4.1 Призначення прикладної соціальної психології

У наш час очевидним є той факт, що в різних галузях соціальної практики виникає потреба в прикладній соціальній психології. Призначення прикладного відгалуження со­ціальної психології полягає в тому, щоб застосувати теоретичні соціально-психологічні знання для вирішення конкретних практичних завдань у політиці, економіці, сфері вихо­вання, навчання та ін. ЇЇ ефективність залежить від стану соціально-психологічної теорії. Попри порівняно молодий вік соціальної пси­хології як науки, можливості використання її положень на практиці були розкриті й показані ще на рубежі XIX—XX століть. Передусім ідеться про застосування соціально-психологічного знання в рек­ламній справі. Відтоді на Заході прикладні соціально-психологічні дослідження набули значного поширення.

Щодо, зокрема, американського досвіду, то, усвідомлюючи необ­хідність розвивати теорію, створювати основу для інтеграції накопи­чених даних, більшість соціальних психологів США вважають основним напрямом ефективного розвитку соціальної психології подальше вдосконалення основних методів дослідження.

Коли говорять про основний метод, то мають на увазі передусім лабораторний експеримент, який, попри критику, залишається провідним методом. Популярність у США лабораторного експери­менту криється в прийнятих методологічних засадах: методологічна основа американської парадигми пояснення ґрунтується на прин­ципі методологічного індивідуалізму, експериментальної психо­логічної соціальної психології. Водночас дослідник може керуватись у своїй діяльності й позанауковими інтересами — необхідність пуб­лікуватися, бажання мати певний статус у науковому світі тощо. При цьому лабораторний експеримент, цілком природно, потрапляє в поле зору й формат уваги. Окрім лабораторного експерименту особливо розвиваються методи, які мінімально пов’язані з вербаль­ним самозвітом піддослідних: удосконалюються методи спостере­ження, котрі раніше рідко використовувалися (розробляється тех­ніка спостереження за невербальною поведінкою, переміщеннями в просторі та ін.); інтенсивно вивчаються методи психофізіологічного дослідження соціально-психологічних феноменів (нещодавно, приміром, було створено вимірювач психологічного стресу — при­стрій, який може розрізняти емоційні модуляції голосу).

У практиці західноєвропейської соціальної психології, окрім експерименту, використовуються й інші методи, засновані на прин­ципі невтручання в поведінку піддослідного, на уявленні про люди­ну як активного суб’єкта, який є ініціатором соціальної дії та сам обирає стратегію й модель своєї поведінки: польове дослідження, спостереження, статистичний підрахунок, контент-аналіз різних документів, соціометрія, інсценівка соціальних ситуацій тощо. Є намагання створити метод, який цілком продиктований теорією. Ідеться про етогенічний метод норвежця Р. Харре, якому автори різних аналітичних оглядів пророкують хороше майбутнє і який зас­тосовується для вияву шаблонів, що регулюють соціальну взаємодію. Вчені вважають, що альтернативою лабораторному експери­ментові можуть стати такі менш структуровані методи, як анкети з відкритими питаннями, інтерв’ю, обговорення ситуації з її учасни­ками.

Що стосується вітчизняного досвіду, то тут прикладні соціально-психологічні дослідження стали здійснюватися набагато пізніше і припадають на етап відродження соціально-психологічної науки на початку 60-х років XX століття. В ті часи на низці підприємств країни дослідники (теоретики й практики) почали проводити актив­ну роботу над виявленням соціально-психологічних чинників праці і впровадженням рекомендацій у життя. Вивчалися, зокрема, такі проблеми, як адаптація новачків на підприємстві, ставлення персо­налу до нововведень, взаємини в робочих групах, групова ефективність, стиль керівництва майстрів, організаційні комунікації та ін. Подальша практика показала, що рекомендації психологів спри­яли розв’язанню ряду виробничих і соціальних проблем. Паралель­но практичні результати, отримані в ході прикладних досліджень, певним чином збагачували й соціально-психологічну теорію.

Розвиток сучасної теоретичної і прикладної соціальної психо­логії пов’язаний із загальними змінами, що відбуваються у відпо­відному соціокультурному середовищі. Реальність така, що на початку XXI століття соціокультурний контекст розширився до гло­бальних розмірів. П. Шихірев стверджує, що сьогодні взаємоза­лежність людей, яка усвідомлювалася ними раніше в межах власної сім’ї, племені, країни, зросла настільки, що дає про себе знати як взаємозалежність глобальна; об’єкт, з яким працює психолог — психіка людини — передбачає використання саме глобального підходу. Вчений вважає, що це сьогодні не абстрактна моралізатор­ська догма, а суто практичний історичний імператив. Глобалізація в психологічній науці проявляється в інтернаціоналізації, поширенні загальних стандартів дослідження й виходу досліджень за межі осо­бистості й міжособистісних стосунків на вищі рівні — спільнот, суспільства й цивілізації загалом. У зв’язку з цим дедалі більшого значення набувають: кроскультурні дослідження; дослідження со­ціальних ритуалів, традицій, міжгрупових відносин, соціальної спра­ведливості, взаємної відповідальності (правової, моральної, еко­номічної, психологічної, соціальної, благочинної, професійної) суспільства й особистості, суспільства й різних соціальних спільнот; аналіз і вивчення етнічної ідентичності; уточнення з позицій теорії і практики соціальної психології таких її базових категорій, як соціальне, образ, соціальна взаємодія, спілкування, соціальний обмін, цінність, ціннісне відношення, моральність, масова свідомість, гро­мадська думка, духовність, соціальний капітал; переосмислення наявних і пошук нових методів дослідження тощо; увага до мораль­ного досвіду, ролі моралі в житті особистості, групи, суспільства загалом. Своєю чергою все це сприятиме дослідженню таких фено­менів, як культурна ідентичність, міжкультурний контакт і адап­тація, соціальний обмін і соціальний вплив у групах та міжгрупових відносинах, психологічне переживання, моральне переживання; накресленню нових моделей людини як істоти духовної, як найбіль­шої цінності, носія національного світогляду.