16 Лекція 16 спілкування як взаємодія

16.1 Інтеракція – взаємодія у спілкуванні

Поняття «інтеракція» означає взаємодію. У вітчизняній соціальній психології поняття «інтеракція» і «взає­модія» здебільшого ототожнюються.

Взаємодія – це універсальна властивість всього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інші. В суспільстві взаємодія – це система зв’язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність всіх соціальних відносин. Як уже відмічалось, людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими людьми, входи­ти в соціальні групи, приймати участь у сумісній діяльності. У всіх сферах свого життя людина зв’язана з іншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно. Соціальні взаємозв’язки ма­ють різні підстави і багато різних відтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають у взаємозв’язок. Формування цих зв’язків відбувається поступово від простих форм до складних. Соціальні зв’язки індивіда, який знаходить­ся навіть у малочисельній групі, являють собою чисельність взаємодій, які складаються з дій і зворотних реакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різна кількість індивідів. Взаємодія є узагальнюючим і ключовим поняттям цілого ряду теорій та концепцій. В історії психології існує декілька спроб опи­сати структуру взаємодіяльності. Так, наприклад, отримала поши­рення так звана «теорія дії» або «теорія соціальної дії», в якій пропо­нувалось описання індивідуального акту дії. До цієї ідеї звертались соціологи М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс і соціальні психологи. В цих теоріях фіксувались деякі компоненти взаємодії: люди, їх зв’язок, вплив один на одного і, як наслідок, їх зміни.

М. Вебер першим ввів у науковий обіг поняття «соціальної дії», як найпростішої одиниці соціальної діяльності. Цим понят­тям він визначив таку дію індивіда, яка не тільки спрямована на вирішення його життєвих труднощів та протиріч, але й свідомо орієнтовна на відповідну поведінку інших людей, їх реакцію, тоб­то взаємодію. Соціальна взаємодія визначається як система взаємозумовлених соціальних дій, що пов’язані циклічною причино­вою залежністю, в якій дії одного суб’єкта є одночасно причиною і наслідком дій інших суб’єктів. Спілкуючись з друзями, колега­ми, родичами, людина постійно здійснює соціальні взаємодії, які є дуже різноманітними за формами вияву.

В розумінні М. Вебера соціальна взаємодія має такі особли­вості: вона повинна бути, по-перше, раціональною, усвідомленою і, по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей. Ці інші мо­жуть бути знайомими, співробітниками, окремими особами або невизначеною множиною. Виходячи з такого розуміння соціальної взаємодії не можна називати соціальною взаємодією вчинки лю­дей, які пов’язані з орієнтацією на несоціальні, матеріальні об’єкти. Наприклад, виготовлення знарядь праці, рибалка, полювання самі по собі не є соціальною взаємодією, якщо вони не співвідносяться з поведінкою інших людей. Самогубство не буде соціальним, якщо його наслідки не вплинуть на поведінку знайомих або родичів самовбивці. В цьому відношенні характерним є приклад, який наво­дить М. Вебер. Випадкове зіткнення двох велосипедистів може бути не більше як подією, подібно явищу природи, але спроба уник­нути зіткнення, лайка, що відбулась після зіткнення, бійка або мирне урегулювання конфлікту – це уже соціальне явище.

Усі різновиди взаємодій, або можливих форм поведінки, були поділені на 12 груп, які, в свою чергу, об’єднувались у дві головні категорії: зону постановки і розв’язання проблеми (це власне дії) і зону емоцій (позитивних і негативних), тобто характеристику став­лення індивіда до самої діяльності.

У вітчизняній психології питання зв’язку спілкування і взаємодіяльності є дискусійним. Частина авторів ототожнюють спілку­вання і взаємодіяльність, інтерпретуючи і те, і інше як комунікацію у вузькому значенні (тобто як обмін інформацією), інші розгляда­ють відношення між взаємодією і спілкуванням як відношення фор­ми деякого процесу і його змісту. Інколи говорять про взаємопов’я­зане, але все ж таки самостійне існування спілкування як комуні­кації і взаємодії як інтеракції.

Г.М. Андрєєва, дотримуючись запропонованої нею в характе­ристиці структури спілкування схеми, тобто виходячи з того, що спілкування в широкому розумінні слова включає в себе комуніка­цію у вузькому значенні (як обмін інформацією) розглядає взаємо­дію як іншу – порівняно з комунікативною - сторону спілкування. Відповідаючи на запитання про те, яка ж така «інша» сторона спілку­вання розкривається поняттям «взаємодія», вона підкреслює, що ця сторона фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію су­місних дій, що дозволяє індивідам реалізувати загальну для них діяльність. Більшість вітчизняних авторів розглядають взаємодію (інтеракцію) в соціально-психологічному плані як аспект спілкування, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, до­сягнення певної спільної мети (М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко). У процесі діяльності люди обмінюються не тільки інформацією, а й різними діями. Ці дії забезпечують планування спільної діяльності, її координацію і розподіл функцій.

Отже, взаємодію можна розглядати в двох аспектах. Перший аспект – це розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб, що має своїм результатом взаємні зміни їх поведінки, діяльності, стосунків, установок. Другий аспект – це розглядання взаємодії як взаємно зумовлених індивідуальних дій, що пов’язані цикліч­ною причинною залежністю. В цьому аспекті поняття «взаємодія» використовується для визначення способу реалізації спільної діяльності, мета якої зумовлює взаємне узгодження індивідуаль­них дій, розподіл і кооперацію функцій.