Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История украины.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4.64 Mб
Скачать

Підсумок проведення реформ

1. Реформи 60-70-х років ХІХ ст.. ставили метою пристосувати самодержавний лад до потреб нового часу, потребам ринкової економіки.

2. Однак реформи були необмеженими, непослідовними, половинчастими:

  • вони не торкалися основ політичного ладу, самодержавство залишалося недоторканим;

  • реформи стосувалися тільки нижчої ланки управління;

  • проводячи реформи, імперський уряд мало враховував місцеві і національні особливості;

  • у силу своєї половинчастості і незавершеності реформи обумовили появу багатьох проблем і загострення соціальних відносин в країні.

5.2. Суспільно-політичний рух на українських землях під владою Російської імперії

ХІХ ст. - визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, складовою якої були українські землі. Знищення царизмом Гетьманщини та Запорозької Січі стало сигналом для боротьби за відновлення національних прав українців. Борці за українське відродження були представлені здебільшого колишньою козацькою елітою. Сприяла розвитку суспільного руху і українська культурна інтелігенція. Так, у 1798 р. побачила світ поема І. Котляревського - “Енеїда”. Вона була написана живою українською мовою, що посприяло відродженню української писемності. По новому постала Україна перед читачем і у повісті М. Гоголя - “Тарас Бульба”. Ці твори пробуджували національну свідомість.

Проте, загалом, розвитку Наддніпрянської культури другої половини ХІХ ст. звісно заважала російська влада.

Розвиток науки й культури в Україні переважно на базі російської мови в поєднанні з переслідуванням владою «сепаратистів» - чинники, яки гальмували розширення лав національно свідомої інтелігенції навіть у рамках української «неполітичної культури». Відомий філолог і літературознавец О. Потебня із прикрістю писав, що українське суспільство не виявило в 60-х роках такої національної ініціативи й енергії, як чеське чи сербське, тому і в 80-х роках воно лишалося єтнографічним матеріалом, а не нацією.

Отже, боротьба за визволення з під гніту російського царату і національне відродження була недостатньо активною.

Реакція більшості української освічиної еліти на заходи влади була переважно пристосуванською. М. Костомаров у 1861 р. назвав ідею місцевої політичної незалежності «донкіхотьскою мрією», приблизно так міркував і Б. Грінченко. Що стосується М. Драгоманова, то він у принципі не заперечував положення про незалежність України, але не бачив реальних політичних можливостей для її відокремлення від Росії. На його думку, ні слабкість українського національного руху, ні геополітична ситуація не сприяють здійсненню такої ідеї. Більше того, спроба її реалізації, підкреслював він у листі зятю – балгарському просвітителеві І. Шишманову- 21 березня 1889 р., призведе до кривавої війни між двома братьному народами. Справді, за період з XII до XX ст. було 20 збройних російсько-українських конфліктів.