4.2 Політичне життя на українських землях під влавдою Російської імперії у перші половині хіх ст.

Перша половина XIX століття була багата на політичні події, що відбувалися на території Російської імперії:

• Війна Наполеонівської Франції з Російською імперією 1812 р.

Основні воєнні дії велися на території Російської імперії. В Україні – тільки на Волині, тобто там, де знаходилися війська Наполеона. Незважаючи на це, Україна взяла активну участь у війні:

• Участь у партизанських загонах (Єрмолай Четвертак, Федір Потапов (Самусь)).

• Тилове забезпечення російської армії.

Одним з найбільш яскравих проявів зростання національної самосвідомості українського народу за часів Вітчизняної війни 1812 року був партизанський рух. Спалахнувши після вторгнення наполеонівських військ, він з кожним днем розвивався, набував усе більш активних форм і ставав грізною силою.

Спочатку партизанський рух був стихійним, становив собою виступи дрібних, розрізнених партизанських загонів, потім він захопив цілі райони. Стали створюватися великі загони, з’явилися тисячі народних героїв і талановитих організаторів партизанської боротьби.

За таких умов, виникає питання: «Чому ж безправне селянство, що безжалісно пригноблювалося кріпосниками-поміщиками, піднялося на боротьбу проти свого, здавалося б, «визволителя»?»… Справа в тому, що ні про яке звільнення селян від кріпосної зележності чи поліпшення їхнього безправного становища Наполеон і не думав. Він розумів, що звільнення російських кріпаків неминуче призвело б до революційних наслідків, чого він боявся більш за все.

Перші ж розпорядження адміністрації, встановленої Наполеоном у зайнятих областях, були спрямовані проти кріпаків, на захист поміщиків-кріпосників. Тимчасовий «уряд», підпорядкований наполеонівському губернатору, в одній із перших же постанов зобов’язав усіх селян і в загалі сільських жителів беззаперечно коритися поміщикам, як і раніше виконувати всі роботи і повинності, а тих, хто буде ухилятися, вимагалося суворо карати, залучаючи для цього, якщо того вимагатимуть обставини, військову силу.

Більшість істориків початок партизанського руху у 1812 р. пов’язують з Маніфестом Олександра I від 6 липня 1812 р., який ніби дозволяв селянам узятися за зброю й активно залучатися до боротьби. Насправді справа виглядала інакше. Не чекаючи розпорядження керівництва, жителі при наближенні французів йшли у ліс, часто залишаючи своє житло на розграбування і спалення. У 1812 р. в Україні формується козацьке і земське ополчення. Українці у складі регулярної армії, козацьких і ополченських полків брали участь у війні Росії з наполеонівською Францією. Адже Україна займала важливе місце в планах французського імператора Наполеона Бонапарта, який прагнув відокремити українські землі від Російської імперії, частину їх передати своїм союзникам (Правобережжя - Польщі, Волинь - Австрії, Північне Причорномор’я і Крим - Туреччині), а решту території (Лівобережжя і Південну Україну) поділити на військово-адміністративні області - наполеоніди під протекторатом Франції. Після закінчення війни українські козацькі полки були реорганізовані у військові частини російської армії. Земське ополчення також було розпущене.

Активну участь у ході війни приймали і селяни. Вони швидко зрозуміли, що навала французьких завойовників загрожує їм ще більш важким і принизливим становищем, ніж те, у якому вони знаходилися до цього. На початку війни боротьба селян набула характеру масового залишення селищ і відходження населення в ліси і райони, віддалені від воєнних дій. І хоча це була ще пасивна форма боротьби, вона створювала серйозні труднощі для наполеонівської армії. Французькі війська, маючи обмежений запас продовольства і фуражу, швидко стали відчувати їх гостру недостачу. Це одразу позначилося на погіршенні загального стану армії: стали гинути коні, голодувати солдати, посилилося мародерство.

Французькі фуражири, що відправлялися в села за продовольством, зустрічали не тільки пасивний опір. Один французький генерал після війни писав у своїх мемуарах: «Армія могла харчуватися лише тим, що добували мародери, організовані в цілі загони: козаки і селяни щодня вбивали багато наших людей, що наважувалися відправити на пошуки». У селях відбувалися сутички, у тому числі зі стріляниою, між французькими солдатами, відправленими за продовольством, і селянами. Подібні сутички відбувалися досить часто. Саме в таких сутичках створювалися перші селянські партизанські загони, зароджувалася більш активна форма опору народу – партизанська боротьба.

Дії селянських партизанських загонів мали як оборонний, так і наступальний характер. Загони селян-партизанів здійснювали часті денні і нічні напади на обози супротивника, знищували його фуражирів, брали в полон французьких солдатів. Наполеон змушений був усе частіше й частіше нагадувати начальнику штабу Бертьє про великі втрати людей і строго наказував виділяти усе більшу кількість військ для прикриття фуражирів. У селах селяни-партизани встановили дзвони для сигналізації. Зненацька нападаючи на ворога, партизани винищили і взяли в полон тисячі французьких солдатів.

Вітчизняна війна 1812 року закінчилася перемогою російського народу. Чимала в цьому й заслуга українських партизанів. Підіймання народних мас на боротьбу з ворогом обумовлювалося тим, що війна для українських людей мала справедливий, оборонний характер, селяни боролися за національну незалежність своєї Батьківщини.

Війна справила дуже сильне враження на сучасників. «Ми – діти дванадцятого року», - говорили про себе декабристи. «Гроза дванадцятого року» мала незабутній вплив на творчість О.С. Пушкіна. На її переказах виросли О.П. Герцен і М.П. Огарьов. Вона не пройшла безслідно.

• Декабристський рух

Як офіцери, так і солдати російської армії, у закордонних походах побачили в Європі інше життя, що принципово відрізнялося від їхнього. Наприклад, у переможеній Франції всі громадяни були вільними, конституція забезпечувала їм необхідний мінімум прав і свобод.