Романський стиль

І. Стиль абстрактної звіриної орнаментики. В той час як у Візантії - наймогутнішій державі на теренах колишньої Римської імперії - протягом 5 – 10 століть відбувається становлення і розквіт цілісного стилю, що вплинув на мистецький розвиток багатьох європейських країн, на інших територіях Європи відбувається «переселення народів» і утворення «варварських королівств». Надзвичайно динамічний і бурхливий період позначений руйнуванням античної культури, розпадом общинно-родових зв’язків та переосмислення християнства на основі тієї чи іншої язичницької міфології. Відповідний рух і міграції відбуваються в мистецтві даної доби. Місцеві культурні традиції європейських племен і народностей сполучаються з античними і взаємодіють з художніми навичками кочових народів Східної Європи та мистецтвом Ірану, Сирії, Єгипту.

Цілком обґрунтовано в цей час домінує прикладне мистецтво, оскільки для формування самодостатньої архітектури чи монументального живопису ситуація була занадто нестабільною. Воно базується на міцних основах народної образотворчості з її декоративними засадами. Орнаментально-декоративні форми мистецтва доби вражають багатством. Переважає обробка металу, ювелірна справа. На величезній території від чорноморського узбережжя до Британії і від Алтаю до Рейну зустрічаються численні пам’ятки - прикраси, зброя, культові предмети, декоративний посуд тощо, позначені певними спільними рисами. Передусім це стилізовані – часто до невпізнанності – образи звіря, коли окремі його частини (голова, нога, очі, вуха чи тулуб) перетворювались на самостійний орнаментальний мотив. Ці мотиви додатково ускладнювались стрічковою плетінкою. З прикладних предметів ці мотиви переносяться на портали соборів і вівтарні прегради – на всі вільні поверхні прикрашаються динамічним узором стрічок, спіралей, голів хвостів і лап фантастичних птахів і тварин. Стиль абстрактної звіриної орнаментики вплинув на всю художню культуру середньовіччя.

1. Зрозуміло, місцеві традиції та їх взаємодія з античною культурою були різними, що позначилось на регіональних відмінностях мистецтва доби переселення народів. Дослідники виділяють три напрямки розвитку прикладного мистецтва доби. Мистецтво остготів, вестготів та лангобардів позначене домінуванням так званого поліхромного стилю – переважно у виробах з металу: спрощених форм з використанням майже необробленого шляхетного каміння різних барв у яскравих сполученнях. Англосакси, ірландці та скандинави утворюють північну галузь стилю абстрактної звіриної орнаментики. Захоплюють буйною фантазією орнаменти пам’яток з поховання королеви Оси – фантастичні люди-плетінки в основі мотивів плоскої різьби по дереву. Загальносвітової слави набули рукописні книги розгалуженого Нотурмблендського абатства в Ірландії. Тут формується чудовий “килимовий” геометричний стиль, типовими зразками котрого можуть бути мініатюри Книги з Дарроу, Євангелія з Ехтернаху (Віллеброрд), Келлської книги. Наре

2. Франкське мистецтво Меровінгів і Каролінгів демонструє великий вплив традицій римської культури. Особливо зміцніла держава франків під час правління Карла Великого, який шляхом завоювань створив першу імперію середньовіччя. Нечисленні пам’ятки культової архітектури франків того періоду уявляють собою спрощений варіант римсько-візантійських будівель (базилік), як баптистерій в Пуатьє. Типовою спорудою доби стала Аахенська капела, побудована архітектором Ейдом з Меца. Вона нагадує спрощену церкву Сан-Вітале.

Каролінгське мистецтво широко користувалось фрескою і мозаїкою, для втілення біблійно-євангельських тем. Характерною виразністю позначені мозаїки абсиди церкви Жермінії де Пре; розписи в крипті церкви Сен-Жермен в Оксеррі присвяченні життю св. Стефана, персонажі подані в сучасних майстрам шатах, типах обличчя. Розвинулась в каролінгські часи також книжкова мініатюра. Фігури людей зображені тут без геометричної деформації в оточенні колон, арок, портиків, пишних і яскравих. Помітний потяг до врівноваженої композиції, як в Євангелії Сен-Медарт. Євангеліє єпископа Ебо пронизане неспокоєм. Утрехтська Псалтир захоплює розповідними композиціями та буйно-динамічним орнаментом.

З нечисленних пам’ятників дрібної пластики слід назвати Паліото 835 р. з базиліки Сан Амброджо в Мілані, тобто, рельєфні обкладки з чотирьох сторін головного вівтаря – з золота та позолоченого срібла (майстер Вольвіус). Статуетка св. Віри в Консі на троні з обкладеного золотом дерева в одязі з дорогоцінних каменів максимально узагальнена. Велику цінність має кінна статуетка Карла Великого з бронзи.

ІІ. Романський стиль. Як і візантійське суспільство, населення західноєвропейських країн, починаючи від часів Великого переселення народів формує світоглядні уявлення на основі догматів християнства. Сьогодні важко усвідомити ступінь впливу релігії на всі галузі тогочасного життя, на свідомість та поведінку людини. Протиставлення нікчемного «земного» існування та світлого, вічного небесного світу, диктат релігійного світобачення визначає всі складові суспільного життя – науки, освіти, культури, зрештою – політичного устрою ( «сеньйор – васал» як протилежні складові суспільного ладу). В системі мистецтв синтез будується на основі пріоритету сакральної архітектури, яка і в конструкції і в декорі орієнтована на екстремальне контрастне зіставлення спіритуального і реального. В скульптурі й живописі - подібне домінування краси духовної за рахунок нехтування тілесною красою. Мова образотворчих мистецтв західноєвропейських країн – як і Візантії – зосереджена на рішенні найскладнішого завдання: виявлення в зримих образах сакральних понять та ідей. Разом з тим, в романському мистецтві велику роль відіграють місцеві традиції, що позначаються передусім на прикладному мистецтві. І не меншого значення для досить динамічного розвитку всієї західноєвропейської системи мистецтв набувають розпочаті наприкінці 11 століття хрестові походи, які знайомлять досить широкі маси воїнства з порівняно вишуканим стилем життя близькосхідних країн.

1. В романському мистецтві – як і в інших світових осередках середньовічної культури (в країнах буддизму та ісламу) - провідне місце беззаперечно належало архітектурі – передусім культовій. Мистецтво Європи Х- ХІІ століть називають романським, оскільки автори ХІХ століття знаходили багато спільного між спорудами цієї доби та давньоримськими і дослідники часто визначають його як перший загальноєвропейський художній стиль, В часи феодальної роздробленості це пояснюється об’єднуючим впливом католицької церкви, яка була в Європі основоположною економічною і політичною силою.

Дійсно, в зазначений період спостерігається звернення до архітектурних традицій давнього Риму, пристосованих до нових потреб. Його характерними ознаками вважаються тектонічність та функціональність: чіткий архітектурний силует, строгість, відсутність зайвих деталей, приземисті пропорції, масивні товсті стіни кам’яних чи дерев’яних зі штукатуркою (крізь яку видно остов конструкції) споруд з маленькими прямокутними, а в мурованих будівлях – часто арковими вікнами. В цей час паралельно розвиваються такі типи споруд як храм, монастирський та замковий комплекси. Специфічною рисою всієї архітектури виявляється її передусім оборонна функція. В дуже неспокійні часи навіть культові споруди прибирали фортифікаційного призначення на взірець церкви в Сутківцях. Навіть монастирські - не кажучи вже про замкові – ансамблі мали дуже вузькі вікна-амбразури і обносились оборонними стінами.

Вже на межі першого та другого тисячоліть складається провідний тип європейського (католицького) храму. Як і в православній культовій архітектурі його призначення – вмістити якомога більше вірян. Але якщо у візантійській лінії переважає в часи розквіту хрестовокупольна схема, то на заході протягом всього середньовіччя домінує ранньохристиянська базиліка у вигляді видовженого прямокутника, орієнтованого з заходу на схід, поділеного по довгій осі на три (іноді – 5) нефи, перед якими розташовувався поперечний простір нартекса (притвору). Нефи пересікались поперечним трансептом, утворюючи так званий латинський хрест і на перехресті зводилась башта. Західний фасад з заглибленими порталами теж прикрашався баштами, а на сході зводились абсиди – на ранніх стадіях можлива і одна, а пізніше – по кількості нефів. Центральний неф був ширшим і вищим за бічні (як у Софії Константинопольській) і освітлювався за рахунок верхніх вікон. Найбільш уживаним видом перекриття були півциркульні склепіння. Загалом романський храм захоплює могутньою ясністю. Характерно, що кожна з означених частин собору всередині уявляла собою досить ізольований простір і повільний ритм аркад, що членували інтер’єр надавав йому такої ж непорушної могутності.

Для інтер’єру романських церков характерним є членування середнього нефу у висоту на 3 яруси: приземисті півциркульні арки, стіна з розписом або ж декоративна аркада-трифорій та вікна верхнього ярусу, що теж мали півциркульне завершення. Таке чітке ритмічне узгодження і вивірені пропорції надавали внутрішньому простору структурної цілісності.

Не менш масивними і стримано величними були і монастирі романської доби, які відігравали роль центрів не лише духовного, а й загалом культурного життя (зокрема, монастирські ордени підтримували і направляли мистецтва, продовжуючи закладені ще в першому тисячолітті традиції). Як відомо, на їх території перебували не лише ченці і паломники, а й ремісники різних професій. Там функціонували скрипторії і скульптурно-архітектурні майстерні. Через це провідним завданням будівничих було забезпечення відносної зручності перебування великої кількості людей в складних побутових умовах. Центром монастирського ансамблю теж була церква з оточеним колонадою внутрішнім двориком, а також будинок настоятеля, трапезна, спальні ченців, численні побутові приміщення, склади, часто лікарня тощо. Уславленим зразком монастирського комплексу було Клюнійське абатство.

Замки споруджувались в найбільш придатних для оборони місцях (замок Мальброк в Англії). Вони обносились могутніми стінами і зазвичай ровом з водою. Власне замок складався передусім з дозорної башти - донжону та інших круглих в плані чи прямокутних башт, що завершувались зубцями, з’єднаних також зубчастими галереями. Вся увага зосереджувалась виключно на міцності і недоступності, отже декор був мінімальним. Загалом замкова архітектура відзначається суворістю, хоча загальна асиметрія планування надавала замковим комплексам особливої мальовничості. Незалежно від типу споруд вони справляють враження монолітної цілісності за рахунок домінування стін, хоч і прикрашених аркатурними поясками, лопатками, фризами тощо. Потяг до загальної урівноваженості добре відчутний в оформленні західних фасадів – (церква св. Трохима в Арлі, Сен-Пьєр в Ангулемі тощо). Тридільний поділ по вертикалі (підкреслений баштами) – згідно розташування нефів – урівноважується горизонтальними ярусами рельєфів таким чином, що в загальний параметрах наближає поле фасаду до квадрату.

2. Образотворчі мистецтва – зокрема, скульптура і живопис – свої стилістичні особливості формували на основі релігійного світогляду, що обумовило символічний характер, умовні прийоми та стилізацію форм. Особливого значення в культових пам’ятках романської доби набуває новий варіант синтезу мистецтв. На відміну від античності, де об’єднання відбувалось на паритетних засадах, в романському мистецтві скульптура і живопис повністю підпорядковувались архітектурі. Характерно, що скульптура переважала. Провідним видом храмового декору стали монументальні рельєфи, що прикрашали зовні фасад і стіни, а в інтер’єрі ще й капітелі. Різьба на фасадах – як і стінописи всередині храмів – захоплює невимушеним переплетенням різних мотивів – біблійних, «звіриних», геометричних. Все розмаїття фантастичної флори і особливо фауни (леви, грифони, кентаври і гарпії) має переважно декоративний характер і свідчить про міцність дохристиянського народного художнього мислення.

Монументальна скульптура інтегрована в архітектуру, чим обумовлені її структурно конструктивні так і художньо-естетичні якості. Фактично вона позбавляється самодостатнього значення – трактування постатей напряму залежить від форм і членування споруди. Статуї, розташовані на колонах і стовпах, мають видовжений характер, а на капітелях чи тимпанах – приземкуваті. Виразним прикладом підпорядкування скульптури архітектурі служать «Плазуюча Єва» з Отена, Св. Петро з порталу церкви Сан-Пьєр. Маючи дидактично-релігійне спрямування скульптура поєднує підкреслену умовність з експресивністю. Прикрашаючи фасади і стіни храмів, персонажі романських композицій уособлюють схвильованість і трагічність почуттів, абстрагування від всього земного. Центральна ідея – абсолютна підлеглість людей всемогутньому Господу – виявляється в максимально конкретних образах добре відпрацьованими прийомами. Так, в сценах Страшного суду (тимпани церкви Сен-Лазар в Отені, Сен-Мадлен у Везлі тощо) в поділених на яруси композиціях різномасштабність фігур наочно передає всемогутність бога, страх і трепет грішників, яких тягнуть до пекла і душ, що чекають на Суд. Дух повністю подавляє тілесність в позбавлених об’єму, напружено-динамічних постатях. Разом з тим, персонажам притаманна прямолінійна переконливість поведінки – як в рельєфах бронзових врат з Гільдесгеймсу. В пізньороманських скульптурах Шартрського собору умовність перетворюється на вишукану декоративність.

3. Монументальний живопис в романських соборах, що прикрашав склепіння, абсиди, другий ярус центрального нефу тощо, незалежно від розташування виконувався переважно в техніці фрески. Подібно до візантійської художньої системи, романський сакральний живопис був зосереджений на виявленні пріоритету духовного начала, а отже порушувались реальні пропорції, ігнорувався об’єм і простір, використовувалась різномасштабність, довільно трактувались складки одягу персонажів – незалежно від реальної пластики тіла людини, барвна гама підпорядковувалась символічному значенню кольорів. Але поряд з декоративно-площинним трактуванням постатей зустрічаються і схематично-умовне зображення вагомості і об’ємності фігур.

Наявні стінописи ((церкви св. Климента та св. Марії в Таулі тощо) дозволяють відстежити стилістичну спорідненість як з візантійськими стінописами так і з романськими рельєфами. Відмовляючись від життєподібності і оповідності, сакральні композиції зосереджуються на найсуттєвішому, передають символічний зміст зображуваного. Різномасштабність постатей спрямована на виявлення ієрархічної значимості кожного персонажу. Тому підкреслено домінує постать Христа, ангели і святі – менші за нього, але більші за простих смертних. Реальний час і місце дії теж ігнорується, як і простір і в одній композиції вільно зіставлені різночасові епізоди. Але привертає увагу той факт, що коли майстри мали змогу відійти від жорстких норм іконографії, в другорядних персонажах виявляється багато виразних, спрощено-реалістичних, правдивих деталей.

Якщо Візантія подарувала світові техніку смальтової мозаїки, то чи не найбільшим досягненням західноєвропейського монументального живопису в часи середньовіччя виявився вітраж, який з ХІ століття все ширше використовується в оформленні культових споруд. Романський вітраж в унікальному сплавленні світла і кольору як основного виражального засобу блискуче відповідав прагненню відтворення особливого, трансцендентного світу, абстрагованого від реальної дійсності. Тогочасні шедеври – вітражі абатства Сен-Дені і Шартрського собору – демонструють чудове поєднання виразності струнких стилізованих постатей, спостережливості в деталях з загальною статичною симетрією композицій. Віконні панно, в яких панують сині і червоні та золотаві барви, містять сцени з життя Христа, Марії і святих – часто в обрамленні вишуканих декоративних орнаментів.

Спільні з іншими видами образотворчості стилістичні особливості демонструє і романська книжкова мініатюра. ЇЇ характерними ознаками виявляються площинність і чіткі лінії контурів, що формують зображення. Порівняна камерність рукописної книги як мистецького твору обумовлює більшу свободу вияву емоцій персонажів, трактування сцен, більше зацікавлення реальними подіями. Чудовими зразками книжкової мініатюри є Евангеліє Оттона ІІІ, образи Євангелія з Амьєну тощо. Темпераментність, чудовий рисунок і звучні барви надають композиціям наївної щирості і невимушеності.

4. Романський стиль чітко простежується і в прикладному мистецтві доби – виробах з металу, меблях, ткацтві тощо. В декорі використовуються ті ж принципи трактування сюжетів, що і в скульптурі чи живопису. Серед всього розмаїття пам’яток хотілось би виділити унікальний килим з Байє (1070 р), де декоративна стилізація – площинність, умовність, символічність зображення – застосовуються для відтворення сучасної авторам події. Вишиті вовною сцени завоювання Англії норманами при домінуванні лінеарно-площинного рисунку захоплюють передачею гостро виразних поз і жестів вірно переданих деталей одягу, зброї тощо.

Всі елементи романського інтер’єру справляють враження тієї ж простоти, масивності, що й архітектура. Меблям притаманні раціональність конструкцій, мінімум декору, лаконічність, домінування півциркульних та врівноважено зіставлених вертикально-горизонтальних ліній. Це приземисті, грубуваті табурети, лави, столи тощо.Деревина як основний матеріал прикрашалась різьбою і часто доповнювалась кованими залізними деталями. В декорі переважають стилізовані рослинно-плетінчасті орнаменти а також елементи лицарського обладунку, зброя, факели, геральдичні мотиви. Серед кольорів перевага віддається червоному й синьому, коричневому, зеленому, білому, чорному та синьому.

5. Означені позиції відобразились і в костюмному комплексі, багатошаровість якого відбиває зіставлення нижнього «тілесного» та верхнього «спіритуального» одягу. На формування костюму раннього середньовіччя впливає візантійський костюм, оскільки в першому тисячолітті столицею цивілізованого європейського світу і законодавцем мод був Константинополь. Це стосується і останніх римських імператорів і нових королів і правителів, що калейдоскопом змінюють одне одного у короткотривалих державних утвореннях доби Великого переселення народів – включно до часів Меровінгів. Разом з тим традиційний одяг галлів та германців – туніка-сорочка, штани та плащ (спочатку зі шкур звірів чи шкіри) – має широке використання серед населення. Слід мати на увазі, що в ці часи постійних війн і захватницьких походів провідного значення набуває зручність і захисні функції одягу.

Особливість романського одягу – його слабка гендерна диференціація, однотипність та нерухомiсть. Зокрема, чоловіки і жінки убирали сорочку-камізу, та верхню цупку туніку гонгель, яка поступилась місцем бліо. Конструкція бліо (накладного одягу), що плоским трикутником спадав до долу, якнайкраще відповідала завданню маскування тілесності, певного сплощення фігури. Багатошаровість костюмного комплексу відбиває зіставлення нижнього тілесного та верхнього «спіритуального» одягу. В блiо, де підкреслювався силует постатi, посилилась роль декоративного пояса, який зав'язувався вузлом на талії i спускався до нiг.

Таким чином, одяг раннього середньовіччя виявляється сплавом античних традицій, візантійських засад та «варварських» костюмних компонентів. Зокрема, західноєвропейський костюм теж будується на підкреслених класових відмінностях. При цьому, як і в нарядах візантійської знаті, відмінності полягають переважно в використанні коштовних тканин і особливо – пишного декору при подібності конструкції. Завдяки хрестовим походам з початку ХІІ століття в європейському костюмі збагачується асортимент тканин і аксесуарів. В 12 столiттi досить короткий та зручний чоловiчий одяг змінюється на довгий, акцентуючи статусність костюму; ускладнився крiй та посилилась орнаментика.