Просвітницький реалізм.

Просвітницький реалізм як чергова фаза розвитку реалістичних тенденцій в образотворчому мистецтві виявився переважно в живопису та графіці. Ідеї просвітництва сформувались спочатку в художній культурі Англії, а подальший розвиток отримали у Франції та інших країнах. Серед низки характерних рис просвітницької культури слід виділити науковий характер, осільки на початок 18 століття сформувались основні параметри науки Нового часу і європейське суспільство вірило у можливість пояснення всіх явищ природи природними причинами. Добу Просвіти, як зазначалось, недаремно називають добою Розуму, оскільки на переконання представників просвітництва мислячий розум повинен бути «мірилом всіх речей». У зв’язку з цим отримують схвалення ідеї прогреса та освіти, а також –вагомої ролі мистецтва у вихованні нової людини. Особливу роль у розповсюдженні ідей Просвіти відіграло видання у Франції «Великої енциклопедії» («Енциклопедія або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел»), підготовку якого очолив Д.Дідро.

Увага митців, близьких до просвітництва, зосереджується на виявленні індивідуальності, значимості конкретної людської особистості. Розглядаючи мистецтво як засіб популяризації морально-політичних ідей, енциклопедисти значно вплинули на творчість низки митців часів рококо. Точніше кажучи, ряд ознак рокайльної стилістики – передусім вишуканість палітри та загальна нелінійність композиції – вплинули на творчість митців, які прагнули більш безпосередньо і правдиво відтворювати побут пересічних городян – представників «третього стану» тогочасного суспільства. Мистецтво значною мірою демократизується, уважно відтворюючи життєві ситуації різних прошарків суспільства, суспільне життя людей – Д.Дідро закликав «виходити на вулицю» і уважно спостерігати життя в «справжньому русі». В тих чи інших аспектах етичні світоглядні засади буржуа втілені в творчості ряду митців, серед яких необхідно виділити Ж.Б.С.Шардена, У.Хоггарта та Ж.Б.Грьоза.

Ж.Б.С.Шарден працював у добу розквіту рококо, свідомо уникаючи характерної стильової тематики і формальниї засад її реалізації. Разом з тим, унікальна витонченість барвної гами його робіт, обумовлена стилем рококо, надає його роботам особливої привабливості і приналежності тій добі (стиль доби). Передусім митець прославився серед сучасників як блискучий майстер натюрморту. Продовжуючи певним чином традиції голандського натюрморту, він відрізняється від попередників схильністю до виявлення краси як естетичної категорії в найбуденніших речах. Уникаючи розкішних, коштовних предметів, митець дуже уважно ставиться до їх підбору і взаємозв’язків. Це – звичайні овочі і фрукти, керамічний чи простий скляний посуд, принесені з ринку продукти чи щойно приготована випічка. Справляючи враження невимушеної життєподібності, його натюрморти ретельно скомпоновані і всі складові утворюють вишукану цілісність. Колорит його робіт м’яко приглушений, освітлення неяскраве і розсіяне. Шарден віртуозно володів пензлем, накладаючи фарби делікатними, але не «сплавленими» мазками, які утворюють щось на кшталт дорогоцінної мозаїки. Серед загальновідомих шедеврів натюрморту – «Мідний бак», варіанти «Натюрморту з атрибутами мистецтв», «Натюрморт зі скатом» тощо

Не менш виразними свідоцтвами доби виступають побутові картини Шардена – невеликі полотна, герої яких – пересічні жителі Парижа, переважно домогосподарки та діти. В цих композиціях митець виявляє себе прибічником ідеалів середнього класу, сімейних цінностей, патріархальних відносин. Його героїні займаються домашніми справами а діти гають в нехитрі ігри. Такі полотна як «Молитва перед обідом», «Кухарка» «З ринку», «Праля», «Маленька вчителька» та інші буквально випромінюють ліризм і авторське захоплення життям простих людей. Не повчаючи глядача і не декларуючи безпосередньо ті чи інші засади моральності, він змушує нас з пошаною та зворушенням милуватись цими правдивими сценками і тим самим високо цінити закладені в них ідеї. Не останню роль в цьому захопленому сприйнятті відіграє і притаманний добі рококом відблиск чарівності і принадності, наївного кокетства, яким відзначаються герої шарденівських побутових полотен. Серед пізніх робіт Шардена привертають увагу його портрети – вражаючі інтимною відвертістю автопортрети, портрет дружини. Виконані пастеллю, вони захоплюють найтоншими барвними переходами, задушевністю, поєднанням простоти і м майстерності. А погляд митця, що уважно розглядає нас з портрета, здається уособленням основної засади його творчості – відданості натурі і правді життя.

Моральні цінності третього стану обстоював і англійський представник просвітницького реалізму У.Хогарт. Його творчість менш безпосередня і більш соціально скерована, ніж мистецтво Шардена. Він, ще відвертіше, ніж А.Ватто, своїм творчим баченням засвідчував, що 18 століття недеремно називають «віком театру». І як митець доби просвітництва, Хогарт прагнув виховувати сучасників, првертати їм устої моральності – але шляхом «від зворотнього». Найбільше визнання майстер отримав за серії живописних полотен, паралельно переведених у гравюру, в яких дотепно висміюються негативні сторони тогочасного життя. Демонструючи, до яких сумних наслідків (божевілля, тюрма, смерть) призводять марнотратство, цинізм, легковажність вчинків героїв, художник тим самим наставляє глядача на правдиві моральні цінності.

Глибоко і досить критично аналізуючи дійсність, він створював своєрідні спектаклі-постановки з детально розробленими «зав’язками, кульмінаціями та розв’язками” на гострі теми дня. Митець віддає перевагу серіям з 5-7 полотен в яких поетапно розвиваються у не лише у просторі, а й у часі історії на злободенні теми. Персонажі серій «Кар’єра марнотратця”, «Модний шлюб», «Кар’єра продажної жінки” вражають влучністю підбору зовнішнього вигляду, загостреною правдивістю поведінки, а переконливості їх діям додає точне відтворення місця дії. Живописні роботи відзначаються гармонійним зіставленням рожевих, оливкових, сріблястих тонів, що теж нагадує про рокайль ну стилістику. Автор не уникає в разі потреби і гротескного перебільшення в характеристиках героїв, залишаючись у межах реалістичного відтворення дійсності.

Поряд з дидактично-сатиричною лінією в творчості У.Хогарта достатньо виразно представлені і щирі ліричні роботи портретного плана – автопортрет, портрети слуг і найбільш уславлена з них – «Продавщиця креветок». Дане полотно яскраво підтверджує спадкоємність реалістичних традицій, оскільки як і в шарденівських натюрмортах так і в творах Хогарта безумовно простежуються зв’язки з голандським живописом 17 століття. Вільно і і сміливо написаний образ молодої жінки з великою тацею товару на голові захоплює чарівністю посмішки привабливістю простонародного личка так само як і невимушеністю широких мазків, нагадуючи «Циганку» Ф.Гальса.

Риси просвітницького реалізму в поєднанні з рокайльною витонченістю манери притаманні творчості Т.Гейнсборо. Проникливий портретист і тонкий шанувальник краси природи, він уславився чудовими портретами – зокрема, парними, що уявляють своєрідний варіант популярного в англії тапу «конвесейшенс» - співбесід. Такими є «Портрет подружжя Ендрюс», «Прогулянка»(подружжя Хеллет). Тонкий психолог, він добре виявляв внутрішній стан портретованих і стосунки між ними – відчудження чоловіка й дружини у першому випадку і злагоду – в другому. Одним з найвищих досягнень митця є портрет актриси Мари Сіддонс. Він трактує свою модель як приватну особу (на відміну від Д.Рейнольдса, про що мова йтиме далі), але при цьому перед глядачем постає яскрава, сповнена гідності особистість.

В Німеччині яскравим представником Просвітництва був Д.Н.Ходовецький який, використовуючи можливості живопису, графіки та особливо - естампу, відображав життя простих городян, звичаї і побут представників середньої і дрібної буржуазії. Не відрізняючись високим художнім рівнем (іноді в його аркушах спостерігається вільне використання перспективи, порушення пропорцій фігур людей - як в офорті «Качелі і балагани на майдані», полотні «Битва при Кагулі»), «масштабні» сюжетні роботи Ходовецького викликають зацікавлення інформаційністю, вдалим відображенням процесу праці, умінням передати єдність настрою великих зібрань людей, життєвою конкретністю. Набагато успішніше митець працював як книжний ілюстратор (ілюстрації до творів Лесінга, Шиллера, Ж.Ж.Руссо) та автор камерних композицій з життя близького йому середовища, таких як «Автопортрет з родиною», «Товариство за столом». Вони сповнені милих подробиць, відрізняються м’яким гумором і теплим авторським почуттям.

В образотворчому мистецтві середини 18 століття ряд митців в своїй творчості теж опиралась на ідеї просвітництва, але більш опосередковано. Серед них хотілось би згадати передусім майстрів портрету. Портретний жанр по природі своїй детермінував реалістичний підхід – з врахуванням стилю доби, як і завжди. Визнаним майстром камерного портрету в техніці пастелі був М.К. де Латур. Він блискуче виявляв особливості техніки, яка відповідала тогочасним смакам – ніжну оксамитову поверхню, чисті, свіжі але неяскраві барви, вишукану декоративність. Передусім слід згадати низку його портретів діячів «віку Просвіти» (портрет Ж.Д’Аламбера, Ж.Ж.Руссо) в яких авторові щастить передати в обличчях портретованих багатий духовний світ, глибину думок, значимість внутрішнього життя. Такими якостями відзначаються кращі інтимні роботи митця – актриси М.Фель, численні автопортрети. Вони зачаровують правдивою передачею зовнішності, внутрішнього стану, настрою, темпераменту. Зокрема, Латур в своїх автопортретах прагнув «вхопити мить», відтворити складну міміку обличчя в момент миттєвих переживань – сміху, іронічного діалогу.

Особливо вражають парадні портрети маркізи Помпадур, Г.Б.де Ріє, Людовика XVI – передусім непритаманними камерній техніці розмірами (п-т де Ріє – 210 х 151см), увагою до передачі матеріальності деталей (шовків, оксамиту і хутра, позолоти меблів тощо). А головне – увагою до характеристики моделей. Так, маркіза Помпадур - на відміну від численних портретів пензля Ф.Буше – постає перед глядачем не спокусницею, а мудрою , навіть дещо діловою особою, яка вільно почувається за робочим столом серед фоліантів, естампів і збірників музичних творів. Тобто, психологічна характеристика образів і тут виходить за межі репрезентативного портрету.

Майстром пастелі був і сучасник Латура Ж.Б.Перонно. В своїх кращих пастелях він виявляє себе чудовим колористом – характерним для рококо перлово-сріблястим, з найтоншими відтінками барв, складними світлотіньовими ефектами і увагою до передачі натури. Ці професійні якості поєднуються у митця з ліричністю почуттів, м’якою інтимністю відтворення життя приватної людини. Такими є «Хлопчик з книгою», «портрет пані де Соркенвіль тощо.