7 Лекція 7 соціальна психологія сім’ї

7.1 Поняття сім’ї в соціальній психології, її суспільна цінність

Сім’я є тією соціальною інституцією, де відбувається відтворення й виховання моло­дого покоління, забезпечується піклування про рідних, складаються різні типи морально-правових відносин: чоловік — дружина, батьки — діти, батьки — інші члени сім’ї, діти — діти, діти — інші члени родини. Повноцінною вважається така сім’я, де є в наявності всі названі типи стосунків. Суспільна цінність і соціально-психологічна значущість родини зумовлені її відтворенням безпосередньо життя, вихованням дітей, передаванням від старших до молодших соціального досвіду, цінностей культури, формуванням індивідуальної свідомості, діалогічних форм взаємодії. У сім’ї переплітаються найрізно­манітніші суспільні відносини й міжособистісні стосунки: еконо­мічні, соціальні, політичні, моральні, правові, психологічні, есте­тичні тощо. За глибиною, безперервністю й силою впливу навряд чи ще якусь соціальну інституцію можна порівняти з безпосереднім досвідом життя в батьківській сім’ї. Небагато є суспільних явищ, які фокусували б у собі практично всі основні аспекти людської життєдіяльності й виходили б на всі рівні практики: від суспільно-історичного до індивідуально-психологічного, від економічного до духовного. Родина — одне з них. Сімейне життя — найскладніший вид діяльності у світі. Коли подружжя спільно виховує дитину від народження до зрілості, воно стикається зі всіма проблемами, які коли-небудь знало людство.

7.2 Ознаки, типи сімей та їх загальна характеристика

З точки зору соціальної психології сім’я являє собою соціальну групу, яка відповідає нормам і цінностям певного суспільства, об’єднана сукупністю міжособистісних контактів, що формуються у спільній взаємодії і впливі один на одного. Класифікують сім’ї за різними ознаками. Окрім представлених нижче типів, відомі й інші ознаки, за якими класифікують сім’ї: соціаль­но-класова (сім’я робітника, працівника сільськогосподарського виробництва, представника інтелектуальної праці тощо); тип посе­лення, місце проживання (сільська, міська; в дослідженнях наголо­шується на такій тенденції — в місті, як правило, поширеною є егалітарна сім’я із демократичними формами взаємодії, а в селі більш живучі авторитарні стосунки); національна (однонаціональна, інтернаціональна) тощо.

За кількістю шлюбних партнерів виділяють:

1. Моногамна. У складі такої сім’ї один чоловік і одна дружина. Цей тип виник не так давно. Його розвиток тісно пов’язаний зі встановленням інституцій приватної власності й держави.

2. Полігамна (багатошлюбність). Даний тип має два варіанти: поліандрія (рідкісна форма групового шлюбу, за якої в жінки кілька чоловіків, як правило, братів) і полігінія (форма шлюбу, що дозволяє чоловікові мати кількох дружин).

За кількістю поколінь:

1. Складна. В такій сім’ї живуть і ведуть спільне господарство представники кількох поколінь (принаймні трьох) — прабатьки, батьки, діти

2. Нуклеарна (проста). Члени такої сім’ї є представниками тільки двох поколінь (батьки, діти).

3. Бінуклеарна. Після розлучення обидва подружжя створю­ють нові сім’ї, в результаті чого в дитини на двох батьків стає більше (два рідні і два не­рідні), між якими підтримуються стосунки й дитина періодично живе то з одними, то з іншими.

За кількістю батьків:

1. Повна. Є в наявності обоє батьків і діти.

2. Неповна. Один із батьків відсутній (переважно тато).

За кількістю дітей:

1. Бездітна. Сім’я, де протягом тривалого часу спільного життя (десять і більше років) у подружжя не народилася дитина.

2. Однодітна.

3. Малодітна. Такою є сім’я, яка складається з двох дітей.

4. Багатодітна. Сім’ї, в яких є троє й більше дітей.

За віком подружжя:

1. Молодіжна. Сім’я, яка тільки створилася, оформилася. Нормальним явищем є атмосфера ейфорії.

2. Молода. Сім’я, яка має перший досвід прозаїчного спільного побуту, зустрілася з першими несподіваними перешкодами. В молодій сім’ї, яка чекає дитину, помітно зміцнюються стосунки, з’являється турботливість подруж­жя один про одного.

3. Середнього подружнього віку. Переважно сім’ї від трьох до десяти років спільного подружнього життя. Вважається, що це найкритичніший період спільного проживання, адже саме тоді з’являється нудьга, одноманітність стереотипів у сто­сунках подружжя. Починаються розгоратися конфлікти.

4. Старшого подружнього віку. Це сім’ї, які прожили спільно десять-двадцять років. Морально-психологічний клімат тут залежить від матеріального достатку, духовного багатства членів родини, взаємної поступливості, збігу потреб, інтересів тощо.

5. Літня. Сім’я, яка прожила спільно не один десяток років. Цей різновид сімей виникає після того, як вступили до шлюбу їхні діти. У подружжя з’являються нові ролі (бабуся, дідусь), нові функції та обов’язки.

За стилем взаємодії і спілкування:

1. Авторитарна. Характеризується суворим підкоренням дітей батькам, дружини чоловікові або навпаки. Серед дітей із сімей з авторитарним стилем спілкування багато дітей з егоїстич­ним спрямуванням. їм майже не властиві такі риси, як комунікабельність, емпатія, вони або агресивні, або замкнені. В таких родинах панує авторитет батьківської влади, рольо­вих взаємин. Це призводить до відчуження дітей від батьків, встановлення між ними формально-ділових стосунків: зроби, відне­си, забери (наказовим тоном, що не перед­бачає альтернативи) із відповідними санк­ціями за порушення вимоги. Прояви власної волі дитини суворо караються, що приводить до переконання її у своїй незначущості, заниження самооцінки, втрати віри у власні можливості. У членів сім’ї виробляється комплекс постійної залежності від когось, хто «сильніший», впливовіший, могутніший.

2. Демократична. Взаємна повага членів родини, однакова участь кожного у справах сімейного життя, спільне розв’язання проблем. У дітей з родин з демократичним стилем стосунків частіше формуються такі риси, як відповідальність, самооцінка власних дій, колек­тивна спрямованість. Вони доброзичливі, але й вимогливі до себе та оточення. Дитина свої взаємини з оточенням вибудовує на принципі стосунків, що панує в сімейному мікросвіті. В цьому разі дитина — рівно­правний член сімейного колективу, її залу­чають до справ дорослих, з нею рахуються, радяться, з повагою ставляться до її думки. Але й дитина також цінує і прислуховується до порад батьків.

3. Ліберальна. Діти із сімей з ліберальним стилем взаємодії здатні до вседозволеності, непослуху, порушення загальноприйнятих правил. Формуванню цих якостей сприяють дружні, іноді панібратські стосунки батьків і дітей, що приводить до втрати дистанції між дорослими та дітьми. Думка, порада батьків ігноруються.

4. Ситуативна (змішана). У таких сім’ях її члени поводяться по різному: вони можуть бути і лояльні, і агре­сивні, і замкнені в собі, але можуть швидко орієнтуватися в життєвих ситуаціях. Негатив­ним моментом є те, що діти за цих умов не мають чітко виробленого стилю поведінки, що заважає в подальшому житті.

За способом планування сімейного життя:

1. Зріла. Така сім’я здатна до продуктивного й погодженого планування свого життя, і якщо в цьому плані щось порушується, вона може спокійно прийняти й оцінити ці зміни. Члени зрілої родини здатні без паніки реагувати на різні життєві ситуації. Батьки відчувають себе лідерами-натхненниками, а не авторитарни­ми керівниками. Своє завдання вони вбачають у тому, щоб навчити дітей залишатися людьми за будь-якої життєвої ситуації. Їхня поведінка не розходиться зі словами. Зріла сім’я розуміє, що проблеми обов’язково виникатимуть, хоча б тому, що саме життя їх ставить, і тому вона творчо підходить до їх вирішення. Зрілі родини різняться від проблемних тим, що батьки вірять: зміни неми­нучі — діти переходять від однієї стадії розвитку до іншої, співвідносячи цей процес із власним досвідом.

2. Проблемна. У проблемних сім’ях батьки закликають дітей не ображати, не засмучувати один одного, а самі фізично карають їх за будь-яку провину. В такій родині наведений вище приклад може закінчитися півгодинною лекцією, фізичним покаранням тощо. Проблемна сім’я намагається спрямувати всю свою енергію на безнадійні спроби жити так, щоб взагалі не мати проблем. Коли ж проблеми вини­кають, виявляється, що можливості для їх вирішення уже вичерпані.

За відповідністю шлюбно-сімейних стосунків суспільним нормам:

1. Патріархальна. Традиційна сім’я, стосунки в якій орієнтовані на взірці, що домінували в минулому: чоловік — матеріально забезпечує родину, представляє и у суспільстві, приймає основні рішення, а дружина — не працює, виховує дітей, веде домашнє господарство. Думка дітей при цьому враховується мало. У такій родині панує керівництво, що базу­ється на силі, ригідність статевих ролей, суворі правила родинного життя, деструктивний спосіб розв’язання конфліктів, невдачі та помилки приховуються, відсутність поваги до приватних справ, почуття незахищеності, закритість сімейного життя для соціуму.

2. Сучасна (егалітарна). Сім’я, де кожен дорослий член має рівні права, відповідальність і обов’язки. Діти в таких родинах мають достатньо незалежне становище. Норми любові, емоційної близь­кості поширюються на всіх членів сім’ї. Цей тип родини також має назву «партнерської», позаяк у ній панує авторитет кожного, кооперативне використання влади, взаємо­замінність статевих ролей, гнучкість розпо­ділу сімейних обов’язків, лабільність правил родинного життя, конструктивний спосіб розв’язання суперечностей, повага до при­ватних справ, відкритість сімейного життя для соціуму, автономія дитини, активна участь подружжя в суспільному житті. Підтипами сучасної родини є: колективістська (однаково важлива професійна й суспільна діяльність обох батьків, які гнучко розподіляють сімейні обов’язки, спільно проводять дозвілля, ко­лективно розв’язують проблеми, приймають рішення); індивідуалістська (позасімейна діяльність для подружжя важливіша за сі­мейну, домашня робота зведена до мінімуму, при обговоренні проблемних питань можливі конфлікти, якщо зачеплені чиїсь індивідуальні інтереси).

За способом розв’язання сімейних проблем:

1. Конструктивна (позитивно спрямована). Взаєморозуміння між членами родини, повага до думки кожного, стимуляція рефлексії й активності в розв’язанні проблем, спонукання до розвитку і змін.

2. Деструктивна (негативно спрямована). Відсутність взаєморозуміння і співпраці між членами сім’ї у розв’язанні проблем, руйнування міжособистісних стосунків, гальму­вання активності, погіршення морально-психологічного клімату.

За характером альтернативного стилю життя:

1. Гомосексуальна. Йдеться про чоловічі і жіночі сім’ї. Не виключається можливість виховання (усиновлення) і навіть народження дітей (у жіночих діадах із залученням чоловіків-донорів).

2. Відкрита. Шлюб, де стосунки будуються на основі гуманістичних принципів, які передбачають, що людина протягом життя змінюється, прагне до самоактуалізації. Це передбачає особисте життя кожного з них, у тому числі й глибокі почуття, значущі стосунки (сексуаль­ні не виключаються) з іншими людьми.

3. Свінінг (від англ. коливання, розмах, свобода дій). Хиткий, мінливий шлюб. Подружні пари тимчасово обмінюються сексуальними партнерами

4. Групова. Подружні стосунки трьох і більше осіб, між якими можуть бути парні чи неупорядковані сексуальні зв’язки.

5. Двокрокова. Між подружжям укладається шлюбний кон­тракт, у якому обумовлюють їхні права і обов’язки на різних етапах сімейного життя. На етапі «першого кроку» важливою є від­сутність дітей і можливість через певний час припинити стосунки без процедури роз­лучення.