4.4. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Факторами підвищення продуктивності праці називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних і матеріальних умов. Продуктивність праці залежить од великої кількості факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних способів підвищення ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим процесом.

Зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка за­трат живої праці у продукті зменшується, а частка затрат минулої (уречевленої) праці - збільшується, але таким чином, що загальна кількість праці в кожній одиниці продукту зменшується.

Збільшення обсягів виробництва можна досягати за рахунок різ­них факторів. Зокрема, за рахунок екстенсивних факторів вироб­ництва, які проявляються у збільшенні всіх факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили). Зростання обсягів виробни­цтва за рахунок збільшення виробничих ресурсів не може бути нескінченним, оскільки кожна країна має обмежені виробничі мож­ливості (певна чисельність робочої сили, землі, сировини) і в корот­кий термін не розширити їх.

Коли обсяг національного виробництва досягає потенційного рів­ня і можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці й капіталу вичерпуються, темпи зростання продуктивності праці за­лежать лише від прискорення науково-технічного прогресу. Лише останній є невичерпним джерелом зростання випуску продукції. На його основі відбуваються зміни в кількості праці й капіталу, а також у величині сукупної продуктивності факторів виробництва.

Крім того, слід відзначити, що продуктивність праці не обме­жується названими вище факторами, великою мірою вона зале­жить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності люди роз­глядаються під кутом зору біологічних, психологічних і соціаль­них властивостей, які впливають на результати трудового процесу. Це стать, вік, стан здоров'я, знання, вміння, досвід, винахідливість, свідомість, дисциплінованість. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рівень їхніх фізичних, інтелекту­альних і моральних сил, ставлення до праці.

Отже, всі наведені вище фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи.

1) Матеріально-технічні,- до яких належать:

- комплексна механізація та автоматизація виробництва;

- впровадження прогресивних технологій;

- впровадження нових технологічних процесів;

- поліпшення конструкторських властивостей виробів;

- підвищення якості сировини і нових конструктивних мате­ріалів.

2) Організаційні фактори:

- вдосконалення організації праці і виробництва, структури управління;

- механізація і раціоналізація праці в управлінні;

- впровадження НОП;

- вдосконалення нормування праці;

- підвищення або зменшення питомої ваги окремих видів про­дукції з різним рівнем трудомісткості.

3) Соціально-економічні фактори:

- підвищення освітнього рівня працівників;

- підвищення виробничої кваліфікації;

- покращання характеру і умов праці;

- стимули, мотиви і спонукання до трудової діяльності.

Під резервами росту продуктивності праці розуміють мож­ливості повнішої реалізації продуктивної сили праці за раху­нок покращання використання всіх факторів її підвищення.

Резерви зростання продуктивності праці можна визначити як і різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продук­тивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктивності праці полягає в тому, що коли фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.

На сьогодні в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за і сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні, своєю чергою, поділяються на загальновиробничі, цехові та резерви підви­щення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівню­ванням показників економічного розвитку районів країни, вдоско­наленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсю­дження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливос­тей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини в добувних галузях дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів, покра­щанням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підпри­ємстві.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікува­ти, як і фактори. Слід зазначити, що цей критерій класифікації є найбільш важливим, оскільки допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Отже, резерви зростання продуктивності праці діляться на такі групи:

матеріально-технічні, які визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

організаційні, що визначають можливості вдосконалення поєд­нання робочої сили з засобами виробництва;

соціально-економічні, які визначають підвищення якості вико­ристовуваної робочої сили.