Адміністративно-територіальне розчленування України

Назва адміністративного органу	Територія України
Рейхскомісаріат «Україна»	Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська, Житомирська, Київська, Дніпропетровська, Полтавська області, деякі райони Тернопільської, Вінницької, Миколаївської областей
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області (підпорядковувалися Польському генерал-губернаторству із центром у м. Кракові)
Трансністрія	Одеська, Чернівецька, деякі райони Вінницької, Миколаївської областей (включені до складу Румунії)
Німецьке військове командування	Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас, південна частина Кримського півострова

Характерною рисою німецького окупаційного режиму став кривавий терор. Відбувалися каральні акції, масові розстріли, створювалися гетто і концентраційні табори. Всього в Україні було створено 50 гетто і 180 великих концтаборів. Під час окупації України було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, робоча сила. З України на примусові роботи в Німеччину було вивезено 2,4 млн. осіб.

8. 3 Радянський партизанський рух на окупованій території України

На території України, окупованої німецько-фашистькими військами, з перших днів окупації розгортається антифашистська боротьба. Антифашистський рух опору в Україні мав наступні напрямки:

• радянський партизанський рух та комуністичне подпілля;

• український самостійницький підпільний та партизанський рух (збройна боротьба формувань ОУН-УПА);

• польський рух опору.

В умовах блискавичного просування німецьких військ в тилу у них наростав радянський партизанський рух. У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший - “зародження і становлення” - тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий - “стабілізації” - тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каралтні акції фашистів, а й тримати аід контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій - “активних наступальних дій” - триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу ворога, активна взаємодія з формуваннями Радянської Армії, наступальна тактика бойових дій.

На перших етапах радянський партизанський рух був виявом боротьби за самозбереження. Лише після утворення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем 30 травня 1942 р. він набирає організованих форм. УШПР налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями регулярної армії та постачання партизан за допомогою авіації.

Всього на території України діяло понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп. Найбільші партизанські з'єднання діяли на пограниччі України та Білорусії, саме тут оформились п'ять великих з'єднань. Найвідомішими з них були з'єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Вони влаштували диверсії на комунікаціях ворога, громили штаби, гарнізони, здійснювали рейди на окупованих територіях РРФСР, України та Білорусії. Тільки партизанське з'єднання під командуванням С. Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши загалом по тилах ворога 18 тис. кілометрів. Найвідомішою була операція “Сарненський хрест”, котру провело з'єднання Ковпака. Відомим був також Карпатський рейд С. Ковпака 1943 р. та Степовий рейд Наумова. Найрезультативнішою була так звана “рейкова війна”: тільки протягом літа - осені 1942 р. висадили в повітря 117 залізничних та шосейних мостів, ліквідували 158 ворожих ешелонів.

Партизанський рух був одним із важливих воєнно-стратегічних факторів у ході війни. Для боротьби з ним німецьке командування виділило 120 тис. солдатів.

Крім радянського партизанського руху, в містах діяло комуністичне та комсомольське підпілля. Безстрашно діяли, наприклад, підпільна організація “Партизанська іскра” в селі Кримки на Миколаївщині, яку очолив учитель В. Моргуненко, підпільні організації в м. Сталіно (Донецьк) на чолі з учителем історії С. Матьоніним, у Ніжині, яку очолював Я. Батюк, у м. Краснодоні -“Молода гвардія” та інші.