Причини появи руху декабристів:

1. усвідомлення частиною дворянського стану необхідності суспільних змін у країні;

2. вплив Вітчизняної війни 1812 р.;

3. закордонні походи російської армії 1813–1814 рр. та знайомство з західноєвропейською демократією;

4. вплив революційних подій у європейських країнах.

В армійському офіцерському середовищі почали виникати таємні організації – масонські ложі и політичні товариства. До однієї такої ложі в Полтаві належав І.П. Котляревський. Ложа в Києві під назвою «Об’єднані слов’яни» склалася з українців, поляків, росіян. До неї входили Василь Лукашевич, Павло Пестель, Михайло Бестужев-Рюмін – майбутні декабристи. У таких ложах вироблялися перші навички конспіративної роботи, відшліфовувалися політичні ідеї та способи їхнього впровадження в життя. Оскільки ініціаторами створення цих лож були росіяни, те саме вони і ставили перед собою мету залучення малоросійського дворянства до всеросійського політичного руху. Провідними організаціями декабристів були:

• 1816 р. «Союз порятунку» («Товариство істинних і вірних синів Вітчизни») (Чисельність – 30 чоловік). Основні вимоги: скасування кріпосного права і самодержавства, однак не мали точного уявлення, як і коли це здійснити.

• 1818 р. - «Союз благоденства» (200 чоловік). Основні вимоги: скасування кріпосного права і введення республіканського правління.

Пестель Павло Іванович (1793 - 1826 рр.) - дворянин-революціонер, полковник, ідеолог декабристського руху. Народився у Москві. Закінчив Пажеський корпус. Приймав участь у Вітчизняній війні 1812 р. та у закордонних походах російської армії у 1813 - 14.03 1818 рр. Павло Пестель служив в Тульчині. У 1821 р. був призначений командиром В'ятського полку в Тульчинському повіті. В 1816 р. Пестель вступив у «Союз Порятунку». Заснував Південну управу «Союзу Благоденства». Згодом Павло Пестель створив і очолив Південне Товариство Декабристів. Автор програмного документу декабристів «Руська Правда». П. Пестель заарештований в 1825 р. напередодні повстання декабристів. П. Пестель був страчений разом з іншими керівниками повстання в літку 1826 р.

На їх основі у 1822 р. у Санкт-Петербурзі виникло «Північне товариство». У 1821 р. в Тульчині на Поділлі виникло «Південне товариство» декабристів, яке очолював полковник Павло Іванович Пестель. Він же і написав програмний документ «Південного товариства» - «Російську Правду». Програма передбачала знищення самодержавства, встановлення республіканського способу правління і скасування кріпосництва. Однак у цьому документі повністю ігнорувалися національні інтереси всіх народів, що входили до складу Російської імперії.

Поряд з Південним товариством в Україні діяло «Товариство об’єднаних слов’ян», створене в 1825 р. в Новгород-Волинському офіцерами Петром і Олександром Борисовими та дворянином Волинської губернії Юліаном Люблінським. Товариство ставило першим завданням ліквідацію кріпосництва і самодержавства: «Не бажай мати раба, коли сам бути рабом не хочеш», - говориться в «Правилах» організації. Оригінальність програми «Товариства об’єднаних слов’ян» полягає в тому, що його члени вважали найкращим шляхом до звільнення слов’янських народів від кріпосництва і самодержавства об’єднання всіх народів в єдину федеративну демократичну республіку. Тобто навіть мови не йшлося про Україну, як державу.

Мурав'йов-Апостол Сергій Іванович (1796 – 1826 рр.) - один з вождів декабризму. Народився в Петербурзі. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів 1813 - 1814 рр., С.І.Муравйов-Апостол приймав участь у боях при Вітебську, Бородіна, Тарутине, Малоярославці, Червоним, Бауценом, Лейпацигу, Фер-Шампенуазе, Парижі, мав бойові нагороди. У 1817 - 1818 рр. перебував у масонської ложі «Трьох чеснот». Був у числі засновників «Союзу порятунку» та «Союзу благоденства» і одним з найбільш діяль-іних членів Південного товариства. Автор основного програмного документу Південного товариства «Конституція». Після поразки повстання 3 січня 1826 р. С.І. Муравйов-Апостол був страчений літом 1826 р.

Восени 1825 року "Південне товариство" і "Товариство об'єднаних слов'ян" об'єдналися в одну організацію у складі Васильківської управи. Завдяки об’єднанню "Південне товариство" збільшилося до 160 чоловік.

У зв'язку з процесом формування нації в Україні активізувався національний рух. У той же час поряд з декабристськими організаціями виникло і діяло "Малороське товариство" (1821 - 1825 рр.), яке очолив дворянин Полтавської губернії Василь Лукашевич. Він уже мав досвід нелегальної діяльності в організації декабристів і масонської ложі. Метою товариства була політична незалежність України від Росії. Ця організація не мала чіткої програми своєї діяльності, хоча один тільки факт її існування свідчив про усвідомлення кращою частиною українського суспільства необхідності радикальних змін у державі.

Повстання декабристів планувалося на період літніх військових маневрів 1826 року, коли цар Олександр І повинний був виїхати в Україну. Але через загадкові обставини цар помер і змовники з "Північного товариства" передчасно, без узгодження з керівниками "Південного товариства", вирішили узяти владу в Росії. Для цього вони, скориставшись династичною кризою, запланували свій виступ на 14 грудня 1825 року - час коронації Миколи І.

Члени "Північного товариства" розраховували на те, що вони зможуть організувати відмову військ, що вийдуть на Сенатську площу в Санкт- Петербурзі, від присяги новому цареві і з їхньою допомогою захоплять владу. Хоча керівником повстання був призначений князь С. Трубецькой, насправді ж повстанців очолив К. Рилєєв. І. Каховському було доручено вбити Миколу І. Поспішати потрібно було ще і тому, що за день до повстання був заарештований П. Пестель. Стало зрозуміло, що організація розкрита, шляхів до відступу в революціонерів не було.

14 грудня 1825 р. - повстання на Сенатській площі в Петербурзі.

14 грудня 1825 року, у день присяги новому цареві, членам товариства вдалося загітувати на повстання Московський полк і ще кілька військових частин. Мирні жителі столиці зі співчуттям поставилися до повстанців. Однак армія не підтримала декабристів. Навпаки, Микола І зумів організувати придушення повстання. Віддані йому війська на чолі з героєм Вітчизняної війни 1812 року генералом Милорадовичем почали артилерійський обстріл картеччю повстанців і мирного населення, що зібралося на Сенатській площі. Сотні людей були вбиті і поранені.

29 грудня 1825 р. - повстання Чернігівського полку на Київщині. Виступили дві роти Чернігівського полку, до них приєдналися ще три. Вони вступили в м. Васильків, де стояв штаб полку з прапорами, і захопили його, а потім вступили в село Велика Мотовилівка. Нарешті до повстанців приєднався весь Чернігівський полк. Його командування створило "Православний катехізис" і відозву до народу. Однак повстанців не підтримали сусідні Кременчуцький і Олегссопольський полки. Повстанці вирушили на Білу Церкву. Частина російських військ, що залишилася вірною цареві, обстріляла повстанців з гармат на висотах біля сіл Устимівка і Ковалівка. Цей бій закінчився розгромом повстанців.

Почалися арешти декабристів по всій імперії. Цар Микола І жорстоко покарав повстанців. Майже всіх учасників декабристського руху розжалували в солдати, заслали до Сибіру, а п'ятьох з них - К.Рилєєва, П.Пестеля, С.Муравйова-Апостола, М.Бестужева-Рюміна і П.Каховського повісили за наказом царя вночі 13 липня 1826 року на кронверку Петропавлівської фортеці.

Таким чином, декабристський рух в Україні - від організації таємних товариств і до збройного виступу чернігівців проти царату - закінчився. Декабристи зазнали поразки. Це сталося тому, що рух був вузькодворянським, а його учасники були дуже далекими від народу. Але справа їх не загинула. Повстання декабристів мало значний вплив на розвиток антикріпосницького руху який в подальшому розгорнувся на Україні. До декабристів з повагою і любов'ю ставилися всі діячі громадсько-політичного руху в Україні. Т. Шевченко назвав декабристів "першими росіянами - благовісниками волі" у вірші "Юродивий".

• Розвиток національного руху. Поширення на Україну Росіського та польського суспільних рухів. Повстання під проводом У. Кармалюка. Польське повстання 1830-1831 рр.

Занепад кріпосницьких і зародження ринкових відносин призвели до посилення антикріпосницького селянського руху, основними формами якого були скарги, утечі від поміщиків, відмова виконувати панщину й сплачувати оброк, підпали поміщицьких маєтків, убивства поміщиків, управляючих та прикажчиків, масові збройні повстання.

У Наддніпрянській Україні у 1813-1835 рр. тривало селянське повстання під проводом Устима Кармалюка на Поділлі, Волині та Київщині. У 1819 р. відбулося повстання військових поселенців Чугуївського уланського полку. У 1855 р. під час Кримської війни (1853-1856 рр.) спалахнуло повстання на Київщині під назвою «Київська козаччина», яке було викликане чутками про звільнення від кріпацтва селян, що запишуться до ополчення й вирушать на війну. У 1856 р. відбувся «похід у Таврію за волею» селян Катеринославщини та Херсонщини, приводом до якого стали чутки про звільнення від кріпосного права селян, що заселять зруйновані під час війни місцевості в Криму. Повстання були придушені царськими військами.

Польське повстання 1830 – 1831 рр.

Польським повстанням називають повстання організоване шляхтою і католицьким духівництвом у Царстві Польському і суміжних з ним губерніях Російської імперії. Повстання було спрямоване на відділення Царства від Росії і відторгнення від Росії її споконвічних західних земель, що входили в XVI - XVIII ст. до складу колишньої Речі Посполитої. Царство Польське було суверенною державою, що входила до складу Російської імперії. Імператор всеросійський одночасно був царем польським.

У 1820-і рр. у Царстві Польському, Литві і на Правобережній Україні виникали таємні масонські товариства, що розпочали підготовку повстання. Повстання було призначено на березень 1829 р. і пов'язувалося з коронацією Миколи І як царя польського. Але коронація благополучно пройшла.

Липнева революція 1830 р. у Франції зумовила появу нових надій польських "патріотів". 17 листопада 1830 р. змовники ввірвалася до варшавської резиденції намісника й зчинили там погром. У той же день у Варшаві почалося повстання. Багато російських офіцерів, що знаходилися у Варшаві, було вбито. 18 листопада 1830 р. Варшава перейшла до рук повстанців. Намісник залишив Польщу. Був створений новий Національний уряд. 13 січня 1831 р. уряд оголосив про скинення Миколи І.

24-25 січня 1831 р., дізнавшись про плани повстанців, російські війська почали вторгнення в Царство Польське. Вирішальний бій відбувся 13 лютого 1831 р. і закінчився розгромом польської армії. На цьому польське повстання було закінчене.