Питання для самоперевірки

1 Від чого залежить можливість застосування гідромеханізації?

2 Чим відрізняється гідромеханізація від інших способів земляних робіт?

3 Переваги та недоліки способу гідромеханізації.

4 Сутність землесосної розробки ґрунту.

5 Сутність гідромоніторної розробки ґрунту.

6 В чому полягає різниця у розробці зв’язного ґрунту від незв’язного.

7 Які ґрунти найбільш здатні для розробки та намивання?

5 Намивання земляних споруд

5.1 Ґрунти для намивання.

5.2 Типи намивних гребель та елементи їх профілю.

5.3 Загальні поняття намиву.

5.4 Способи намиву.

5.5 Схеми намиву.

5.1 Ґрунти для намивання

Найбільш прийнятні для намивання піщані та гравелисті ґрунти. В процесі намиву такі ґрунти достатньо щільно укладаються та швидко віддають воду, що прискорює та спрощує виконання робіт. Для намиву використовують також супіски, суглинки та глини, але їх застосування пов’язано з деяким здороженням робіт.

Ґрунти, що використовують для намивання гребель та дамб, повинні задовольняти ряду вимог і в першу чергу вимогам до їх гранулометричного складу.

Кар’єрний грунт не зовсім підходить за гранулометричним складом для намивання, але може бути штучно поліпшений шляхом додавання недостатніх крупних або дрібних фракцій з інших кар’єрів.

Придатність ґрунтів для намивання, крім їх гранулометричного складу, визначається наявністю в них органічних домішок та водорозчинних солей.

Найбільш придатні ґрунти, що складаються переважно з твердих, важких та стійких мінералів, таких як кварц, при цьому форма цих часток суттєво впливає на параметри споруди.

5.2 Типи намивних гребель та елементи їх профілю

В залежності від характеру кар’єрних ґрунтів і основи споруди, способів та схем намиву земляні греблі та дамби можуть бути однорідними та неоднорідними, тобто мати однаковий та різний гранулометричний склад у поперечному профілі. На рисунку 5.1 зображені типові схематичні перерізи неоднорідної намивної греблі на поймі і в руслі та її елементи. Бічні призми є утримуючими частинами споруди і складаються з найбільш крупних фракцій ґрунту, а ядро або екран представляють собою найменш водопроникну частину споруди і складаються з дрібних фракцій. Проміжні зони, розташовані між ядром або екраном і боковими призмами, складені з середніх по крупності фракцій ґрунту, що намивається. Шапка складається з однорідного ґрунту. При намиванні гребель в руслах річок нижня цокольна частина має конфігурацію, вказану на рисунку 5.1, в.

Рисунок 5.1 – Типові схематичні перерізи неоднорідної намивної греблі на заплаві та в руслі:

а – з ядром; б – з екраном; в – з ядром, але при намиванні в руслі;

1 – бокова призма; 2 – проміжна зона; 3 – ядро (екран); 4 – шапка; 5 – цоколь;

6 – банкет; 7 – зворотній фільтр

5.3 Загальні поняття намиву

Зменшення швидкості руху потоку гідросуміші при його розтіканні в процесі намиву і втрати води на інфільтрацію і фільтрацію на шляху слідування потоку приводить до випадіння і відкладання часток ґрунту. Відкладання часток відбувається з послідовним зменшенням їх крупності від місця випуску гідросуміші до периферії намиву, і цей процес носить назву розкладання фракцій. Найдрібніші частки ґрунту виносяться з водою, що скидається за межі намиву, тобто відмиваються.

Намив виконують шляхом організованого керування випуском гідросуміші і примусового обмеження контурів споруди, що зводиться, шляхом улаштування дамб початкового та попутного обвалування. Перші відсипають до намиву споруди, а другі утворюють у процесі його намиву. Трубопроводи, з яких випускають гідпросуміш, називають розподільчими.

Потік гідросуміші надходить на внутрішній укіс споруди, який називають пляжем намиву. Під місцем випуску гідросуміші утворюється воронка розмиву. При двобічному намиві утворюється відстійний ставок. Висвітлена вода, що віддала грунт, або скидна вода відводиться за межі намиву зазвичай через скидні колодязі, поєднані скидними колекторами або трубопроводами. Відведення висвітленої води може виконуватися шляхом відкачування або сифонами.

Ділянки, на яких виконують намив, називають картами.