"Круглий стіл" 1989 р. Та встановлення демократичного ладу.

В умовах поглиблення перманентної кризи керівництво ПОРП на чолі з В.Ярузельським було змушене піти на переговори з опозицією. Дуже ймовірний тут і зовнішній чинник - "вітер руйнівних перемін" - перебудова М.С.Горбачова та насадження в "соціалістичному таборі" "нового мислення". В лютому-квітні 1989 р. відбулися переговори за "круглим столом" представників ПОРП, "Солідарності", офіційних представників профспілок та католицької церкви. Підсумком "круглого столу" 1989 р. стало рішення про політичну реформу:

- відновлюється посада президента;

- вводиться 2-х палатний парламент;

- проводяться вільні вибори;

- легалізується "Солідарність".

Влітку 1989 р. пройшли демократичні вибори, в нижній палаті (Сеймі) ПОРП та її союзники отримали 65% місць. Вибори в верхню палату (Сенат) проводилися вільно і 99 місць з 100 отримала "Солідарність". Спостерігається падіння авторитету ПОРП. Комуністам не допомогла навіть перемога В. Ярузельського на перших виборах президента 19 травня 1989 р., коли більшістю голосів парламент обрав його главою країни.

Остаточно зруйнувалася монополія ПОРП на владу 12 вересня 1989 р., коли до влади прийшов перший в усій післявоєнній Східній Європі некомуністичний кабінет Тадеуша Мазовецького. Почався демонтаж тоталітарної державної моделі. Була змінена назва держави - з ПНР на Польську Республіку. Проведена департизація армії, органів держбезпеки, МВС, органів державної влади. На початку 1990 р. саморозпустилася ПОРП, її наступницею стала СДПР - Соціал-демократія Польської Республіки. З січня 1990 р. Уряд Т. Мазовецького почав поетапно здійснювати радикальну економічну програму, названу засобами масової інформації "шоковою терапією", її складовими були:

- вільні ціни;

- заморожування зарплати, передусім бюджетним сферам;

- широка приватизація держсектору та ін.

В грудні 1990 р. в Польщі відбулися перші прямі вибори президента. У другому турі перемогу одержав Лех Валенса.

Прийшовши до влади на хвилі критики політики «шокової терапії» Т. Мазовецького, Л. Валенса тим не менш , продовжив курс реформ, в результаті чого Польща стала однією з країн постсоціалістичного простору, що найбільш динамічно розвиваються. Щорічний приріст ВВП становив 4-5 %. З 1995р. злотий став частково конвертованим. Але ці реформи призвели і до загострення соціальних проблем:

- в середньому на 40% знизився життєвий рівень населення;

- кількість безробітних перевищила 2 млн. чол. або 14% працездатного населення;

- практично згорнуті соціальні програми та ін.

Відображенням соціальної напруженості в польському суспільстві стали дострокові вересневі 1993 р. вибори в Сейм, на яких більшість отримав СЛДС - союз лівих демократичних сил (блок СДПР та дрібних ліворадикальних партій). Л.Валенса проігнорував цей "тривожний дзвінок" і в липні програв президентські вибори 1995 р. Новим президентом Польської Республіки став лідер СЛДС - Олександр Кваснєвський (переобраний в 2000 році).

Нове керівництво продовжило політику реформ, роблячи акцент на соціальний захист населення. Достатньо чітко простежуються й зовнішньоекономічні орієнтири цієї влади – інтеграція в ЄС та входження в структури НАТО Членами цих організацій Польща стала відповідно в 2003 та 1999 році).

3 Після визволення Чехословаччини радянськими військами, в березні 1945 р. відбулися успішні переговори між емігрантським урядом Е. Бенеша і керівництвом компартії Чехії та Словацької Національної Ради, що завершилися утворенням Національного фронту (НФ). До складу НФ увійшли комуністи, соціал-демократи, представники народної, демократичної та національно – соціалістичної партії. 5 квітня 1945 р. в м. Кошице був сформований уряд НФ на чолі з соціал-демократом З.Фірлінгером. Там же була опублікована Комуністична програма дій НФ, що передбачала:

- збереження політичного плюралізму;

- відродження демократичних прав та свобод;

- ліквідацію наслідків фашистського режиму;

- вирішення національної проблеми (реальна рівноправність чехів та словаків);

- здійснення аграрної реформи;

- націоналізацію власності великого капіталу.

На більшості підприємств Чехословаччини виникли органи робітничого контролю. За ініціативою комуністів 19 травня 1945 р. президент Е. Бенеш підписав декрет про передачу в держсектор заводів, шахт, земельних ділянок, банків та ін., що належали раніше німецьким та угорським власникам, а також місцевим колабораціоністам. 21 червня 1945 р. президент підписав декрет про аграрну реформу, за якою всі землі, ліс, сільгоспреманент, який належав раніше німецьким та угорським власникам, а рівно тим, хто співробітничав з фашистами, підлягали конфіскації. За мінімальний викуп безземельні та малоземельні селяни могли придбати до 8 га орної і до 13 га загальної земельної площі. Розв'язання аграрного питання в чехословацькому селі було полегшене тим, що на підставі рішень Потсдамської конференції, з Чехословаччини переміщалися в Німеччину 2,5 млн. німців. В цілому в результаті реформи 303 тис. селянських господарств отримали 1,2 млн. га землі.

Радикальні соціально-економічні реформи середини 40-х рр. XX ст. викликали загострення взаємовідносин всередині Національного Фронту Чехословаччини.

Взаємовідносини партій, що входили до складу Національного Фронту Чехословаччини (Комуністичної, Соціал-демократичної, Національно-соціалістичної, Народної, Демократичної) з самого початку базувались на платформі розумного компромісу. Однак такий стан не влаштовував номенклатуру КПЧ, що прагнула за підказкою СРСР до "побудови диктатури пролетаріату". Цілеспрямовано члени компартії посилили в середині 40-х рр. XX ст. свій вплив в органах внутрішніх справ, держбезпеки та армії. Разом з тим неоднозначно оцінила реформи економічного характеру 1945 - 1946 рр. громадська думка країни, що показали результати виборів в Установчі Національні Збори в травні 1946 р. Якщо в Чехії КПЧ отримала відносну більшість голосів (35%), то в Словаки однозначно лідирувала Демократична партія (62%). Ескалації протиріч всередині Національного Фронту сприяла інспірована комуністами за наказом з Москви відмова від участі в "плані Маршалла".

Не погоджуючись з диктатом КПЧ, міністри від партій ліберального табору вирішили боротися парламентськими засобами, спровокувавши урядову кризу, вийшовши із складу Кабінету НФ 20 лютого 1948 р. Однак комуністи були готові до такого ходу подій і при опорі на радянські окупаційні війська, відкрито готували збройне захоплення влади.

Не бажаючи розв'язування в країні громадянської війни, президент Бенеш погодився на новий, здебільшого соціалістичний склад уряду - 23 лютого 1948 р.

8 травня 1948 р. Установчі Національні Збори затвердили текст нової Конституції, що встановила режим "народної демократії». Відмовившись підписати Конституцію, Е. Бенеш подав у відставку. Оновлений склад Національних Зборів, після виборів 30 травня 1948 р. (89% належало КПЧ та її союзникам) обрав президентом Чехословаччини Климента Готвальда 14 червня 1948 р.

З ім'ям К. Готвальда тісно зв'язаний період в історії Чехословаччини, коли в країні затвердився тоталітарний режим "радянського типу". Помер К.Готвальд 14 березня 1953 р. у Москві.

Криза в Чехословаччині в 1968 р., або "Празька весна", є до цих пір символом оновлення в післявоєнній історії Східної Європи.

До передумов "Празької весни" відносять:

• вплив "хрущовської відлиги";

• реабілітацію жертв політичних репресій (понад 70 тис. чол.);

• наявність в КПЧ двох фракцій: "реформаторів" і "сталіністів" (діючий з 1955 р. кабінет А.Новотного неухильно дотримувався сталінських принципів управління партією і державою) та ін.

З другої половини 60-х рр. XX ст. в Чехословаччині починається досить потужний рух за "соціалізм з людським обличчям", тобто за докорінні економічні та політичні реформи. В цьому суспільному русі керівне місце займала фракція реформістів на чолі з лідером комуністів Словаччини Олександром Дубчеком. При підтримці радянського керівництва (постать сталініста Новотного не влаштовувала оточення Л. Брежнєва), на початку 1968 року, першим секретарем ЦК КПЧ став О. Дубчек.

За ініціативою О.Дубчека в країні та партії почалися реформи. Провідна роль в розповсюдженні ідей оновлення належала засобам масової інформації та новим суспільно-політичним організаціям, діючим поза НФ - "Клубу активних безпартійних", "К -231", "Колу незалежних письменників" і т. п. Почали створюватися профспілки без комуністів. Чехословацький Союз молоді розпався на 20 об'єднань; різко загострилося національне питання.

В цих умовах 5 квітня 1968 р. керівництво КПЧ прийняло "Програму дій", розроблену О.Шиком, Н.Ауєснергом, К.Ринтай та О.Дубчеком, в якій по-новому вирішувався ряд принципових питань:

• заперечувався репресивний характер підтримання влади;

• відкидалася доктрина про здійснення КПЧ керівної ролі в суспільстві;

• гарантувалася реальна свобода думки та слова;

• намічався перехід до федеративного влаштування;

• передбачалося проведення глибокої економічної реформи, націленої на децентралізацію і впровадження ринкових механізмів та багато ін.

Ця програма реформ викликала різку негативну реакцію лідерів СРСР та інших країн соціалістичного табору. Коли дипломатичний тиск на керівництво КПЧ не приніс результату, в середині серпня 1968 р. Політбюро ЦК КПРС, а потім нарада керівників 5-ти країн-учасниць Варшавського Договору (СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР та Польщі) прийняли рішення про збройне втручання у справи Чехословаччини. 20 серпня о 23.00 годині війська СРСР Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі та СРСР перейшли кордони Чехословаччини. Окупацію здійснювали 124 тис. військовослужбовців та 500 танків. Частини ПДВ СРСР зайняли стратегічні об'єкти Праги: аеродроми, вокзали, телецентр, будинок ЦК та т. п. Чехословацькі лідери О.Дубчек, Й.Слусковський, Ф.Кригель, О.Черник, Й.Шпачек були затримані та літаком доставлені в Москву, де вони були примушені визнати "законною" військову присутність військ ОВД в Чехословаччині.

Вторгнення військ ОВД викликало негативну реакцію в Чехословаччині та у всьому світі: різко впав імідж "радянських воїнів-визволителів"; проти окупації Чехословаччини висловилися країни "соціалістичної орієнтації" - Албанія, Румунія, Югославія, Китай;- Рада Безпеки ООН 21 серпня 1968 р. обговорила "чехословацьке питання" та зажадала негайного виведення військ ОВД з країни (резолюція не була прийнята завдяки праву "вето" СРСР); Генеральна Рада Соцінтерну засудила вторгнення в ЧССР як "чисто агресивний акт, який відкрив імперіалістичний характер стосунків, що нав'язуються СРСР своїм союзникам по ОВД" та ін.

В квітні 1969 р. від керівництва КПЧ був відсторонений О.Дубчек, новим першим секретарем ЦК став Густав Гусак, що визнавав вторгнення 1968 р. "актом інтернаціональної допомоги".

Кабінет Гусака ввів Програму нормалізації становища в партії та суспільстві, складену в дусі ортодоксальних та неосталіністських догм. Була проведена чистка КПЧ від інакомислячих - виключено більше ніж півмільйона чоловік. Відмова від реформ викликала перманентне технологічне відставання ЧССР, економіка якої була цілковито орієнтована на країни РЕВ. До кінця 80-х рр. ЧССР виявилася на 40-му місці в світі за обсягом випущеної продукції (на поч. 50-х рр. XX ст. входила в першу десятку).

4 Застійні явища в економіці, ідеологічний тиск правлячої компартії Чехословаччини, постійна опора на репресивні органи стали основою для дисидентського руху. Перебудова в СРСР та загострення кризових явищ в другій половині 80-х рр. XX ст. звели до мінімуму авторитет КПЧ. Починаючи з 1987 р. у великих містах країни збираються несанкціоновані мітинги під гаслами демократизації та дотримання прав людини. Косметичне оновлення керівництва (замість Г.Гусака, що залишався президентом ЧССР, Генсеком КПЧ став його учень М. Якеш) не змінило суспільних настроїв. Приводом для "оксамитової революції» стала Празька розправа над демонстрантами підрозділами ОМОН 17 листопада 1989 р. Цим скористалася опозиція для консолідації своїх рядів. За ініціативою структур "Хартії-77" (діючої нелегально з 1977 р.) в Чехії був створений "Громадянський форум" (ГФ), а в Словаччині -"Громадськість проти насильства" (ГПН). Обидві організації об'єдналися на антикомуністичній платформі під гаслом "Ми прагнемо жити у вільній, демократичній та квітучій Чехословаччині". Без опору, за короткий час всі державні та суспільні структури, на які спирався комуністичний режим Гусака - Якеша, відмовили йому в підтримці.

10 грудня 1989 р. був сформований коаліційний уряд національної згоди на чолі з Маріаном Чалфою. Оновлений склад Федеральних Зборів (аналог парламенту) прийняв відставку Г.Гусака з посту президента; змінив назву держави - з ЧССР на Чехословацьку Федеративну Республіку (ЧСФР); обрав головою парламенту "батька празької весни" Олександра Дубчека. 28 грудня 1989 р. Федеральні збори ЧСФР обрали тимчасовим президентом Вацлава Гавела.

Вибори до Федеральних зборів в червні 1990 р. ознаменували демонтаж тоталітарної моделі соціалізму. Новий уряд очолив Вацлав Клаус, який розпочав кардинальні економічні реформи.

Процес економічних перетворень загострив "національне питання" в ЧСФР. Нерівномірні в силу економічної специфіки регіонів, він посилив протиріччя між обома республіками федерації. Президент В.Гавел запропонував провести референдум про єдність, однак Федеральні Збори відхилили цю пропозицію. Національна Рада в Братиславі 2 вересня 1992 р. затвердила проект конституції Словаччини як самостійної держави, незабаром її приклад підтримав парламент Чехії. Федеральні Збори ЧСФР 25 листопада 1992 р. прийняли конституційний Акт про розділ країни.

З 1 січня 1993 р. виникли 2 самостійних держави - Чехія та Словаччина. Президентом Чехії залишився Вацлав Гавел, уряд очолив Вацлав Клаус. В Словаччині першим президентом став Михайло Ковач, а прем'єр-міністром - Володимир Мечиар.

Сучасний стан Чехії характеризується політичною стабільністю, розвинутою економікою, прагненням інтегруватися у світове співтовариство. Економічний розвиток 90-х років характеризувався у цілому успішним проведенням ринкових реформ, хоча у 1997 р. країна пережила економічну кризу. На хвилі кризи на чергових парламентських виборах 1998 року до влади прийшли соціал – демократи. В результаті їхньої політики країна подолала економічну кризу, зросли іноземні інвестиції в економіку, завершилась приватизація банків, стабілізована фінансова система, зросли реальні доходи населення (в 2000 році ВВП на душу населення складав 13 тис. доларів на душу населення). Як і Польща в 1999 році Чехія стала членом НАТО, а 3 2003 року – Євросоюзу. З цього часу президентом країни став В Клаус.

Словаччина зазнала більших економічних труднощів у порівнянні з Чехією. Лише з початку нового століття в країні остаточно утвердилися основи ринкової економіки, що було зроблено значно пізніше, ніж в інших постсоціалістичних країнах.

Після парламентських виборів 1998 року на зміну уряду Мечіара, який зловживав авторитарним методами управління, до влади прийшов коаліційний уряд «Словацька демократична коаліція» на чолі з М. Дзуриндою. Новий уряд прискорив та поглибив ринкові реформи, курс євроінтеграції. Обрання в 1999 році президентом лідера партії громадянського взаємопорозуміння Р. Шустера зміцнило позиції демократичних сил у країні.

Контрольні питання по темі:

Середній рівень навчальних знань

- Які події передували утворенню двох суверенних держав – Чехії та Словаччини?

- З якими подіями пов’язане поняття «празька весна»?

- Наведіть приклади антиурядових виступів в Польщі?

Достатній рівень навчальних знань

- До яких наслідків призвели економічні реформи в Польщі на початку 90-х років?

- Визначте головні передумови демократичних, анти тоталітарних революцій у країнах Польщі та Чехословаччині, в чому особливості революцій в цих країнах?

- Чим можна пояснити більш високі темпи економічного розвитку Чехії та Польщі після завершення революцій?

Високий рівень навчальних знань

- Які можливі альтернативи розвитку були у країн Східної Європи після закінчення Другої світової війни?

- Як Ви вважаєте, чому НАТО і Євросоюз проводять розширення своїх рядів за рахунок країн Центральної та Східної Європи?

Тема: «Угорщина та Румунія в сер.40-х рр.. – на поч..XXI ст.»

ПЛАН

1. Визволення Угорщини радянськими військами та встановлення комуністичного режиму. Події 1956 року.

2. Режим Я. Кадара та соціально – економічна криза 70 – 80-х років. Революційний процес к.80-поч.90-х років. Сучасне становище країни.

3. Повоєнне становище Румунії та встановлення курсу на будівництво соціалізму.

4. Ліквідація диктатури Чаушеску 1989 року та відновлення демократії.

1 По мірі очищення Угорщини від фашизму на визволених територіях розгорталася діяльність політичних організацій. Найважливіша роль в здійсненні антифашистських перетворень належала угорському національному фронту незалежності (УНФН). Окрім компартії в нього ввійшли представники соціал-демократичної та національно-селянської партій, партії дрібних сільських господарів та ряду інших організацій.

Були проведені наступні перетворення:

• знищення фашизму та покарання осіб, що співробітничали з гітлерівцями,

• гарантування політичних свобод,

• здійснення антифеодальної аграрної реформи,

• ліквідацію монополій та встановлення контролю над виробництвом,

• обмеження експлуатації.

В другій половині грудня 1944 р. у м. Дебрецен було сформовано коаліційний тимчасовий національний уряд. В уряд, що складався в основному з буржуазних політичних діячів, увійшли також три комуністи.

20 січня 1945 р. угода про перемир'я між СРСР, Англією та США, з однієї сторони, та Угорщиною - з іншої, була підписана. Контроль за виконанням умов перемир'я повинна була здійснювати союзна контрольна комісія з представників трьох держав.

З 1945 р. в Угорщині почалося проведення глибоких демократичних перетворень. її змістом було викоренення фашизму, створення органів народної влади, ліквідація монархії (пост регента королівства довгий час займав фашистський диктатор Хорті).

Одним з нагальних завдань було відновлення економіки країни, зруйнованої війною. Велику допомогу у відновленні народного господарства Угорщини надав Радянський Союз.

17 березня 1945 р. тимчасовий уряд провів закон про аграрну реформу. Аграрна реформа знищила великі поміщицькі господарства в Угорщині. В результаті реформи більше 1,6 млн. га конфіскованих земель було розподілено між малоземельними селянами, наймитами, сільськогосподарськими робітниками. Більше 1,3 млн. га цих земель залишилося в руках держави. На них створювалися державні господарства.

Аграрна реформа та інші соціально-економічні перетворення проводилися в умовах гострої політичної боротьби. На парламентських виборах в листопаді 1945 р 57% голосів завоювала Партія дрібних сільських господарів, тоді як комуністам та соціал-демократам вдалося отримати тільки біля третини голосів виборців.

Позиції лівих сил зміцнились на початку 1946 р. після скасування монархії. 1 лютого 1946 р. Угорщина була проголошена республікою.

У вересні 1946 р. лівий блок пред'явив главі уряду меморандум з вимогою проведення радикальних економічних заходів, до числа яких відносилися встановлення контролю над банками, націоналізація хімічної промисловості, зниження цін на промислові товари. Ці заходи нав’язувалися все більше радянським керівництвом. Однак представники Партії дрібних сільських господарів на чолі з прем'єром, що очолювали уряд, виступили проти вимог лівого блоку.

В гострій політичній боротьбі, яка розвинулася в країні, лідери Партії дрібних сільських господарів зазнали поразки. Вони були звинувачені в "заколоті проти республіки", виключені з партії та усунені з уряду. В результаті склалися умови для проведення комуністами та їх союзниками подальших перетворень, затвердження та реалізації трирічного плану відновлення господарства Угорщини. Зміцнилося зовнішньополітичне становище країни в зв'язку з підписанням 10 лютого 1947 р. мирного договору Угорщини із країнами антигітлерівської коаліції.

В цих умовах відбулися парламентські вибори 1947 р.

Блок чотирьох партій на чолі з комуністами отримав більшість голосів. Партія дрібних сільських господарів різко скоротила своє представництво в парламенті. Хоча і після виборів 1947 р. її представники очолювали уряд, найбільш впливовою силою в країні стали комуністи, активно підтримувані радянським керівництвом. Це зумовило характер подальших соціально-економічних перетворень, які супроводжувалися поширенням командно-адміністративних методів управління економікою та всім життям суспільства і запроваджувалися під безпосереднім впливом сталінського керівництва СРСР.