Література Основна:

1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги: Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 5. Судження] / І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 39-60.

2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша. Традиційна логіка. Розділ III. Формалізація як метод логіки]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 51-61.

3. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 3. Суждение. 3.2. Логические условия истинности высказываний]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 74-90.

Додаткова:

1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги: Глава VIII. Суждение (высказывание) как форма мышления]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 277-293. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079

2. Павлов С.А. Логика с операторами истинности и ложности. – М.: ИФ РАН, 2004. – 143 с.

 Словник-мінімум

Диз’юнктивні судження – вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судження бувають двох видів: прості і строгі (сильні). У першому випадку диз’юнкція використовується для позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). У другому випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними).

Імплікативні судження – складні умовні судження, що складаються з двох частин (які, у свою чергу, можуть бути простими або складними судженнями), перша з яких є умовою (основою, антецедентом), а друга – наслідком (консеквентом).

Кон’юнктивні судження – вид складних суджень, які будуть істинними лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути дві або більше) будуть представлені істинними судженнями.

Тема № 10

Закони логіки висловлювань План

1. Закон тотожності.

2. Закон непротиріччя.

3. Закон виключеного третього.

4. Закон достатньої підстави.

 Методичні вказівки

Законів логіки існує велика кількість, проте основними серед них вважаються наступні.

Закон тотожності є одним із законів правильного мислення, дотримання якого гарантує визначеність та чіткість мислення. У процесі мислення закон тотожності виступає як нормативне правило (принцип). Він означає, що в процесі міркування не можна підміняти одну думку іншою, одне поняття іншим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні – за тотожні. Порушення закону тотожності призводить до двозначності.

Порушення закону тотожності виявляється і тоді, коли людина виступає не по тій темі, що обговорюється, свавільно підміняє один предмет обговорення іншим, використовує терміни і поняття не в тому розумінні, в якому це прийнято, не попереджає про це.

Іноді в ході дискусій суперечка по суті підміняється суперечкою про слова: люди говорять про різні речі, думаючи, що мають на увазі одну і ту саму людину, подію. Логічні помилки часто роблять при використанні омонімів, тобто слів, що мають кілька значень. У результаті ототожнення різних понять виникає логічна помилка, що називається «підміною понять».

Якщо у ході обґрунтування або спростування висунута теза осмислено або неусвідомлено підміняється іншою, то виникає помилка «підміна тези». Щоб відволікти увагу від головного, намагаються наговорити багато непотрібного, підмінити одне питання іншим, приписати опоненту те, чого він не говорив.

Сутність закону непротиріччя полягає у тому, що коли в мисленні людини виявлено формально-логічне протиріччя, то таке мислення вважається хибним, а судження, з якого випливає протиріччя, заперечується або вважається хибою. Тому в полеміці при спростуванні думки опонента широко використовується метод «зведення до абсурду».

У законі виключеного третього основним є те, що суперечливими (контрадикторними) називаються такі два судження, в одному з яких щось стверджується про предмет, а в іншому те саме про цей предмет заперечується; тому вони не можуть бути обидва істинними або хибними. Одне з них – істина, а друге обов’язково – хиба. Такі судження називаються заперечуючими одне одного.

Цей закон не може бути застосований там, де відображується невизначеність в об’єктивних процесах або в самому процесі пізнання; тоді можливий третій варіант.

У законі достатньої підстави мова йде про обґрунтування лише істинних думок, оскільки хибу довести неможливо. Як аргументи для підтвердження істинної думки можуть бути використані істинні судження, статистичні дані, цифровий матеріал, аксіоми, теореми, закони науки тощо.

Зверніть увагу на те, що логічна основа і логічний наслідок не завжди співпадають з реальними причинами і наслідком.

 Завдання для самоконтролю

1. Дайте логічний аналіз судженню. Модифікуйте йього таким чином, щоб проілюструвати основні закони логіки: «Громадяни України мають рівні права перед законом».

2. Спробуйте відповісти на запитання, яке наводив свого часу Г. Гегель, іронічно аналізуючи закон виключеного третього: «Дух є зеленим або не зеленим. Яке з цих тверджень є істинним?»

3. Наведіть приклади з буденного життя, художньої літератури, періодики тощо, де порушуються закон тотожності, закон непротиріччя, закон виключеного третього.