8.4 Визволення України. Депортація кримських татар та інших народів Криму. Перемога у Великій Вітчизняній війні

Після перемоги Червоної армії у Сталінградській битві (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) та Курській битві (5 липня - 23 серпня 1943 р.) почалося визволення території України від німецько-фашистських загарбників. Першим населеним пунктом, визволенним від німецьких військ, було с. Півнівка Ворошиловградської області.

Визволення України від нацистських окупантів (1943-1944 рр.)

Дата	Подія
Січень - грудень 1943 р.	Визволення Лівобережної України (Бєлгород-Харківська, Чернігово- Прип’ятська, Мелітопольська, Донбаська, Запорізька, Дніпропетровська опера- ції, битва за Дніпро, визволення Києва (6 листопада 1943 р.)
Січень - квітень 1944 р.	Визволення Правобережної України (Житомирсько-Бердичівська, Корсунь- Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько- Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Одеська операції)
Квітень - травень 1944 р.	Визволення Криму (Кримська операція), масова депортація татар, греків, вірме- нів з Криму
Липень - жовтень 1944 р.	Визволення західноукраїнських земель (Львівсько-Сандомирська, Ясько- Кишинівська, Карпатсько-Ужгородська операції, визволення Ужгорода — останнього населеного пункту в межах сучасних кордонів України (28 жовтня 1944 р.)

Радянські війська разом з партизанськими загонами остаточно визволили територію України від нацистських загарбників, однак Велика Вітчизняна війна тривала до підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини. 9 травня 1945 р. - День Перемоги над нацистською Німеччиною.

Народ України зробив величезний внесок у розгром Німеччини: до збройних сил СРСР було направлено 6 млн чоловік, орденами й медалями нагороджено 2,5 млн чоловік, звання Героя Радянського Союзу удостоєно 2 069 українців. Український народ заплатив величезну ціну за перемогу: матеріальні втрати становили 1,2 трлн крб, прямі збитки - 285 млрд крб, людські втрати – близько 8 млн чоловік.

8.5 Колобороціанізм. Збройна боротьба оун-упа у 1941-1944 рр.

Крім радянського руху опору, билися з фашистськими окупантами й представники українського самостійницького руху, який діяв переважно на території Західної України. Перші партизанські загони на Поліссі та Волині створив Тарас Боровець (псевдонім Бульба). Вони не були пов'язані з ОУН. Сформований ним військовий загін “Поліська Січ” боровся в своєму реегіоні із залишками Червоної Армії. Коли німці спробували розпустити цей загін, Т. Боровець повернув зброю проти них, а також проти радянських партизанів.

У 1942 р. на Волині виникають загони ОУН-Б (Бендери) та ОУН-М (Мельника). Розкол в ОУН відбувся після вбивства у травні 1938 р. лідера організації Євгена Коновальця. Обидві організації - ОУН-Б (або Р - революційна) і ОУН-М ставили перед собою одну й ту ж мету - незалежність України, проте шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Якщо мельніківці розраховували на значну допомогу Німеччини у вирішенні українського питання, то прихильники Бандери вважали, що українська держава може бути встановлена лише внаслідок національної революції, в ході якої розраховувати можна лише на власні сили українського народу.

Формула ОУН-М “Україна визволиться в тіні німецького походу”. У листі до Гітлера від 14 квітня 1941 р. А. Мельник просив створити після перемоги над СРСР Українську державу під протекцією Німеччини на території від Дунаю до Карпат, Каспійського моря й Кавказьких гір, включивши до неї Крим, Бесарабію, південь Воронезької й Курської областей, частину Бєлгородської. На Волзі, як він вважав, Україна повинна мати спільний кордон з Казахстаном, а на території Зеленого Клину (Далекий Схід) після від'їзду звідти українців пропонував поселити японців.

Навесні 1941 р. ОУН активно формувала підпілля в українських регіонах Західної Польщі, в Галичині, заготовляла зброю та боєприпаси, проводила антибільшовицьку агітацію серед населення. В результаті на початку ВОВ у 26 районах і трьох обласних центрах п'яти областей Західної України спалахнули повстання проти радянської влади. Ще до появи німецьких військ повстанці захопили 11 районних центрів, забрали на військових складах Червоної Армії 15 тис. рушниць, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, військове спорядження, боєприпаси.

У жовтні 1941 р., за згодою голови Українського центрального комітету (УЦК) В. Кубійовича, українців почали залучати до військових частин СС, але лише в тому разі, якщо вони відповідали певним вимогам: аррійський тип обличчя, вік 17-35 років, зріст не менше 170 см., фізично міцні, неодружені, без судимості. Однак, бажаючих виявилось замало, тому навесні 1943 р. з відома губернатора Галичини О. Вехтера (австрієць) було оголошено набір добровольців до дивізії СС “Галичина”. Завзятий прихильник нацизму О. Вехтер, виступаючи навесні 1943 р. на одній із нарад, говорив: “Незважаючи на створення дивізії, українці не стануть нашими союзниками, і ми не будемо з ними на “ти”. Ми не беремо ніяких політичних забов'язань на себе, щодо українців. Ми залишаємось панівним народом”. Більше того, за його думкою “Доля українського народу в майбутній Європі — це мітла й сапа, тобто наймитування - не більше”.

Навесні 1945 р. дивізія “Галичина” під командуванням генерала Шандрука вела бойові дії проти Червоної Армії, в районі австрійського міста Грац. Радянський Союз кілька років вимагав видати всіх бійців дивізії “Галичина” як військових злочинців.

Найбільш організованим військовим формуванням українського самостійницького руху була Українська повстанська армія (УПА), створена наприкінці 1942 р. Діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини, вона боролася і проти німців і проти радянських партизанів. Командиром УПА був Роман Шухевич (Чупринка). На початок 1944 р. вона нараховувала 30-40 тис. бійців. Ця армія вступила в жорсткий конфлікт з польськи населенням Волині, Полісся, Холмщини, а також з польською Армією Крайовою, яка прагнула зберегти свій контроль над цими землями. Після вступу на ці території військ Червоної Армії між силами УПА та радянськими військами розгортається відкрита війна, що після визволення цих територій від фашистської окупації переросла в справжню грамадянську війну в Західній Україні.

В роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, ОУН-УПА активно намагалися відіграти роль “третьої сили”, що представляє та відстоює інтереси українського народу.

Така позиція обумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від руху опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару.

Із серпня 1943 р. Роман Шухевич обійняв посади голови Проводу ОУН (б) і Головного командира УПА, щоб припинити суперництво між лідерами ОУН та УПА за вплив на особовий склад армії.

У 1943-1944 рр. тривала неоголошена польсько-українська війна, корені якої сягають глибини століть. Ворожнеча двох народів була тільки на руку нацистам, котрі всілякими провокаціями готували грунт для взаємного винищення обох націй. Е. Кох повчав своїх підлеглих: “Нам необхідно домогтися, щоб поляк, зустрівшись з українцем, хотів би його вбити, щоб українець, побачивши поляка, теж палав бажаням його знищити”.

Звичайно, окупаційна адміністрація не контролювала лісові масиви, але була в змозі тримати в покорі кожне село, тому жителям не було куди подітися від постійного примусу - хіба що до лісу. Створення штучного безладу стало одним із засобів провокування міжнаціональної ворожнечі. На Волині протягом 1941 р. постійно лунали заклики: “Земля -українцям! Поляків - до Польщі!”. Становище польського населення різко погіршилось і в Литві: 27 вересня 1941 р., наприклад, місцева поліція розстріляла 320 поляків Віленщини.

В результаті польське населення почало допомагати нацистам знищувати українське населення. Тому, у січнні 1944 р. Р. Шухевич підписав наказ: “дощенту знищити поляків, чисто польські села спалювати, а українсько-польські - частково, польське населення - страчувати”

Взагалі, у 1944 р. більша частина українського населення відсиджувалась у сховищах, де вони ховались від фашистів, румунських солдатів, польської поліції, зграй дезертирів. Перебування в підпіллі тяжко відбивалося на фізичному стані підпільників. Серед них поширювались - дистрофія, авітоміноз, туберкульоз, серцево-судинні захворювання та психічні розлади.

Слід відзначити, що у 1945 р. Й. Сталін вимагав від уніатської церкви публічного засудження діяльності УПА. Прагнучи знищити соціальні корені УПА, влада вирішила 25 листопада 1944 р. всіх близьких родичів членів УПА та ОУН, включаючи неповнолітніх, вислати до Комі, Архангельської та Молотовської областей, у розпорядження наркомату лісового господарства. До 1953 р. у віддалені регіони Радянського союзу було вислано 203 662 жителі Західної України.