З 29 квітня по 18 грудня 1918 р. – гетьманат Павла Скоропадського

Центральна Рада і її уряд віддали Україну під владу окупантів і втратили авторитет серед широких верств українського народу. Німецьке командування почало схилятися до пошуків встановлення альтернативної влади в Україні, розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати стабільних поставок продовольства до Німеччини. Консерватизм німецького генералітету врешті-решт став базою для зближення німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського. Німецька сторона невдовзі саме на нього і зробила ставку.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою віддала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Жодних політичних актів масового громадського протесту проти державного перевороту історичні джерела не зафіксували. В останній день свого існування Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, згідно з якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи, права національним меншинам.

Отже, доба Центральної Ради продемонструвала гаму сильних і слабких сторін української демократичної революції. До перших слід віднести відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других - відсутність боєздатної армії, адміністративного апарату, необхідного політичного і державного досвіду у керівників Центральної Ради. Не були реалізовані соціальна і аграрна програма; широким трудящим масам бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності побудови власної держави. Ідея державності не посіла гідного місця в українській ментальності.

6.6 Гетьманський переворот. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945 рр.) – гетьман України (1918р .), походить з давнього українського аристократичного роду, спадкоємиць гетьмана Івана Скоропадського. Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. З 1905 р. – на військовій службі, генерал-лейтенант. З 1917 – командуючий 34 армійським корпусом. У жовтні 1917 р. обраний отаманом Вільного козацтва. У березні 1918 р. один з організаторів української Народної Громади, яка відстоювала ідею сильної влади.

13 грудня у Києві була проголошена Директорія. На другий день гетьман підписав відречення від влади і виїхав у Швейцарію, а з часом до Німеччини. Під час Другої світової війни сприяв звільненню українських військовополонених з німецьких концтаборів. Помер від тяжкого поранення під час бомбардування.

Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення - гетьманат "Української держави". Це була нова модель української держави, яка повинна була зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства і стати творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався на приватній власності та дотриманні правових норм.

П. Скоропадський, очоливши гетьманат, зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав голову Ради Міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. У "Грамоті до всього Українського народу" гетьман обіцяв "забезпечити населенню спокій, закон і можливості творчої праці".

В період гетьманату відбувається певне економічне піднесення України. Це було зумовлене відновленням приватної власності, підтримкою П. Скоропадським вільного підприємництва, можливістю промислових, та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. Протягом короткого часу було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.

Разом з тим становище трудящих значно погіршилося. Власники фабрик і заводів, намагаючись ліквідувати здобутки робітників періоду революції, застосовували так звані «локаути» - зупинки підприємств з наступним набором нової дешевої робочої сили. П. Скоропадський мав намір відновити козацтво як основу національної армії. Однак реалізувати цей план не встиг. Не вдалося здійснити також і заплановану аграрну реформу на базі викупу великої поміщицької власності.

Певних успіхів було досягнуто в сфері відродження національної культури і освіти. Створено понад 150 українських гімназій, вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників, відкрито 2 державних університети у Києві і Кам'янець-Подільському, створено широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр тощо). У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. У духовній сфері важливим зрушенням стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Линківським.

Гетьманська держава значних успіхів досягла у сфері зовнішньої політики: український уряд розширив коло зовнішніх відносин, вів переговори та контактував з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією та ін. Разом з тим уряд проводив пронімецьку політику, забезпечив умови для пограбування України окупантами.

Отже, основні напрямки діяльності П.Скоропадського можна звести до наступного:

• У НР отримала нову назву Українська Держава;

• уряд – Рада Міністрів. Отаманом (головою) став Н. Василенко згодом Федір Лизогуб;

• нова грошова одиниця – карбованець;

• нове місцеве самоврядування – земські та міські управи;

• проведена судова реформа;

• активна зовнішня політика (переговори з Швецією, Іспанією, Грецією, Швейцарією, Данією. Норвегією, Голландією).

У листопаді 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина зазнали поразки у світовій війні і змушені були вивести свої війська з України, що призвело до ряду важливих наслідків, в тому числі: утворення Західної Української Республіки (ЗУНР), до складу якої увійшли Галичина, Буковина, Закарпаття; падіння режиму гетьмана Скоропадського і прихід до влади Директорії на чолі з В. Винниченком.

Отже, консерватним силам за допомогою авторитарної влади так і не вдалося стабілізувати політичне і економічне становище в Україні. Не могли кардинально змінити ситуацію на краще і окремі успіхи П.Скоропадського у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин. Внутрішні і зовнішні протиріччя виявилися сильнішими за гетьманську владу. Падіння режиму гетьмана П. Скоропадського було зумовлено такими причинами: залежність Української держави від австро-німецьких військ; відсутність регулярної армії, реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання соціальної напруги та формування організаційної опозиції.