Стиль Бароко

В 17 столітті європейська цивілізація вступає на шлях утвердження раціоналістичного пізнання світу, активного розвитку наукового знання та формування капіталістичних відносин. Означений період - час експериментів та наукових відкриттів, розширення комунікативних зв'язків завдяки винайденню книгодрукування та освоєнню нових територій. Поглиблюються контакти з Росією та Китаєм, активізується європейська колоніальна експансія (Індія, Африка, Північна та Південна Америка). Це сприяє збагаченню Голландії, Англії, Франції, зростанню їх економічного та технічного розвитку.

Разом з тим доба бароко презентує бурхливий конституційний, релігійний та політичний рух у Європі. Голландці, що звільнились від влади Іспанії та католицької церкви, надзвичайно інтенсивно розвивають нові відносини, багатіючи на міжнародній торгівлі, успішній колоніальній політиці, розвиваючи судноплавство, розбудовуючи міста (це була перша країна, де міське населення переважало над сільським) і формуючи смаки і стиль життя нової верстви населення - бюргерства. В Англії, де також успішно розвиваються промисловість і торгівля, в результаті релігійно-політичних потрясінь, рухові пуританства встановлюється новий тип правління -- конституційна монархія. Франція - також в результаті піввікових громадянських війн - упевнено утверджує абсолютну монархію і стає могутньою державою, яка протягом двох наступних століть буде лідером мистецького життя. Іспанія та Італія втрачають своє значення передових європейських економічно-культурних осередків через відкриття нових морських шляхів і відповідну перестановку акцентів. Означені процеси проходять в умовах постійного суперництва країн між собою, що отримує крайній вияв у тогочасних війнах.

Якісно новий темп розвитку, динамічна картина світу впливає на світоглядні уявлення європейців. На зміну ренесансному антропоцентризму і стихійному індивідуалізму приходить усвідомлення необхідності підкорення індивідууму, його інтересів, бажань та цілей суспільним інтересам, оточуючому середовищу. Розмаїття зв'язків людини з оточенням виявляється в тому числі і в співіснуванні різних підходів до відтворення світу в мистецтві: вперше в історії мистецтва на початку століття одночасно формуються два стилі - емоційне бароко та раціональний класицизм.

Барокове мислення утверджується в країнах, де католицька церква досягає успіхів у прагненні відродити колишній вплив на суспільство: Італії, Іспанії, Фландрії, частково Німеччині. Класицизм утверджується в цей час у Франції, де вибудовується жорстка вертикаль державної влади з опорою на чиновницьку верству. В Голландії ж, де найбільш активним виявляється міське населення і домінує у державному житті буржуазія, розвивається позастильова реалістична лінія і такі жанри як портрет, пейзаж, натюрморт та особливо - побутовий жанр. Загалом у Європі відбувається розширення привілейованих верств населення: багатство вже не є прерогативою земельної аристократії, а накопичується в руках промисловців, банкірів та купців. Це позначається на побутовій культурі європейців.

1. Бароко з’являється в Італії наприкінці 16 століття як стиль, покликаний утверджувати красу католицької віри і могутність церкви у боротьбі з Реформацією. В інших країнах бароко набуває власної специфіки, прославляючи абсолютну королівську владу, чи багатство і незалежність еліти. Покровительство влади продовжує відігравати значну роль у розвитку мистецтва. Справа йде не лише про королів і Церкву – заможні і впливові комерсанти Фландрії, Голландії теж прагнуть розкоші і впливають на художнє життя. Звичайно, не всі мистецькі твори тієї доби можна віднести до стилю бароко, але всі вони відбивають характерні тенденції доби.

Вже в перших спорудах стилю можна відмітити характерні ознаки, що відрізняють їх від ренесансної архітектури при наявності низки спільних ознак з маньєризмом. Як згадувалось, одним з творців бароко виступає Мікеланджело в таких масштабних творах як Площа Капітолія, собор св. Петра. Споруда головної католицької базиліки взагалі може трактуватись як ілюстрація до процесу трансформації стилів і формуванню чітких стилістичних ознак – від гармонійного центричного задуму Браманте через могутню вертикальну динаміку Мікеланджело (підпорядкування всього архітектурного простору куполу) до монументальної горизонталі подовженого західного нефу К.Мадерни.

Архітектори бароко прагнуть до пишності і величі, використовуючи контрасти форм, криволінійні елементи, ілюзорні ефекти, масштабний синтез мистецтв (міські і палацово-паркові ансамблі). Не відмовляючись від архітектурної мови відродження, бароко надає її складовим нового «неправильного» змісту – романтично схвильованого. Барокові церкви і цивільні споруди характеризуються складними планами криволінійних обрисів (домінують овали, півкола, прямокутники), динамічним просторовим рішенням, живописно-пластичним оформленням фасадів, часто протиставленим не менш ефектним пластично-живописним інтер’єрам. Прагнення вразити глядача обумовлює підвищену експресивність, театральні ефекти, ускладнені конструктивно-декоративні комбінації. І в культових і в палацових спорудах розповсюджуються опукло-ввігнуті фасади і втрачається функціональність ордеру. Певним чином відбувається повернення до до архітектурного мислення готики з його ірраціональністю та динамікою.

В оздобленні фасадів пластика завжди переважає над тектонікою. В оформленні взагалі дуже багато ліпнини, складних декоративних елементів і золоченого декору. Точкою відліку для культового барокового будівництва стала церква Іль Джезу (архітектори Віньола та Дж. Делла Порта). В оформленні її фасаду використані подвійні фронтони (трикутний вписаний в сегмент кола), картуш над порталом та спіралевидні волюти, що з’єднують перший та другий яруси як типові елементи барокового декору. Успішно трансформував маньєристичні ідеї в емоційно насичений бароковий стиль К.Мадерна (церква Санта-Сусанна зі складним архітектурно-скульптурним оформленням фа саду).

Особливо чітко домінування пластики простежується в творчості Л.Берніні (Сант Андреа аль Квиринале) та Ф.Борроміні (церква Сан-Карло іль Кватро Фонтане). Л.Берніні блискуче використав ефекти ілюзорної перспективи в оформленні площі перед собором св.. Петра, що фактично уявляє собою комплекс з трьох майданів, «нанизаних» на одну вісь із собором. Центральна форма овалу, сформованого колонадою, надає комплексу рухливості, постійної зміни ракурсів залежно від місцезнаходження глядача. Ще більше ілюзорні ефекти використані в знаменитій «Скала реджіа» - завдяки поступовому зменшенню висоти колон та ширини сходинок. Проте, архітектурні рішення Берніні відаються цілком поміркованими порівняно з експресією форм церкви Сан-Карло. Борроміні в оформленні фасаду поєднує загальні хвилясті обриси двох ордерних ярусів з такими ж ритмами деталей - карнизів, картушів, ніш зі скульптурою тощо. Ще більше криволінійність виявляється в інтер’єрі, увінчаному овальним куполом, що ніби відривається від внутрішніх стін. Взірцем синтезу мистецтв в інтер’єрі бароко вважається капела Корнаро церкви Санта-Марія делла Вікторія. Зіставлення ліпнини, позолоти різнобарвних мармурів і порфіру утворюють активний живописно-архітектурний ансамбль, центром якого є скульптура Берніні.

. Фронтони різних форм, укомпоновані один в одного чи розірвані, з картушем посередині, розкреповані карнизи та міжповерхові тяги, балкони та еркери притаманні і цивільній архітектурі (палаццо Каріньяно Г.Гваріні, палаццо Барберіні). Зібрані в складні ритмічні групи колони і пілястри надають рішенням особливої пластичної виразності, об’ємності. Чудовим прикладом пізньобарокового підходу до рішення ансамблю міського центру можуть служити незвичної конфігурації Іспанські сходи в Римі (Ф.де Санктіс, А.Спеккі). Їх вибагливо вигнуті сходинки сходяться і розбігаються, утворюючи складну нелінійну композицію, з’єднуючи власне Іспанську площу з церковю Триніта деї Монті. Розроблена італійцями формально-образна система розповсюджується в інших країнах. Чудові пам’ятки бароко зустрічаються в Німеччині (ансамбль Цвінгер М.Д.Пепельмана), Іспанії (палац Аранхуес), Австрії (Шенбрунн І.Б.Ф.фон Ерлаха). Франція в першій половині 17 століття віддає перевагу класицистичній урівноваженості архітектурних споруд, а в другій половині століття створює – переважно в цивільній архітектурі - своєрідний симбіоз двох стилів, що дає підстави дослідникам з однаковим успіхом розглядати такі пам’ятки як барокові і класицистичні (наприклад, Версальський ансамбль, про що ще говоритиметься пізніше). Росія активно долучається до барокових тенденцій на початку 18 століття (хоча і в сімнадцятому розвивалось оригінальне «наришкінське» бароко) і в особі Ф.-Б.Растреллі отримала блискучого представника даного стилю, який звів Зимовий палац та багато інших споруд.

2. Скульптура. Урочиста пишність і динаміка бароко багато в чому обумовлена синтезом мистецтв, де скульптура займає дуже значне місце. Як і стилю загалом, бароковій скульптурі притаманна підкреслена динаміка, складні рухи фігур, ілюзорність і разом з тим прагнення до переконливої матеріальності, що в станкових композиціях досягалось за рахунок розмаїття прийомів обробки матеріалу, наприклад – мармуру чи бронзи. Тематично барокова пластика розподіляється на релігійні та світські композиції. В релігійних композиціях – статуях, групах, надгробках - епізоди Писання, чудеса та мучеництва, де переплетені земні пристрасті та афекти з духовною екзальтацією.

Значною мірою специфічні стильові ознаки барокової скульптури уособлюються в творчості Л.Берніні, який саме в скульптурі не мав собі рівних в тогочасному європейському мистецтві. Яскравим прикладом зміни стилістичних орієнтирів у даній галузі виступає його рання робота «Давид» (1623), особливо у порівнянні з Давидом Мікеланджело. Берніні в прагненні передати драматизм моменту зосереджується на відтворенні максимального напруження руху героя. Постать подана в складному контрапостному повороті, з напруженими м’язами, бурхливими складками драпувань одягу, гримасою люті на обличчі. Характерно, що на відміну від Мікеланджело, який тяжів у станкових композиціях до поступового розкриття задуму при круговому обході, Берніні повертається до фронтальної точки огляду, як в готичній скульптурі. Та ж підвищена експресія характеризує і групову композицію «Аполлон і Дафна».

Концентрації всіх барокових ознак культової скульптури майстер досягає у славнозвісній композиції «Екстаз святої Терези» (капела Корнаро). Автор досить детально відобразив одне з містичних видінь іспанської монахині і святої 16 століття. Цікаво, що містичний екстаз в даній композиції перетворюється на чуттєво-еротичне переживання героїні, яка за власними словами «пережила солодку муку», коли ангел пронизав її золотою стрілою. Берніні в мармурі передає в даній композиції майже імматеріальні форми хмари, на якій перебуває у видінні св. Тереза і дуже переконливі матеріальні тілесні форми ангела і по готичному експресивні складки одіянь святої, що ніби візуалізують її містичний стан. Майстерно використовуються в даній роботі ілюзорні прийоми, «поєднання скульптури з живописом», чого завжди прагнув автор. Застосування сяючого тла у вигляді золотих сонячних променів та насичених кольорів і контрастних форм колон та облицювання ніші, в якій розташована група, надає всій композиції ефекту театрального видовища. Серед інших культових скульптурних композицій слід згадати роботи в соборі Св.Петра, в тому числі – надгробок папи Олександра VII та знаменитий Ківорій – складну архітектурно-скульптурну композицію в центрі середохрестя базиліки. Гігантський вівтар приваблює увагу від самого входу в собор, зростаючи на очах і динамікою спіральних колон пориваючись у небеса.

Не менш успішними і типово бароковими були цивільні скульптурні композиції Берніні. Мова йде передусім про серію римських фонтанів, таких як фонтан Тритона, де безперервний рух води підкреслюється активним рухом фігур дельфінів і тритонів, форм мушель тощо. Шедевром у даній галузі є фонтан Чотирьох річок з його масою скульптурних форм, що символізують річки, тварин, рослин та кам’яних глиб з обеліском в центрі, що сяють у потоках води. Митець також створив різновид парадного скульптурного бюста, взірцем якого можна вважати портрет Людовика XIV з характерним ефектним рухом голови, складок плаща та кучерів перуки.

Під впливом Берніні знаходився відомий французький майстер П’єр Пюже. Характерні барокові ознаки притаманні багатьом його роботам, найбільш уславленою з яких є сповнений підкресленого драматизму «Мілон Кротонський». В часи пізнього бароко – теж не без впливу творчості Л.Берніні – в Римі був зведений фонтан Треві – грандіозна водно-скульптурна композиція з колісн6ицею океана в центрі, яку рухають тритони та морські створіння (скульптор Н.Сальві).

Яскравим прикладом пізньобарокової скульптури є твори майстра Іоанна Георгія Пінзеля, який в середині 18 століття виконав численні дерев’яні поліхромні композиції та скульптуру в камені для соборів Львова, Монастириська, Бучача тощо. Його роботи вражають експресією та напруженим містицизмом. Митець, про якого відомо лише, що він працював у Львові, а пізніше в Монастириську та Бучачі, де і похований, блискуче демонструє притаманну бароковому стилю динаміку та схильність до живописності в складних, сповнених бурхливого руху рішеннях вівтарних статуй.

3. Живопис – урочисто-величний, сповнений динаміки і багатства декорацій. В системі жанрів барокового малярства чільне місце займають монументально-декоративні композиції на релігійно-міфологічні та алегоричні теми. Розвиток монументально декоративного живопису з кінця 16 століття завдячує створенню болонській Академії братів Караччі (1585), що стала точкою відліку європейської професійної художньої освіти (Королівська Академія Франції відкрилась у 1648р., англійська Академія…., російська Академія мистецтв - 1757 рік тощо). В основі діяльності Болонської академії – як згодом і всіх інших подібних навчальних закладів – лежала регламентована система навчання, орієнтована на мистецькі досягнення античності та італійського відродження. Свідомо відібрані якості і стилістичні риси класичного мистецтва виголошувались ідеальними, особливого значення надавали рисунку, оволодінню жорсткими правилами перспективи, наслідуванню зразкам та розвитку монументальних форм. Вивчення натури поєднувалось з її ідеалізацією. Завдяки освітній діяльності та художній практиці болонських академістів в добу бароко зародився академізм як напрямок в образотворчих мистецтвах, що проіснував принаймні до 20 століття.

Найбільш відомою роботою Аннібале Караччі (та його брата Агостіно) в галузі монументального живопису стали фрески галереї палаццо Фарнезе, зокрема – центральна композиція «Тріумф Вакха та Аріадни». Фрески характеризують правильний рисунок, урівноважені барвні плями, ясна композиція. В даному циклі на сюжети «Метаморфоз» Овідія автор подолав ман’єристичну тенденцію до віртуозного оперування формою заради форми, звертаючись до класики високого відродження, (особливо – стінописів Рафаеля) у поєднанні з досягненнями венеціанських колористів. Вказані якості лягли в основу італійського барокового живопису.

Іншим джерелом формування барокового стилю і разом з тим – так званої «позастильової» лінії живопису 17 століття стала творчість М. да Караваджо. На противагу академічному «ушляхетненню» натури митець прагнув до максимально правдивого відтворення дійсності. Він сміливо відображав релігійні теми як життєво достовірні події, надаючи сакральним персонажам переконливої, часом – викличної характерності («Призвання апостола Матвія», «Мучеництво св. Петра»). Сильну пластичну ліпку форми, широку манеру письма митець поєднує з контрастною світлотінню (тенеброссо), динамічною композицією, крупними планами, складними ракурсами.

Патетика та ідеалізація ранніх «болонців» у поєднанні з караваджистськими ефектами – новаторським світлотіньовим моделюванням, драматизмом і енергією стають відмінними рисами стилю бароко в монументальних стінописах. Абстрагованість і риторичність образів спільно з ефектними композиційними прийомами, ілюзорними ефектами та барвною експресією характеризують творчість послідовників братів Караччі - Г.Рені (плафон Казино Роспільозі), Доменікіно (фреска «Діва з єдинорогом» в палаццо Фарнезе), Гверчіно (плафон «Аврора» на віллі Людовізі). Ще більше дані якості виявлені в стінописах Л.Джордано (розписи стелі в Ескоріалі), П ді Кортона («Алегорія божественного провидіння» в палаццо Барберіні) А.Поццо («Тріумф св.. Ігнатія Лойоли» ц. Сант-Ігнаціо). Особливою своєрідністю авторської манери відзначаються твори А.Маньяско – своєю екзальтованою емоційністю, нервовим рухом видовжених постатей персонажів, стрімкою манерою письма, обмеженістю барв вони нагадують полотна Ель Греко («Розп’яття», «Воскресіння Лазаря», «Привал бандитів»). Останнім видатним майстром барокового монументального живопису європейського масштабу був Дж. Тьєполо, що уславився своїми вишукано-грандіозними, життєрадісними і віртуозними по ілюзорним ефектам композиціями не лише в Італії, а й в Німеччині та Іспанії (стінописи резиденції Вюрцбургського архієпископа).

Якщо італійські барокові живописці віддавали перевагу в монументально-декоративних творах і в станкових композиціях релігійно-тематичній тематиці більш містичного спрямування, то в інших країнах стилістичні параметри бароко спостерігаються в суто світських композиціях. Яскравими майстрами світського бароко були фламандці – П.П. Рубенс, А.ван Дейк, Ф.Снайдерс, Я.Йорданс. Рубенс блискуче використовував барокову стилістику в у вівтарних композиціях («Знесення хреста»), міфологічних полотнах («Викрадення дочок Левкіпа»), в декоративних композиціях (цикл з життя Марії Медичі) та в парадному портреті. Його роботам різних жанрів однаково притаманні складні (іноді занадто перевантажені) композиційні рішення, активний рух персонажів, насичена, життєрадісна, побудована на контрастних зіставленнях кольорова гама.

А.ван Дейк досяг визначних успіхів у створенні парадного барокового портрету, розрахованого, як і весь стиль, на яскраве враження, демонстрацію статусу моделі, її виключності, аристократичної витонченості – зі свідомим уникненням передачі настрою, характеру, внутрішнього світу портретованих. Поставлені завдання вирішуються завдяки системі відпрацьованих прийомів – точці зору на модель, дещо видовженим пропорціям постаті, гнучким її обрисам, повільним рухам і жестам, «аристократично» витонченим рукам. І, звичайно, аксесуарам і оточенню – розкішному костюму, дорогим меблям, пишним яскравим завісам тощо (портрети кардинала Бентивольо, маркізи Бриньоле Сале та інших). Ф.Снайдерс демонструє барокові ознаки в своїх грандіозних натюрмортах, що сприймаються як гімни щедротам природи і часто переростають жанрові рамки, перетворюючись на декоративно-побутові композиції. А Я.Йорданс використовує життєстверджуючі, емоційно виразні тенденції бароко в картинах, де переплелись зацікавлення народним побутом, схильність до натуралістичних деталей з міфологією та фольклором.

В живописі митців Іспанії особливо помітні крайнощі бароко. У таких майстрів як Х.Рібера переважають реалістичні тенденції, а в інших, наприклад, у Вальдеса Ліаля, - реакційно-містичні настрої. Роботи Б.Мурільо презентують компромісні рішення.

Характерні стилістичні ознаки бароко – активний рух, перевага нелінійних мотивів у композиції, театралізована подача сюжету тощо – притаманні і тогочасному мистецтву графіки, що успішно розвивається в різних національних школах. Серії аркушів Ж.Калло, А.Бооса, В.Колара та інших незалежно від жанрового спрямування відмічені означеними якостями. При цьому графіка як найбільш доступний, «масовий» вид образотворчості більше розрахована не на елітарного глядача, а на широкий діапазон сприйняття.

4. Інтер’єр. Загальне враження від барокових інтер’єрів – могутність, розкіш та театральність. Переважають масивні форми, багаті кольорові контрасти, дорогі матеріали.Інтер’єри бароко мали не менш пишне оздоблення, ніж фасади. В оформленні цивільних інтер’єрів значна увага приділялась парадним вестибюлям з величними сходами і розписом плафона стелі (як вже відмічалось при розгляді живопису). В великих спорудах зберігається утверджений ще в ренесансних палаццо принцип розташування приміщень (перший поверх – службовий, другий – парадний, третій – повсякденний житловий). В скромніших особняках парадні приміщення розташовуються по обидва боки від центрального входу, а навколо – житлові кімнати. В пишних заміських ансамблях зазвичай зали поєднувались з галереями, де концентрувались зусилля по синтезу мистецтв – розкішне архітектурне оздоблення колонами і пілястрами, статуями і бюстами, стінописами. Бароко значну роль приділяло освітленню, що спостерігається у широкому використанні дзеркал та блискучих поверхонь в інтер’єрі. Отже зазвичай навпроти вікон розміщувались дзеркала (часто вони повністю імітували форму вікна в обрисах та обрамленні), що створювало ілюзію поглиблення архітектурного простору. Тема розкриття простору вглибину втілилась в анфіладному розташуванні приміщень та специфічною побудовою композицій розписів, що розглядалось вище.

5. В костюмі барокової доби, як і раніше, значну роль відігравала статусна функція і костюм символізував положення носія в суспільстві. Разом з тим, зникає відверте прагнення виставляти одяг «напоказ». Протягом всього періоду спостерігається відхід від надлишкової розкоші ускладнених нарядів 16 століття від надмірного використання надзвичайно коштовних тканин та дорогоцінного декору - золотого шиття, оздоблення коштовним камінням, численними ювелірними виробами, зокрема, масивними ланцюгами, пряжками тощо.

Європейські моди відмовляються від жорсткого каркасного плаття, незручних деталей костюму, пишних брижових комірів тощо. Замість важких, пишно орнаментованих тканин на взірець парчі на перший план виступають однотонний оксамит і атлас, широке мереживо, тасьма та декоративні ґудзики. В повній мірі оцінюються якості сукна як костюмного матеріалу, В конструкції костюма перевага віддається упорядкованій футлярності, однак в декорі є можливість виявити власну індивідуальність. Чоловічий костюм починає сприйматись саме як костюм – штани і куртка (пурпуен) формуються в єдиний ансамбль. Жіночий наряд компонувався з кількох рухливих об’ємів (ліф, пишні рукави, широка спідниця, вликий комір), що в комплексі підкреслювали жіночу чуттєвість. Характерно, що в барокові часи на європейську моду помітно впливає бюргерська Голландія, яка найбільш рішуче віддала перевагу стриманим формам, сукняним і шовковим тканинам темних відтінків, скромному оздобленню. Єдиним виключенням стали тут величезні плоєні коміри «млинове жорно», що зберігались всю добу, Порівняно суворі, стримані форми одягу підтримували і англійські пуритани