Революція 1848-1849 рр. В Австрійській імперії і Україна
19 березня 1848 р. до Львова дійшли звістки про повстання у Відні, відставку Метерхніха та обіцянки переляканого імператора Фердинанда провести політичну лібералізацію і суспільні реформи, тому поляки негайно почали діяти. Вони надіслали цесареві петицію, закликаючи до ще більшої лібералізації та надання полякам у Галичині ще ширших політичних прав, цілком зігнорувавши при цьому всяку присутність у провінції українців. Щоб заручитись підтримкою суспільства, 13 квітня у Львові було створено Польську Раду Народову. Незабаром після цього виникла мережа місцевих рад. На превеликий подив і розчарування поляків, укранці відмовились надавати їм підтримку. Натомість вони утворили 2 травня 1848 р. у Львові власний представницький орган – Головну Руську Раду (ГРР), а також свою газету. Рада була сформована представниками уніатського духовенства й української інтелігенції. Очолював ГРР єпископ Григорій Яхимович. Рада була покликана представляти інтереси українців Галичини перед урядом Австрійської імперії.
З відозви Головної руської ради від 10 травня 1848 року … Ми зібралися і працюватимемо у такий спосіб: 1. Першим нашим завданням буде зберегти віру й поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів. 2. Розвивати нашу національність у всіх напрямках: досконаленням нашої мови, заведенням її у школах вищих і низших, видаванням часописів … поширенням добрих та корисних книжок в українській мові та прагненням завести нашу мову в усіх публічних установах і т.п.
|
На щастя для Габсбургів, в особі щойно призначеного губернатора провінції Франца Стадіона вони знайшли надзвичайно розумного й винахідливого захисника австрійських інтересів у Галичині. У напруженій ситуації, що виникла там, йому вдавалося майстерно маніпулювати ключовими політичними питаннями, зіштовхуючи українців із поляками й зберігаючи контроль Габсбургів у провінції.
23 квітня 1848 р. Фердинанд І видав Маніфест, яким скасовував панщину в Галичині. Цей документ майже на п’ять місяців випереджав аналогічний указ, що забороняв панщину в усіх частинах імперії. Проте дія цього указу була досить суперечлива, селяни не могли отримати великі наділи і в багатьох випадках не звільнялись від залежності. Але скасування панщини розірвало останній формальний зв’язок між селянином і паном. Зробивши селянина володарем своєї власної землі, а отже й долі, скасування кріпацтва пробудило в ньому невластивий раніше потяг до політики, освіти та навіть культури. Відтак і надалі «селянин» став тією постаттю, яку не можна було більше ігнорувати.
10 липня 1848 р. почав роботу австрійський парламент, у якому інтереси українців представляли 39 депутатів. Вони запропонували парламентові розглянути питання про територіально-національний поділ Галичини на Східну (українську) й Західну (польську).
Однак революція 1848-1849 рр. зазнала поразки. Контрреволюційні сили в Австрії перейшли в контрнаступ: було придушено антиурядове повстання у Львові (1-2 листопада 1848 р.), розпущено австрійський парламент (8 березня 1849 р.), заборонено діяльність Головної руської ради (1851 р.).
В цілому 1848 рік, без сумніву, знаменував переломний момент в історії західних українців. Він покінчив з їхньою віковою інертністю, бездіяльністю та ізоляцією й поклав початок довгій запеклій боротьбі за національне та соціальне визволення.
Суспільно – політичне життя
У 1849 р. намісником Галичини стає польський поміщик граф Агенор Голуховський. Вся його політика мала виразно антиукраїнський характер:
Постійний польський вплив на управління провінції.
Відкрита антиукраїнська і пропольська політика (відмова від розподілу Галичини на польську і українську: українці симпатизують Росії (з його доповіді у Відні)).
Прагнення до повної колонізації українців.
1859 р. – спроба ввести латинський алфавіт для українців.
