14 Лекція 14 проблема спілкування в соціальній психології

14.1 Визначення поняття «спілкування». Його суб’єкт та об’єкт.

Поняття «спілкування» за своїм походженням і змістом – про­дукт вітчизняної філософії і психології. В англомовній психологічній літературі розповсюджено поняття «комунікація». Семантично «спілкування» і «комунікація» майже збігаються, бо означають «спільність», «з’єднання», «повідомлення». Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття «спілкування» і «комунікація», підкреслюючи, що на відміну від комунікації, у спілкуванні відоб­ражена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб’єктивними смислами. Крім того, якщо у понятті «спілкування» наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті «комунікація» наго­лошується на передачі інформації. В найбільш загальному визна­ченні спілкування – це універсальна реальність людського бут­тя, яка породжується і підтримується різноманітними фор­мами людських стосунків. В цій реальності формуються і роз­виваються як різні види соціальних відносин, так і психологічні особливості окремої людини.

У вітчизняній науці склалась традиція пов’язувати поняття «спілкування» з категорією «діяльність». В 70-80-х рр. у вітчиз­няній психології відбулась широка дискусія з приводу співвідно­шення понять «спілкування» і «діяльність». Результатом цієї дис­кусії було не тільки уточнення змісту цих понять, але й формулю­вання нового принципу психології, на основі якого сучасна наука розглядає сутність спілкування: спілкування як засіб організації діяльності, і спілкування як задоволення потреби людини в іншій людині, тобто в живому контакті. В дискусії визначились такі напрямки, в яких розглядалось спілкування і діяльність. Один напря­мок (О.М. Леонтьєв) розглядав спілкування як певну сторону діяль­ності: воно є включеним в будь-яку діяльність, є її елементом, в той час, як сама діяльність розглядалась як умова спілкування. Другий напрямок (Б.Ф. Ломов) розглядав спілкування поряд з діяльністю як сторону однієї єдності – людського буття. О.М. Леонтьєв висловлював також точку зору на те, що спілкування може розгляда­тись і як один із видів діяльності (словесна діяльність), і відносно неї віднаходяться всі елементи, властиві діяльності взагалі (дії, операції, мотиви). Врешті, спілкування інтерпретувалось також як ко­мунікативна діяльність чи діяльність спілкування, яка виступає са­мостійно на певному етапі онтогенезу, наприклад, у дошкільників, і особливо у підлітковому віці (Ельконін Д.Б.).

В цілісній системі людського буття діяльність і спілкування є двома сторонами діалектичної єдності, які не можуть існувати ок­ремо. Діяльність і спілкування є відношенням людини не лише до предметного світу, але і до інших людей. З одного боку, людська діяльність – це завжди сумісна суспільна діяльність, з другого спілкування – це завжди взаємодія людей. Людська діяльність, яка розглядається як взаємодія багатьох людей, зв’язаних в єдину спільність, виступає як спілкування.

Розглядаючи діяльність і спілкування як сторони єдиного людського буття, не можна не бачити їх відмінності. В категорії «діяльність» розкривається переважно відношення «суб’єкт-об’єкт», «суб’єкт-предмет», а в категорії «спілкування» - відношення «суб’єкт-суб’єкт», «суб’єкт-суб’єкти».

Спілкування в сумісній діяльності виконує функцію взаємообміну інформацією між індивідами, причому кожний учасник суміс­ної діяльності вносить в неї свій унікальний досвід, завдяки чому ут­ворюється загальний фонд інформації, який акумулює унікальний досвід кожного учасника сумісної діяльності. Цей загальний фонд інформації є важливим засобом інформаційного збагачення індивідів.

В сукупній діяльності завдяки спілкуванню індивід отримує можливість регулювати не лише свою власну поведінку, але й пове­дінку інших людей, а разом з тим зазнавати регулюючого впливу з їх боку. В цьому процесі здійснюється також взаємна стимуляція і взаємна кореляція поведінки.

В умовах спілкування виникає і розвивається весь спектр людських емоцій, від емоційної напруженості до емоційної розряд­ки, які, як відомо, є фактором, що підсилює, примножує і в декілька разів «розганяє» енергію сукупного суб’єкта або опускає індивіду­альну дієздатність до рівня, нижчого за природний.

Механізм спілкування по-різному спрацьовує в спільностях різних рівнів, які відрізняються соціальними суб’єктами. Якщо виходити з того, що в кожному суспільстві діють три типи соціаль­них суб’єктів (індивід, соціальна група, соціум), то відповідно мож­на виявити соціальні рівні спілкування («індивід-індивід», «індивід-група», «група-соціум»). Особливості спілкування не­обхідно розглядати в залежності від цих рівнів. Соцієтальний рівень (макрорівень) - це спілкування на рівні соціальних інсти­туцій суспільства. Щоб виявити фактори, які впливають на зміст і динаміку спілкування цього рівня, слід звертатись до аналізу со­ціальної структури суспільства. Суспільні інститути, класові, сімейні, національно-етнічні традиції, норми і т.д. визначають, хто з ким, з якого приводу вступає в спілкування. Другий рівень (мезорівень) - це спілкування на рівні контактів між людьми, які здійснюються з метою вирішення яких-небудь задач. Третій рівень (мікрорівень) передбачає розглядати зв’язані акти спілкування, які виступають в ролі його своєрідних елементарних одиниць.

Різні рівні людського буття зумовлюють різні форми спілку­вання, його багатомірність. Багатомірність і багаторівневість – це характеристики спілкування, які залежать не тільки від особливос­тей природи самих суб’єктів спілкування, але й від характеру взає­мозв’язків рівнів цього спілкування. Спілкування на рівні «індивід-індивід» опосередковується більш широкими соціальними проце­сами. Сфера, способи, динаміка спілкування визначаються соціаль­ними функціями людей, які спілкуються, їх становищем в соціальній структурі суспільства, регулюється факторами, пов’язаними з про­цесами виробництва і споживання, а також наявною в суспільстві сферою духовного життя. Загалом, суспільні відносини втілюють­ся в тканину спілкування.

Тип суспільних відносин задає спілкуванню зміст і направ­леність. В психологічній літературі одностайно визначається тісний зв’язок спілкування з суспільними відносинами. Більшість авторів вважають, що спілкування є конкретизацією, персоніфікацією, осо­бистою формою суспільних відносин.

Діяльність, спілкування, суспільні відносини сходяться в одній точці і представляють три сторони єдиного, цілісного процесу жит­тєдіяльності людини, суспільства. Вони настільки зв’язані і злиті, що їх розмежування, розділення можливе лише в теорії.