватизація, знизились витрати бюджету на соціальні потреби, відбулась лібералізація цін. Була проголошена боротьба з корупцією, зловживанням службовим становищем. Але на практиці це призвело до загострення соціальної напруженості в суспільстві. На виборах 2000 року главою держави знову став І. Ілієску, а очолюваний ним лівий блок партій переміг на парламентських виборах. Його уряду вдалося стабілізувати ситуацію в країні, продовжити ринкові реформи, але більше уваги приділяється вирішенню соціальних питань та залученню іноземних інвестицій. З 2004 року по нинішній час країною управляє Траян Бесеску – лідер правих сил. З 2004 року країна вступила до НАТО, з 2007 року є членом ЄС.

Контрольні питання по темі:

Середній рівень навчальних знань

- Які були головні підсумки революції 1956 року в Угорщині?

- Які перетворення були проведені в Румунії в перші повоєнні роки?

- Де відбулися революційні події 1989 року в Румунії, який характер вони носили?

Достатній рівень навчальних знань

- Чим політика Я. Кадара в Угорщині в 60-і роки відрізнялася від внутрішньополітичного курсу інших країн Східної Європи?

- Визначте головні передумови демократичних, анти тоталітарних революцій у країнах Угорщині та Румунії, в чому особливості революцій в цих країнах?

- Чим можна пояснити більш високі темпи економічного розвитку Угорщини після завершення революції?

Високий рівень навчальних знань

- В економічному розвитку Румунії лише наприкінці 90-х років намітилися позитивні зрушення, чим можна пояснити таке відставання від інших країн регіону?

- В чому. На вашу думку, полягає залог політичної стабільності Угорщини в 90-і роки, в той час як ряд інших постсоціалістичних країн пережили соціальні та політичні потрясіння?

Тема: «Болгарія та Югославія в сер.40-х рр.. – на поч..XXI ст.»

ПЛАН

1. Зайняття Радянською Армією Болгарії та встановлення комуністичного режиму. Диктатура Т. Живкова.

2. Революційний процес к.80-поч.90-х років в Болгарії. Сучасне становище країни.

3. Захоплення влади комуністами в Югославії. Курс на розвиток «самоврядного соціалізму та конфлікт з СРСР.

4. Загострення політичної ситуації в Югославії та розпад СФРЮ. Сучасне становище в південнослов’янських республіках.

1 5 вересня 1944 р. СРСР оголосив війну Болгарії. Однак активних боїв на болгарській землі не було, - болгарська армія була деморалізована, а німецькі частини спішно покидали країну. 9 вересня 1944 р. у столиці Болгарії - Софії відбувся переворот - т. зв. "соціалістична революція", в результаті якого до влади прийшов уряд - Вітчизняного Фронту (ВФ), на чолі з К.Георгієвим. В складі ВФ були представлені Болгарська робітнича партія (комуністів) (БРП(к); Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), Болгарська робітнича соціал-демократична партія (БРСДП) та група буржуазної інтелігенції "Ланка".

В день перевороту Болгарія оголосила війну фашистській Німеччині. Радянська військова присутність, складна внутрішньополітична обстановка, проникнення комуністів на керівні пости в армії, міліції та держбезпеки розчистили БРП(к) шлях до влади.

4 листопада 1945 р. у Болгарію з багатолітньої еміграції повернувся голова ЦК БРП(к) Георгій Дімітров - останній генеральний секретар розпущеного Сталіним Комінтерну. Його кредо полягало в наступному. "Дружба з СРСР потрібна Болгарії, як сонце та повітря". Партії, що входили в Вітчизняний Фронт, відмовилися створити єдиний блок на виборах до Великих народних зборів - першого післявоєнного парламенту Болгарії.

18 листопада 1945 р. 85% громадян Болгари, що мали права голосу прийшли на дільниці для голосування. В цілому за партії Вітчизняного Фронту проголосувало 88%. БРП(к) отримала 94 місця з 276. Стільки ж мала опозиція в особі БХНС. Головою Великих народних зборів став член БРП(к) В.Коларов. Уряд очолив сам Г.Дімітров без залучення опозиції. Новий кабінет прийняв ряд законів соціалістичного характеру:

• 8 березня 1946 р. - Закон про конфіскацію майна, придбаного шляхом спекуляції або іншим незаконним шляхом;

• В руки держсектору перейшло 2300 промислових підприємств;

• 12 березня 1946 р. - Закон про трудову земельну власність, який обмежував розміри земельних володінь до 20 га землі. Всі лишки землі переходили державі, що наділяла колишніх партизан, безземельних та малоземельних селян ділянками 5 - 8 га;

• Комуністи зосередили у своїх руках адміністративний та фінансовий контроль.

За пропозицією БРП(к) 8 вересня 1946 р. відбувся референдум з питання збереження монархи. 92,7% учасників опитування висловилися за республіку, 4,2% - за монархію. Юний цар Сімеон покинув країну.

15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою (НРБ). В 1946 - 1947 рр. керівництво БРП(к) розправилося з допомогою спецслужб з легальною опозицією, звинувативши її функціонерів в змовницькій діяльності. Репресіям були піддані сотні нелояльних комуністичному режиму представників різних верств суспільства.

Практично позбавлені опозиції, Великі народні збори 4 грудня 1947 р. прийняли нову Конституцію, яка узаконила всевладдя БРП(к). Була проведена націоналізація промисловості та банків. На частку приватного сектора залишилося менше 5%. За ініціативою СРСР в серпні 1948 р. ліве крило БСДРП об'єдналося з БРІІ(к), створивши єдину в країні БКП (Болгарська комуністична партія). Після смерті в СРСР за підозрілих обставин (можливо отруєний за наказом Сталіна) Георгія Дімітрова вся влада в країні зосередилася в руках Вілко Вєлкова Червенкова (сталініста).

Незабаром був прийнятий перший п’ятирічний план (1949 – 1953 рр.), а країна стала кривавим дзеркалом сталінізму.

Побудова соціалізму в Болгарії здійснювалася прискореними темпами при підтримці СРСР. Цьому сприяло поновлення вищого керівництва країни. В 1954 р. першим Секретарем Болгарської Комуністичної партії став Тодор Живков.

В 50 - 70-і рр. Болгарія перетворилася в індустріально-аграрну країну з тісною інтеграцією в структури РЕВ. На відміну від інших соціалістичних країн континенту, темпи зростання продуктивності аграрного сектору залишалися стабільно високими та конкурентоспроможними (овочі, рожеве масло, тютюнові вироби та т.п.).

В 1971 р. була прийнята нова програма БКП та нова Конституція країни, що проголосили плани побудови розвиненого соціалістичного суспільства в Болгарії. Як і в Румунії, монополія БКП на владу знайшла вияв в зосередженні всіх важелів управління в руках вузької верстви номенклатурних працівників, у першу чергу, тих, що мали відношення до родини Т.Живкова. Прагматичний підхід режиму до інтелігенції та відмінна праця спецслужб дозволили Болгарії уникнути серйозних внутрішньополітичних потрясінь подібно іншим країнам Східної Європи. Дисидентський рух в країні був слабким - в основному екологічного характеру (комітет "Екогласність" та ін.).

Між тим, вже в 80-і рр. відбувся крен в сторону соціально-економічної кризи. З поч. 80-х рр. виробництво стало помітно відставати від потреб суспільства. Планова економіка досягла свого порогу ефективності і почалося падіння темпів економічного зростання. Наприклад, в грудні 1989 р. вони знизилися у порівнянні з попереднім роком на 13%. Окрім цього, обтяжував болгарську економіку зовнішній борг, який досяг 11 млрд. доларів.

Позитивно сприйняли в Болгарії (на відміну від НДР) перебудову та "нове мислення" керівництва СРСР. В 1987 р. керівництво НРБ розробило власну програму перебудови суспільства, її основними елементами стали:

- визнання рівноправності та розмаїтості форм власності;

- декларація невтручання партії БКП в державні проблеми;

- впровадження самоврядування підприємств;

- відміна урочистих демонстрацій в дні революційних свят та ін.

Однак косметичні реформи не послаблювали соціальної напруженості в суспільстві.

В жовтні 1989 р. міністр закордонних справ Петро Младенов надіслав листа до ЦК БКП в якому звинуватив Т.Живкова в злочинних методах керівництва. 10 листопада 1989 р. на пленумі ЦК БКП Т.Живков був звільнений з поста генсека партії. В пошуках "козла відпущення" за перші п'ять місяців з партії були виключені 3500 чоловік (в т. числі 13 членів та кандидатів в члени політбюро та 28 членів ЦК) На чолі партії, а після цього й держави (після введення посади президента) встав Петро Младенов.

2 Падіння авторитарного режиму Т.Живкова сприяло поступовій ліквідації монополії компартії на владу. В умовах плюралізму думок були реабілітовані засуджені в 40-і рр. лідери БХНС та БСДРП. За короткий час на політичній арені країни виникло більше 50 партій. Основною силою опозиції режиму став створений в грудні 1989 р. - Союз Демократичних сил (СДС), що об'єднав приблизно 16 різноманітних суспільно-політичних груп та об'єднань. Головою координаційного комітету СДС став Желю Желев. Навесні 1990 р. - після загальнопартійного референдуму БКП стала називатися БСП - Болгарською соціалістичною партією. В 1989 - поч. 1990 рр. Болгарія була єдиною країною Східної Європи, в якій екс-комуністи зуміли утриматися при владі. На виборах до Великих народних зборів, які відбулися в червні 1990 р.. за БСП проголосувало 52,7% виборців (211 місць із 400); СДС - 36°/о (144 місця) та ін. Враховуючи, що БСП мала відносну більшість, опозиція зайняла вкрай жорстку позицію. Влітку 1990 р. під тиском СДС відбулася відставка незадовго до цього вибраного президентом Болгарії Петра Младенова. В серпні 1990 р. депутати Великих народних зборів обрали новим президентом Желю Желева. В 1992 році він переміг на всенародних виборах президента.

Сучасна ситуація характеризується гострим протистоянням всередині Болгарії двох полярних політичних сил - БСП та СДС. Це проявилося в роботі парламенту та уряду.

Великі народні збори провело велику законодавчу роботу - в липні 1991 р. була прийнята нова демократична Конституція Республіки Болгарія (так з 1991 р. називається колишня НРБ).

Пройшовши через ряд політичних криз, викликаних протистоянням уряду та опозиції, держава основну увагу приділяє проблемам економіки. Кабінету Ж.Желева так і не вдалося зупинити спад виробництва, добитися ліквідації безробіття, зупинити інфляцію в країні (середня зарплата складала 20$). Президентські вибори в листопаді 1996 р. призвели до перемоги лідера СДС Петра Стоянова. Незважаючи на загострення соціальних проблем, економічна ситуація в країні поступово почала поліпшуватися.

На парламентських виборах 2001 року впевнено переміг політичний блок «Національний рух Сімеон II», який очолив колишній монарх (1943-1946 рр.), після чого Сімеон очолив уряд, який став проводити ще більш радикальні ринкові перетворення. На президентських виборах цього ж року переміг лідер БСП Г. Пирванов, тим самим утворивши досить своєрідний тандем у владі, на посаді президента він залишається по нинішній час.

В 2005 році парламентські вибори не принесли перемоги жодній з партій, тому був сформований коаліційний уряд, який очолив соціаліст С. Станішев, до складу уряду входили і представники «Національного руху Сімеон II». Вибори 2009 року принесли нову розстановку сил: діючи партії значно зменшили свій вплив, а перемогу здобула нова політична сила – партія «ГЕРБ», лідер якої Бойко Борисов став главою уряду. Курс партії на ще більш глибоку євро інтеграцію. З 2004 року країна є членом НАТО, а в 2007 була прийнята до Євросоюзу.

3 В період другої світової війни, в ході боротьби з фашистськими окупантами в Югославії почали створюватися осередки руху Опору - органи майбутньої влади. Спочатку їх роль виконували комітети Єдиного народно-визвольного фронту. Потім у визволених районах стали виникати народно-визвольні комітети, як осередки місцевої влади. На їх основі, 26-27 листопада 1942 р. в м. Біхачі було скликане Антифашистське віче народного визволення Югославії (АВНВЮ), яке утворило тимчасовий уряд країни - НКВЮ - Національний комітет визволення Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто.

7 березня 1945 р. в результаті угод, досягнутих між різними політичними силами Югославії, а також рекомендацій Кримської конференції глав держав антигітлерівської коаліції на базі НКВЮ був створений Тимчасовий уряд на чолі з Й. Броз Тіто, що включав, крім комуністів, представників емігрантського уряду. Однак, некомуністичні сили не мали власних структур, оскільки в ході Другої світової війни був повністю зруйнований старий державний апарат і сформований новий, який перебував під повним контролем Компартії Югославії.

До кінця 1945 р. в держсекторі Югославії було зосереджено 72% промислових підприємств. Була проведена й аграрна реформа, що встановила максимум земельного наділу в 35 га - всі надлишки, в тому числі поміщицькі, церковні, банківські землі без викупу переходили у власність держави або в руки селян.

Спроби збройного опору політиці КПЮ з боку опозиції, хорватських націоналістів-усташів, сербських монархістів та ін. жорстоко придушувались органами держбезпеки. Представники буржуазних кіл восени 1945 р. покинули склад Тимчасового уряду, чим сподівались привернути увагу світової громадськості до порушення Ялтинських угод. Однак вибори в загальноюгославський парламент - Установчу скупщину показали повсюдну підтримку режиму Народно-визвольного фронту: за - 90.5% голосів.

29 листопада 1945 р. Установча скупщина ліквідувала інститут монархії в Югославії на чолі з королем Петром II Карагеоргієвичем і проголосила Федеративну Народну Республіку Югославію (ФНРЮ) як федерацію 6 рівноправних республік - Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії та Герцеговини. Конституція ФНРЮ, ухвалена Скупщиною 31 січня 1946 p., значною мірою копіювала текст Конституції СРСР 1936 р. і фактично закріпила в країні тоталітарний політичний режим, створений КПЮ. Була узаконена однопартійна система.