5.3. Політика Російського царизму, щодо України у другій половині хіх ст.

У другій половині XIX ст. російський царизм проводив політику національного гноблення українського народу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав Валуєвський циркуляр про заборону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. 1876 р. імператор Олександр ІІ видав Емський указ про повну заборону української мови, за яким заборонялися публікація й ввезення в Україну будь-яких українських книг, п’єс, пісень, використання української мови в початкових школах, судах і державних установах.

Однак царські заборони не могли зупинити національно-визвольної боротьби. У Наддніпрянській Україні, як і раніше, розвивалися український, російський і польський визвольні рухи.

Н аціонально-визвольний рух на українських землях другої половини хіх ст.

Польський

Російський

Український

5.4. Розвиток громадівського руху. Заснування та діяльність Південно-західного громадівського відділу Російського географічного товариства

Становлення українського національно-визвольного руху було пов’язано з діяльністю громад. Громади - організації української інтелігенції, які займалися культурно-просвітницькою діяльністю: вивчали українську мову, історію та культуру, організовували недільні школи й гуртки просвітництва, видавали популярну й наукову літературу.

У 1859 р. у Петербурзі виникла перша українська громада за участю Миколи Костомарова, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, які у 1861-1862 рр. видавали український громадсько-політичний і літературний журнал «Основа».

У 1860 р. виникла громада в Києві за участю Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Павла Чубинського. У 1873 р. громадівці створили Історичне товариство Нестора Літописця й заснували «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства», головою якого став Григорій Галаган. У 1874—1875 рр. громадівці видавали газету «Київський телеграф», у якій друкувалися статті на гострі соціально-економічні й політичні теми.

Громади діяли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах Наддніпрянської України. Після Ємського указу почалося розмежування громадівського руху: молодь, яку не задовольняла суто культурницька діяльність «старих громад», стала об’єднуватися у «молоді громади» й займатися політичною діяльністю.

У 1892 р. виникла таємна студентська організація «Братство тарасівців» за участю Івана Липи, Бориса Грінченко, Миколи Міхновського, яка проголосила метою своєї діяльності створення незалежної соборної Української держави. Український національно-визвольний рух перейшов від культурницького до політичного етапу розвитку.

Західно-українські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії у другій половині хіх ст.

5.5. Національна політика Австрійського уряду, щодо українських земель

Поразка революції 1848—1849 рр. в Австрійської імперії призвела до посилення політичної реакції. Однак у 60-ті рр. XIX ст. австрійський уряд був змушений провести реформи, у результаті яких було прийнято Конституцію (1867 р.), перетворено унітарну Австрійську імперію на дуальну Австро-Угорську імперію (1868 р.), надано обмежену внутрішню автономію Галичині й Буковині. Закарпаття залишилося частиною Угорщини й самоврядування не отримало. Австрійський уряд намагався перешкодити формуванню української нації й асимілювати українське населення, що виявилося в порушенні проголошеної Конституцією рівноправності всіх громадян в адміністративних, судових і навчальних закладах, обмеженні викладання українською мовою в школах, зайнятті керівних посад лише особами австрійської, угорської й польської національностей.