Розділ 2 Литовсько-польська доба української історії ( хіv-хvіі ст.). Виникнення козацтва

План

1. Утворення Литовського князівства. Кревська унія 1385 р. Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для українських земель. Брестська церковна унія 1596 р.. Утворення уніатської церкви

2. Причини та умови виникнення козацтва. Етапи його розвитку. Запорізька Січ як форма державності

3. Козацько-селянські повстання другої половини ХVІ ст. К. Косинський, С. Наливайко

4. Боротьба козаків проти турок та татар в другій половині XVI ст. Козаччина в 20-30-х роках XVII століття. “Ординація 1638 р.” та її значення.

2.1. Утворення Литовського князівства. Люблінська унія та її наслідки для українських земель. Брестська церковна унія. Утворення уніатської церкви

Велике князівство Литовське - держава, що існувала у Східній Європі в XIII-XVII ст. В 30- 40-х рр. XIII ст. князь Міндовг об`єднав частину литовських племен у державу – Велике князівство Литовське. За князя Гедиміна (1316-1341 рр.) відбулося зміцнення територіальної єдності князівства, утвердження спадковості князівської влади. Гедимін отримав владу по смерті брата Вітеня. Він вів непримиренну боротьбу з німецькими лицарями, яким завдав ряд поразок. В 1325 р. уклав союз із польським королем Владиславом Локетком для спільної боротьби хрестоносців. В 1331 р. розбив війська Лівонського ордену під Пловцями (Польща). За його правління більша частина білоруських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. В 1319-1320 рр. захопив Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам`янець та інші міста. У васальній залежності від Гедиміна знаходились Мінське, Вітебське і Турово-Пінське князівства. Політичний вплив Гедиміна відчувався і в Києві. Залежними від Гедиміна були київський і смоленський князі. Після смерті Юрія І Болеслава в 1340 р. Гедимін поставив свого сина Любарта князем Волині.

Гедимін вважається засновником столиці Литви Вільнюса, яка вперше згадується у 1322-1323 роках. Він першим став титулувати себе ˝королем литовців і руських˝. Був смертельно поранений під час облоги німецької фортеці Баєрбург на р. Німан. За літописами, він за життя розділив володіння між синами:

• Нарімунту (1300-1348 рр.) - Пінськ;

• Ольгерду (1296-1377 рр.) - Крево;

• Любарту (1297-1384 рр.) - Володимир, Луцьк і Волинь;

• Кейстуту (1297-1382 рр.) - Жмудь, Троки і Гродно

Князь Ольгерд (Альгірдас) (1296 р. - травень 1377 р.) - син Гедиміна, Великий князь Литовський (1345-1377 рр.). Ольгерд разом зі своїм братом Кейстутом об`єднав литовські землі і провадив боротьбу за розширення Великого князівства Литовського. Він поступово приєднав більшість українських земель. Близько 1355 року відібрав у татар Чернігово-Сіверські землі, в 1362 р. розбив татарське військо на Синіх Водах (Синьоводська битва), приєднав до Литовської держави Київщину, а трохи згодом - Поділля і Переяславщину. В Києві посадив удільним князем свого сина Володимира. Також Ольгерд успішно воював за Волинь з Польським королем Казимиром Великим, якому залишилися тільки Белзька і Холмська землі, приєднав Смоленське князівство і поширив свій вплив на Псков і Новгород. Кілька разів він ходив походом на Москву (1368 р.,1370 р.,1372 р.).

Ольгерд зумів об`єднати у велике князівство Литовське всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихвалив до себе населення України-Русі та українських князівств і магнатів, які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського. На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із Рюрикового роду. За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. З 1398 р. Велике князівство Литовське називалась «Велике князівство Литовське, Жематійське і Руське». Руська еліта у XIV столітті поділяла панівні позиції у Великому князівстві Литовському з литовською знаттю. Ольгерд залишив Україні її віру, закони – і церковні і громадянські. Усі судові звичаї і артикули зібрав в одну книгу та назвав її «Статутом князівства Литовського». Також ще на початку свого правління Ольгерд пообіцяв «старовини не чіпати, і новизни не вводити», хоча й зазначав, що «Вся Русь повинна належати литовцям». Добу князя Ольгерда характеризує вірш, знайдений в книзі Литовського статуту 1588 р.:

Полска квитнет лациною,

Литва квитнет русчизною:

Без той в Польші не перебудеш,

Без сей в Литві блазном будеш

Таким чином, у XIV столітті до складу Великого князівства Литовського увійшли білоруські землі, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це була федерація великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя.

Князь Ягайло – Владислав ǁ (1351 р.-1 червня 1434 р.) – Великий князь литовський (1377 – 1392 рр.) і польський король (1386 – 1434 рр.). Ягайло був засновником династії Ягеллонів, яка панувала в Польщі до 1572 р. У 1378 році він християнізував Литву. За його правління набирають силу тенденції централізму. Князь приєднав до Литви Галичину, котра після смерті Казиміра, як спадок досталась Людовікові Угорському. Також Ягайло приєднав Молдавію.

Для зміцнення зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею. Унія сприяла привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Також Кревська унія між Польщею і Литвою положила початок створенню Речі Посполитої, передбачала інкорпорацію Литви до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. В унії біли зацікавлені як Польща, так і Литва, яким однаково загрожував Тевтонський орден.

За умовами унії польська королева Ядвіга, яка планувала одруження з австрійським принцом Вільгельмом, вимушена була заради державних інтересів повінчатись з литовським князем Ягайлом. В результаті шлюбу 12 – річної Ядвіги з 40-літнім Ягайлом (1385) було зупинено експансію німців. Наслідками унії стало проголошення Ягайла польським королем і литовським князем, окатоличення литовського населення, спільна зовнішня політика та ін. Ягайло говорив: «Навік приєднаю всі свої землі, литовські і руські до Корони Польської».

Однак більшість литовських та всі українські магнати були проти унії, небажаючи втрачати свої привілеї та незалежність, їх позицію очолив Вівтовт, який змусив Ягайла визнати себе Великим литовським князем.

Для подальшого зміцнення та централізації своєї влади литовський князь Вітовт за сприяння поляків протягом кількох років здійснює ряд реформ внутрішньополітичного характеру. Він змістив українських удільних князів, які перестали йому коритися, а удільні князівства (Новгород-Сіверське, Володимирське на Волині, Київське) перетворив на воєводства, якими стали управляти великокнязівські намісники. Це був тяжкий удар по державотворчому процесу українських князівств. До того ж, католицька церква, надавала шляхтичам і магнатам-католикам привілеї та переваги над православними. Це викликало гостре невдоволення українців, білорусів та росіян. Така політика посприяла посиленню антагонізму між українцями і литовцями. До того ж, в цей час Росія після повалення ординського іга у 1480 р. заявляє про себе як про центр «збирання земель Русі». На початку XIV ст. між Росією та Литвою відбулися 3 війни, в результаті яких російський цар зумів захопити частину українських земель, що знаходились в межах Литви. Гніт українських земель під владою Литви призвів до того, що частина їх перейшла під владу Росії (чернігово-сіверські князі Бельські, Новосильські, Воротинські тощо.).

Загострення національно-визвольної боротьби призвело до відокремлення кількох українських князівств і бояр зі своїми землями від Литви і приєднання до Московського князівства. Вітовт також пішов на зближення з поляками, підписавши з ними унії – Вільненську (1401 р.) та Городельську (1413 р.). Цим поляки зміцнили свій вплив у Литві і ослабили роль та значення українських князів. У 1410 р. об’єднане польсько-литовсько-українське військо на чолі з польським королем Ягайлом та великим литовським князем Вітовтом розбило тевтонських рицарів у Грюнвальдській битві.

Постійні сутички литовських військ з російськими, війни з турками змусили поляків і литовців шукати виходу із скрутного становища. Польський король Жигмонт ІІ Август для укріплення держави, вирішив укласти Люблінську унію 1 липня 1569 р.- Литва об’єдналась з Польщею, утворивши державу Річ Посполіту.

Причини пiдписання Люблiнськоï унiï:

Внутрiшнi причини:

• Прагнення шляти зберегти своï землi;

• Прагнення украïнськоï, бiлоруськоï, литовськоï шляхти мати рiвнi права та привiлегiï з польськими магнатами;

• Полегшення вiйськовоï повинностi.

Зовнiшнi причини:

• Ослаблення Литви пiд час Лiтовськоï вiйни;

• Постiйнi втрати земель (Московська держава постiйно намагалася повернути захопленi Литвою землi).

Пiдсумки пiдписання Люблiнськоï унiï:

1. знищувалася стара адмiнистративна система (з часiв Киïвськоï Русi);

2. на чолi – вибранний сеймом єдиний король;

3. вводилися єдинi грошi, податки, зовнiшня полiтика;

4. украïнськi землi були подiленi на 6 воєводств: Галицьке, Бєльзьке, Брацлавське, Волинське, Киïвське, Подiльське.

В наслідок укладання унії спільними стали сейм, сенат, гроші, а окремими залишались державна печатка, герб, фінанси, адміністрація та військо. Фактично Річ Посполита була не державою, а федерацією двох держав. Литва підтримувала об’єднання сподіваючись зрівнятись в правах з польською шляхтою. Але найбільше була зацікавлена Польща, яка прагнула розширити свої володіння за рахунок підвладних Литві багатих українських і білоруських земель. Українські землі по унії (Волинська, Брацлавщина, Київщина з задніпровськими землями, землі біля Західного Бугу) також переходили до Речі Посполитої. Шляхта, польська, литовська і українська (як католицької так і православної віри) отримували однакові права із боярами і князями .

Берестейська унія 1596.

Потрапивши пiд владу Великого князiвства Литовського, украïнцi мали всi пiдстави для збереження власноï церкви. Литовська знать поступово переймала вiд своïх пiдданих православну вiру, яка ще з часiв Киïвськоï Русi являла взiрець високоï культури. А у 1458 р. великi князi литовськi вiдновили митрополiю в Києвi. Але, дотримуючись тогочасної практики, великі князі, а згодом і королі польські, прибрали собі право покровительства, тобто змогли призначати православних єпископів і навіть самого митрополита. Таке нововведння швидко розхитало устрiй православноï церкви. Ще згубнiшою була корупцiя, породжувана зверхнiстю свiтськоï влади. Парафiяльнi священники поводилися часто так ганебно, що сучасники скаржилися, нiби серед них можна було самi лише “людськi покидькi», якi скорiше пiдуть до шинку, нiж до церкви. За таких умов з часом культурний вплив православ´я став досить обмеженим.

Завоювання турками Константинополя у 1453 р. поглибило інтелектуальний та культурний застій і позбавило православну церкву найбільш передового й надихаючого взірця. Втративши внутрішні та зовнішні стимули, православна культура скотилася в обрядовість, обмеженість та занепад. Тим часом поляки переживали період культурного розквіту. Живлячись потужними сплесками творчої енергії з Заходу, в них розвивалося Відродження, а з ним і пробуджувалася нова думка. Відійшовши від середньовічної зосередженості на питаннях потойбічного життя, такі особистості, як астроном Коперник, філософ Анджей Фрич Модржевський, поет Ян Кохановський, відобразили новонароджену гуманістичну зацікавленість людиною, досвідом її земного життя, її суспільним та природним оточенням. Поширенню нових ідей сприяли випускники Ягеллонського університету в Кракові та польські студенти університетів Італії та Німеччини. На початку XVI ст. в Польщі налічувалося близько 20 друкарень та понад 3 тис. парафіяльних шкіл. Реформація, впливи якої стали помітними в Речі Посполитій в середині XVI ст., принесла нові струмені творчого збудження. Своїх послідовників серед 25-30 % шляхти знайшли єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький, які на Берестейському соборі 1596 р. висловили думку про з’єднання православної церкви з католицькою. При цьому, за греко-католицькою церквою збереглися православний обряд і церковна догма.

Зміст унії

1. Збереження традиційних православних форм і обрядів богослужіння (церковна слов’янська мова);

2. визнавалися основні догми католицької віри;

3. визнавалося верховенство римського папи.

Унію не прийняла значна кількість українського народу. Боротьбу проти об’єднання церков очолив князь Василь-Кростянтин Острозький. Він багато зробив в обороні православної церкви і освіти, створивши Академію в Острозі.

Православ'я змогло прийняти виклик польського католіцизму. Борючися з ворогом його ж методами, невелика купка українських магнатів, що лишались відданими давній вірі, засновували у своїх володіннях православні школи та друкарні. В містах, де українці становили утискувану, але тісно згуртовану меншість, і з'явилися нові поборники православ'я. На відміну від одинаків, подібних до можновладця Острозького, це були групи міщан, котрі об'єднувалися у так звані братства. Історики припускають, що братства виникли за часів середньовіччя для того, щоб утримувати церкви, постачаючи їм свічки, ікони та книги. Ймовірно, зазнавши впливу гільдій, вони перейняли собі таку організаційну модель, яка передбачала щорічні вибори службовців, обов'язкові щомісячні збори, сплату внесків і общинні суди. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові. Воно слугувало взірцем для інших братств, що виникали у Галичі, Рогатині, Стриї, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцьку та Києві. Крім того, Львівське братство отримало право ставропігії – церковної автономії і підлягало владі лише безпосередньо патріарха.

Соціальна структура суспільства: князі, пани, бояри, лицарство, шляхта, дворяни, духовенство, слуги, міщани, люди чорні – волосні, тяглі, данники, вотчині, путники, раби.

Діяв Литовський статут (перший – 1529 р.; другий – 1566 р.; третій – 1588 р.) – кодекс шляхетських прав, у якому про інші верстви населення згадується лише як про нікчемний додаток до пануючого класу, який зайняв собою всю суспільну арену.

Устрій і відносини Речі Посполитої: багато городів за ті часи отримали від князів литовських, так зване «Магдебурзьке право». Це право давало городянам велику самостійність і незалежність від влади державної. Згідно цьому праву міська рада порядкувала усіма справами в місті: громада вибирала з поміж себе «бургомістра» і «лаву» - присяжного засідателя. В раді було 4 райці, 12 лавників і «війт». лава і рада звалися «магістрат».

Також, слід відзначити, що за Казиміра IV було скасовано удільні українські князівства, а замість них введені воєводства і староства.

В цілому ж, на території українських земель встановлювалося панування Польщі:

• ф еодальний

• національний Г Н І Т

• релігійний

• соціальний

Така ситуація на українських землях посприяла формуванню панщинно-фільваркового господарства

• Фільварок – поміщицьке, товарне господарство, де, крім сільськогосподарського виробництва, існувала і первинна його переробка, ремісниче виробництво. Продукція фільварку йшла на ринок, це й дає підстави стверджувати, що фільварки були товарним господарством.

Панщина досягає 5-6 днів на тиждень. Йде постійний процес захоплення громадських земель.

Міста

Українське місто у цей період існувало на таких рівнях «містечко», «мале місто», «велике місто». Кожне з них мало своє виробництво, яке забезпечувало жителів. Отже, «містечко» - це невелике, землеробського характеру, поселення зі слабо розвинутим ремеслом, яке було місцем торгівлі для навколишніх сіл.

Міста західної України поділялись на дві основні категорії – «державні» (королівські) – мали магдебурзьке право, «панські» були власністю феодалів та церкви. Був ще третій вид панської власності у вільних містах «юридики» - власність феодала або церкви на територіях державного міста.

Розвиток ремесла і торгівлі в Україні сприяв посиленню диференціації міського населення. Жителі всієї України поділялись на 3 категорії: патриціат – аристократи, багаті торгівці, лихварі; бюргери (міщани) – середні і дрібні купці, цехові майстри, заможні городяни; плебс – підмайстри, учні ремісничих цехів, не цехові ремісники (партачі), міська біднота, слуги – народ.

Ремесло

Розповсюдженим було ремесло шевця. В описі сучасника «швець сидить у своїй майстерні, сповнений власної гідності, на кріслі як на маєстаті, тобто як король на троні». Серед ковалів були популярними спеціалізації: ковалі, слюсарі, токарі. Серед зброярів – лучники, мечники, щитники. Популярним було й ремесло малярів – іконописців.

ЗАХОПЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЛИТОВСЬКИМИ ФЕОДАЛАМИ

№ п/п	iм´я князя	Роки правлiння	Основнi подiï
1	Гедимiн	1316-1341рр.	Захоплення частини Волинi; Приєднання Бiлорусiï; розквiт Великого князiвствства Литовського, столиця князiвства м. Вiльно (Вiльнос).
2	Ольгерд старший син Гедимiна	1345-1377 рр.	Приєднано Киïвське, Переяславське князiвства, Частина Волинi, Подiльська земля; Боротьба протии Золотоï Орди -1362р. - розгром монголо-татарських вiйськ на Синiх Водах; Зiткнення iнтересiв Литви та Польщi за украïнськi землi.
3	Ягайло Старший син Ольгерда, онук Гедимiна	1377-1392рр.	Боротьба протии Тевтонського ордена→союзнi вiдносини з Польщею 14 серпня 1385 р. – Кревська унiя кн. Ягайло – король Польщi Владислав (1386-1434 рр.); прийняття католицизму→поширення католицькоï релiгiï в Украïнi
4	Вiтовт Двоюрiдний брат Ягайла, син Кейстуса, онук Гедимiна	1392-1430рр.	Пермога над монголо-татарами на ричцi Ворскла у 1399 р.; Кордони Великого князiвства Литовського дiйшли до Чорного моря; 15 липня 1410 р. – Грюнвальдська битва (розгром хрестоносцiв) 2 жовтня 1413 р. – Городельська унiя Литва одержала незалежнiсть, протее зберiгалося верховенство Польщi; Зрiвняння в правах литовських бояр i польских шляхтичив → зростання впливу Польщi.
5	Казимир Ягайлович Син Ягайла	1440-1492 рр.	З 1444 р. Польський король → поширення польського впливу на украïнськi землi; Обирається Великим князем Литовським.

Занепад Литви → литовсько-руськi вiйни: 1500-1503 рр., 1521-1522 рр., 1562-1570 рр.