2.3. Козацько-селянські повстання другої половини хvі ст. К. Косинський. С. Наливайко.

Причинами перших козацьких повстань були:

«Нарушение сословных казацких прав и нарушение польским правительством и шляхтою общинного устройства с целью завести польский порядок, основанный на шляхетстве» В. Антонович.

1. релігійний фактор – Берестецька унія 1596 р.;

2. спроби урядових кіл утримати козацтво від боротьби проти Туреччини;

3. внутрішні чвари в польській державі;

4. боротьба за українські землі, на яких мешкали козаки.

У повстаннях козаків була ненависть до поляків, які говорили «Сільський люд ліпший, коли плаче, гірший, коли сміється», козаки відповідали на це відповідали афоризмом: «Шляхтич та арендар тільки печені добрі»

Отже, у 1591 р. було повстання Криштофа Косинського. Йому в нагороду за службу в козацькому реєстровому війську польський король надав маєток. Білоцерковський староста кн. Януш Острзький цей маєток самочинно відібрав. Тоді гетьман реєстрового козацтва К. Косинський підняв повстання козаків, до якого приєдналось багато селян. Вони напали на Білу Церкву, на маєтки князів Острозьких. Повстання охопило Київщину, Волинь, Поділля. Лише в 1593 р. біля П’ятки, недалеко від Чуднова, між польською владою і К. Косинським була укладена угода, за якою влада прощала повстанців. Але було незрозуміло хто переміг – «Влада чи козаки?»

У 1595-1596 рр. проти польської влади в Україні виступив С. Наливайко (його батька забив насмерть польський магнат М. Калиновський), разом з гетьманом Г. Лободою і полковником М. Шаулою. До козацьких загонів приєднались селяни і міщани. Повстання почалось на Поділлі. Повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Черкаси, Волинь, Галичину. Біля Білої Церви війська польського гетьмана С. Жолкевського зазнали поразки. Але все ж після артилірейського обстрілу козацький табір загинув. А Налівайко видали полякам. Збереглися народні перекази про те, що Наливайко був спалений у мідному бику.

Юридичним підсумком війни проти козаків став універсал Жигмонта ІІІ від 1596 р. за яким козаки, які не перебували на службі, оголошувалися поза законом. Їх наказувалося ловити і карати на горло. Наслідком воєнної компанії стало витіснення козаків з волості і зосередження їх діяльності на Запоріжжі. Та історик М. Костомаров надавав великої ролі цим повстанням: «козацький рух набував уже релігійного відтінку, хоча і слабкою мірою…, злість козаків на знатних і багатих привернула до них усе дрібне і пригнічене – тепер вони могли сподіватись на більше народне співчуття, коли прикривали своє свавілля прапором віри». На цьому завершується перший етап історії козацтва, як вказує історик С. Леп’явко «козацтво XVI ст. нагадувало собою підлітка, уже фізично дорослого, але духовно незрілого».

2.4. Боротьба козаків проти турок та татар в другій половині XVI ст. Козаччина в 20-30-х роках XVII століття. “Ординація 1638 р.” та її значення

У XVІ-XVІІ ст. відбувалися грабіжницькі набіги на українські землі турків і татар, які руйнували міста й села, забирали людей у полон. Відбиваючи турецько-татарські напади, козаки нерідко самі ходили походами на Крим і Туреччину, здобували турецькі фортеці та визволяли полонених. Першу чверть XVII ст., коли козаки здобули блискучі перемоги над турками й татарами, називають добою героїчних походів. Морські походи українських козаків на турецькі фортеці Ізмаїл, Трапезунд, Синоп очолив запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1614-1622 рр.). У 1616 р. козаки здобули фортецю Кафа, де знаходився найбільший невільницький ринок у Криму.

Козацькі походи ускладнили відносини Речі Посполитої з Османською імперією. У 1620-1621 рр. Туреччина розв’язала війну проти Польщі. Вона завершилась у вересні 1621 р. битвою об’єднаних сил козацьких і польсько-шляхетських військ проти турків під Хотином. У цій Хотинській війні вирішальну роль у перемозі над турецько-татарськими військами відіграли козацькі полки на чолі з П. Сагайдачним. «Натовп черні…, а не зброя могутнього лицарства похитнула грізну турецьку силу», відзначав польський гетьман Ян Собєський.

У внутрішній політиці Сагайдачний проводив заходи спрямовані на зміцнення козацтва. Так, він провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Реєстр козаків було збільшено до 40 тис. У 1620 р. під його протекцією патріарх Теофан відновив в Україні православну ієрархію. Взагалі козацтво стало підтримуватись духовенством.

В цей період серед козаків виникає дві течії: 1. ліберально налаштовані, виконувати всі накази влади; 2. радикали, які хотіли війною відстоювати свої права.

Серед тих хто був радикально налаштований у 1625 р. підіймається повстання під приводом Марка Жмайла. Битва проходила під Кременчуком, причиною її були постійні нападки Польщі на козаків. Адже Польща побоювалась, що козаки нападуть на Крим і Туреччину і спровокують їх на війну з Польщею. В завершенні повстання було укладено компромісний договір з обмеженням реєстру козаків до 6000, амністією повстанцям та забороною морських походів проти Османської імперії. Тобто, козаки програли у цьому повстанні.

У 1630 р. новий гетьман Тарас Федорович (Трясила) підняв нове повстання під Переяславом. Результатом якого стало збільшення реєстру козаків до 8000.

Також на сеймі 1632 р. в Варшаві поляки визнали православну церкву, православним було дозволено мати свою ієрархію, Київським метрополітом обрали П. Могилу. Його коштом було реставровано храм св. Софії, велику лаврську церкву, а також церкву Михайлівського монастиря. У 1633 р. П. Могила організував Києво-Могилянську колегію.

У цей час в Європі точилась Тридцятирічна війна між протестантськими і католицькими країнами. Польща залучила до цієї війни козаків, змусивши їх воювати проти Росії. Але козаки були обдурені польським королем, який обіцяв їм щедру платню і закріплення вольностей після походу. До того ж для кращого нагляду за Запоріжжям на Дніпрі за замовленням польського уряду було встановлено фортецю Кодак (французький інженер Гійом де Боплан). Все це загострило стосунки між козаками і поляками, внаслідок чого у 1635 р. фортеця була зруйнована козаками за наказом гетьмана Івана Сулими. Але побоюючись помсти поляків козаки здали Сулиму полякам, які його стратили.

У 1637 р. вибухнуло нове повстання під приводом П. Павлюка. У битві біля Черкас козаки потерпіли поразку і підписали мир за принизливих умов. Та у 1638 р. повстання спалахнуло на Лівобережжі. Повстанців очолив Д. Гуня і Яків Острянин. Після підписання миру козаки здали полякам зброю і клейноди.

У 1638 р. польський уряд обнародував «Ординацію Війська Запорізького реєстрового», яка обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалась виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, замість виборного козацького гетьмана уряд ставив польського комісара. Посади полковників займала виключно шляхта. Реєстр скорочувався до 6 тис. козаків. Реєстрові козаки мали право перебувати тільки в Чигиринському, Корсунському і Черкаському староствах. Козаків на Запоріжжі було оголошено поза законом. Була відбувана фортеця Кодак і збільшено її гарнізон для нагляду за Січчю. Почалися репресії уряду по відношенню до всіх хто брав участь у повстанні. Цілих десять років після цього в Україні панував могильний спокій. Цей період у поляків називався «золотим спокоєм».