10.2 Суспільно-політичне і соціокультурне життя в сучасній Україні

Суспільно-політичний розвиток цього періоду характеризується, насамперед, національно-державним відродженням українського народу. Процес державотворення, який розпочався у 1991 р. з певними успіхами і значними проблемами продовжується і сьогодні.

Принциповий характер мало затвердження нової державної символіки. У січні 1992 р. було прийнято указ про державний гімн і державний прапор, а у лютому того ж року парламент затвердив тризуб як малий герб України. Для розбудови незалежної держави важливе значення мало національне структурування таких інституцій як армія, органи внутрішніх справ, служба безпеки. На початку грудня 1991 року Верховна Рада прийняла закон “Про збройні сили України”. Було створено міністерство оборони України, вироблена воєнна доктрина, принципами якої є миролюбність і неприєднання до військових блоків, прийнята програма значного скорочення збройних сил. Водночас створювались служби безпеки України (СБУ) та інші частини спеціального призначення. В кінці 1991 р. було прийнято закон “Про громадянство України” і “Про державний кордон України”.

Харакерною рисою суспільно-політичного життя незалежної України було формування багатопартійності. Відсутність політичного і партійного досвіду в умовах демократії наклала негативний відбиток на політичну боротьбу, яка постійно супроводжувалась негативними явищами: скандалами, брудною технологією, “чорним піаром”. Яскравим прикладом може служити гучний “касетний” скандал 2001 р., ініційований соціалістичною партією, пов’язаний з загадковою загибеллю журналіста Гонгадзе і спробою скомпроментувати президента Л. Кучму публікацією сумнівних записів майора Мельниченка.

Політичний ландшафт сучасної України був дуже строкатий. Зареєстровано майже 100 партій, переважна більшість яких є невеликими за чисельністю, без чітких програм і конструктивних ідей, без стункої партійної структури і фінансової бази. Існували такі політичні напрямки: лівий - КПУ, СПУ СелПУ; правий - Народний рух України, Українська республіканська партія, Християнсько-демократична партія, Конгрес Українських націоналістів; та централістський - Соціал-демократична партія України (об’єднана), Народно-демократична партія, Партія зелених України. Головною метою діяльності усіх партій є підготовка до боротьби на парламентських і президентських виборах. Прискорило процес структурування партій прийняття закону 1997 р. про вибори за пропорційно-мажоритарною (змішаною) системою. Половина депутатів ВР (225) обиралася за мажоритарною системою, тобто кандидат, який у виборчому окрузі набирав абсолютну більшість голосів ставав депутатом, а половина за партійними списками. Партія, або блок партій, які набирали більше 4 % голосів виборців, отримували депутатські мандати, пропорційно кількості поданих голосів.

Важливими віхами суспільно-політичного життя в України були президентські вибори. В умовах перехідного періоду, неокресленості компетенцій і функцій Президента і ВРУ, між ними винкла гостра конфронтація, що закінчилася кризою влади 1994 р. Перший президент України Леонід Кравчук і Верховна Рада (1990-1994 рр.) достроково припинили повноваження. Навесні 1994 р. відбулися нові вибори до Верховної Ради, а влітку, того ж року - вибори Президента України, на яких переміг Л. Кучма. 16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

В 1996 р. завершився тривалий конституційний процес, розпочатий ще в червні 1991 р. 28 червня 1996 р. ВР прийняла першу Конституцію незалежної України. Незважаючи на її недосконалість, це був важливий крок у формуванні політичної нації.

Слід відзначити, що 1990-х рр. головним завданням зовнішньої політики України було забезпечення її міжнародного визнання (Україну визнали 186 держав - членів ООН) і набуття статусу позаблокової та без’ядерної держави.

За роки незалежності найбільш вагомих результатів Україна досягла у зовнішньо-політичній діяльності. Сьогодні вона є повноправним членом міжнародної спільноти і має дипломатичні стосунки з 172 кранами світу. Також Україна є членом Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, програми “Партнерство заради миру”, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного бан ку реконструкції й розвитку і багатьох інших організацій. Особливе значення для зовнішньої політики України мають стосунки з країнами СНД і насамперед з Російською Федерацією.