6.5. Брестський мир та Центральна Рада

17 грудня 1917 року більшовистська Рада Народних Комісарів надіслала українському уряду ультиматум, в котрому вимагала дозволити їм ввести свої війська на Україну, а також вимагала не допускати на Дон офіцерів і козаків. Український уряд 18 грудня відмовився приймати цей ультиматум. Розпочалась українсько-більшовистська війна. Більшовики вели її від імені маріонеточного Українського Радянського уряду. Сюди надсилались більшовистські російські частини. Наступ очолив В. Антонов-Овсієнко. Йому Ленін писав, щоб той захватував на Україні і надсилав до Росії продовольство. За таких умов, Центральній Раді було дуже складно протистояти більшовистській окупації.

В січні 1918 р. в Київі спалахнуло повстання робітників-більшовиків (переважно росіян). Воно було придушено 4 лютого 1918 р. з величезним трудом українськими добровільними частинами. Не вистачило сил щоб захистити від більшовиків і Київ, тому на захист його встали київські гімназисти. У нерівній битві 29 січня біля станції Крути загинуло 300 гімназистів. Український поет Павел Тичина писав про похорон цих героїв (їх поховали у Києві, на Аскольдовій могилі):

На Аскольдовій могилі

Багрянистий цвіт.

По кривавій, по дорозі

Нам ідти у світ.

На Аскальдовій могилі

Поховали їх,

Триста учнів українських,

Славних, молодих.

На Аскольдовій могилі-

Український цвіт…

Сьогодні добре відомий бій біля станції Крути 16 (29) січня 1918 р., який вів студентський курінь січових стрільців із мурав’йовцями. До куреня входили студенти університету святого Володимира та Українського народного універсітету, учні Другої української гімназії ім. Кирила й Міфодія (осередку виховання справжніх патріотів) загальною кількістю 300 чоловік. До них приєдналися юнкери Першої Української військової школи, гідротехнічної та фельдшерської шкіл - кількістю до 250 чоловік. Проти цієї молоді білшовики кинули двохтисячний загін червоногвардійців та балтійських матросів. Ще на початку п’ятигодинного бою понад 200 юнкерів та гайдамаків зникли з частиною боєприпасів, а Ніжинський полк, який знаходився поблизу, зберігав дивний нейтралітет. Командував Українськими загонами поручик А. Гончаренко, артилерією -сотник С. Лощенко. Частина студентів разом із сотником Омельчинком загинула підчас бою, а решта потрапила в полон. Із 34 полонених січовиків 27 після знущань були розстріляні мурав’йовцями, 7 студентів представник більшовицького ревкому наказав відправити до Харкова. Останки знайдених на полі бою героїв Крут кияни ховали 19 березня 1918 р. Батьки й родичі ледве змогли впізнати загиблих, так понівечені були трупи: розбиті голови, вибиті зуби, виколоті очі.

Однак наступ більшовиків зупинити не вдалось. Скоро Центральна Рада була вимушена евакуюватися з Києва. Але перед цим, 22 січня вона видала Четвертий Універсал, в якому оголосила про створення незалежної української держави. Генеральний Секретаріат був перетворений в Раду Народних Міністрів. Його головою став Всеволод Голубович. Український уряд переїхав в Житомир. 9 лютого уряд УНР підписав Берестейський мир з Німеччиною, за яким з середини лютого 1918 р. почався наступ об’єднаних німецьких і українських військ на територію захоплену більшовиками. В квітні вся Україна була визволеною. Однак, з самого початку німецька влада почала активно втручатись в українські справи.

29 квітня відбулась сесія Центральної Ради, на котрій була прийнята конституція УНР і обраний президент УНР - Михайло Грушевський. Однак, в той же день, за підтримкою німців владу захопив генерал Павло Скоропадський. Центральна Рада перестала існувати. В країні розпочалась кровопролитна громадянська війна.

Гражданская война.

Здесь сыты без еды

И пьяны без вина.

А пулю, что летит

Не повернешь назад.

Ты думал - враг убит,

А оказалось - брат.

Після вигнання з Києва уряд Центральної Ради підписав 26 січня 1918 р. у Бресті угоду з державами німецького блоку. Згідно з цією угодою УНР зобов'язувалася постачати продовольство, а Німеччина і Австро-Угорщина - надати Центральній Раді дипломатичну і воєнну допомогу у боротьбі проти більшовицьких сил. Радянська Росія не мала сил, щоб протидіяти Німеччині, а тому змушена була підписати також 3-го березня 1918 р. у Бресті угоду, згідно з якою, зокрема, визнавала Центральну Раду і окупацію України німецькими і австро-угорськими військами.