4.2 Структура прикладної соціальної психології.

Аналізу основних напрямів можливого прикладання соціально-психологічних знань передує з’ясування специфіки прикладного дослідження на відміну від того типу дослід­жень, які здійснюються в рамках так званої «чистої» науки. За критерієм «зв’язок завдань дослідження з безпосередніми запитами практики» всі дослідження можна поділити на фундаментальні (пошук законів розвитку пред­мета, що вивчається) і прикладні (пошук способів застосування на практиці того, що відкрито за допомогою фундаментальних дослід­жень). І фундаментальні, і прикладні дослідження, попри їхню відмінність, виконують дві подібні функції: вони покликані дати аналіз певним ситуаціям і явищам і забезпечити прогноз їхнього розвитку. Безперечно, рівні аналізу і прогнозу — різні. Водночас продуктом цих досліджень є певні рекомендації, які також різнять­ся: фундаментальні дослідження виробляють досить загальні реко­мендації, а прикладні — мають інструментальний характер, вони конкретніші й можуть бути інтерпретовані як прямі поради. Далі важливо розглянути питання про те, що означають поняття «прик­ладне соціально-психологічне дослідження» і «практична соціальна психологія». Не вдаючись у деталі дискусії з цього приводу, зазна­чимо, що коли йдеться про прикладне соціально-психологічне дослідження, то зазвичай мається на увазі робота, яка виконується відповідно до нормативів дослідницького жанру як такого з урахуванням того, що ця робота проводиться на матеріалі реальних груп.

Стосовно меж практичної соціальної психології, то вони найчастіше задаються через перелік розв’язуваних нею проблем, видів актив­ності й галузей, у яких практикує спеціаліст-психолог. Відома дум­ка, що практична соціальна психологія — це різновид прикладної соціальної психології; у практичній психології одиницею знання є не дослідження, а практична дія. Практичний психолог не дає ре­комендацій, не досліджує дією, а сам втручається в певний соціаль­но-психологічний процес, сам сприяє вирішенню певного завдання, надає допомогу. Тобто стратегія його діяльності докорінно різнить­ся від діяльності дослідника, навіть такого, який здійснює приклад­не дослідження. Вчені виокремлюють такі «формати» чи «території» практичної роботи соціального психолога, як психологічна консуль­тація, клуб, соціальна організація.

Учені в основному наголошують, що призначення прикладної соціальної психології полягає в тому, аби студенти оволоділи навич­ками соціально-психологічної діагностики, консультування і психотехнологій. Тобто вона є своєрідним практикумом для них. Водно­час прикладна соціальна психологія слугує керівництвом до дії практичним соціальним психологам. У нашій країні вищі навчальні заклади й кафедри з проблем соціальної психології, прикладної в тому числі, підготовки соціальних психологів виникли не так давно. Винятком може слугувати Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де є свої давні традиції в цьому плані. У країнах Західної Європи, а надто в США прикладна соціальна пси­хологія посідає міцні позиції передусім у системі освітніх закладів.

Структура прикладної соціальної психології представлена двома аспектами: як соціальна практика і як теорія (за А. Суховим). Безперечно, такий поділ є умовним, він лише дає змогу по­бачити прикладну соціальну психологію глибше і конкретніше. При цьому соціальну практику мають практичні соціальні психологи або соціальні працівники чи академічні працівники (викладачі вузів, наукові співробітники та ін.). На думку А. Сухова, до практичного аспекту прикладної соціальної психології належать такі напрями: соціально-психологічна діагностика; соціально-психологічне кон­сультування; соціально-психологічний вплив або застосування со­ціально-психологічних технологій, надання соціально-психологіч­ної допомоги. Учений вважає, що предмет прикладної соціальної психології складається саме із закономірностей психодіагностики, консультування й застосування психотехнологій у сфері соціально-психологічних явищ. При цьому предмет соціально-психологічної діагностики містить постановку діагнозу. Йдеться про визначення конкретних характеристик соціально-психологічних явищ за допо­могою готових методик і процедур. Предмет соціально-психологіч­ного консультування охоплює спілкування психолога-консультанта з клієнтом чи групою людей з метою встановлення діагнозу, надан­ня кваліфікованої психологічної допомоги тощо. Нарешті предмет психотехніки впливу — це соціальні зміни в організації, особистісне і професійне зростання індивіда, підвищення продуктивності груп у результаті використання різних психотехнологій. Без розробленої теорії прикладна соціальна психологія не може ефективно функціонувати. Однак так вважають не всі. Особливо молоді практичні психологи, які тільки починають працювати, переконані, що без теорії можна обійтися. Неодноразово авторові цього підручника доводилося чути їхні міркування, які можна сфор­мулювати таким чином: «Нам не потрібна теорія, дайте нам побіль­ше методик, навчіть психотерапевтичним прийомам». Це помилко­ва й дуже небезпечна позиція. На жаль, подібних горе-спеціалістів не так уже й мало.

Теоретична основа функціонування прикладної соціальної пси­хології містить конструювання як загальної (принципів і феномено­логії), так і часткової теорії діагностування, консультування й соціально-психологічного впливу (А.Сухов). Становлення й розви­ток прикладної соціальної психології ґрунтується на таких соціально-психологічних концепціях, як позитивізм, теорія організацій, екологічна психологія тощо. Без урахування зв’язку соціально-психологічної теорії і практики неможливо зрозуміти, кого і як необхідно консультувати, як здійснювати вплив на те чи інше соціаль­но-психологічне явище, як кваліфіковано надавати соціально-пси­хологічну допомогу.

На сьогодні вчені розглядають прикладне дослідження як само­стійний тип пізнання із специфічною методологією, процедурою й логікою розроблення практичних заходів. Воно використовує знан­ня законів, виявлених у фундаментальному дослідженні за конк­ретних соціальних умов. Прикладне дослідження — це діалог теорії з практикою. Прикладне дослідження як сфера професійної діяль­ності має охоплювати: власну мову й термінологію; специфічний вид гіпотез; свої методи й організацію дослідження; конкретні практичні рекомендації; особливу сукупність етичних норм; чітку систе­му оцінки практичної ефективності результатів упровадження тощо,