Нотний приклад № 148

Нотний приклад № 149

Додаток іі Словник музичних термінів

Алеманда – помірно повільний, чотиридольний танець німецького походження, переважно поліфонічного складу.

Архаїчний блюз ( іноді зустрічається під назвою «country» або «folk» ) – традиційний тип блюзу, що сформувався в першій половині ХІХ ст. і має тісний зв'язок з іншими традиційними жанрами народної музики американських негрів (баладою, спірічуелом, холлером та ін.).

Блок-акорди – джазова техніка фортепіанної гри, що ґрунтується на паралельному моноритмічному акордовому русі в партіях обох рук піаніста.

Блюзові тони – зони нестійкого інтонування окремих ступенів ладу, які не співпадають з прийнятим в європейській практиці поділом октави на тони та півтони. В семиступеневому звукоряді вони розташовані на ІІІ та УІІ ступенях («блюзова терція» та «блюзова септима»), які умовно нотуються як пониження ІІІ та пониження УІІ ступенів мажору.

Брейк – 1) коротка імпровізаційна вставка, яка перериває звучання ансамблю. Може виконувати роль каденційної «відповіді», що завершує розділ джазової п’єси ; 2) гармонічна побудова, яка має назву каденція. Інша назва цієї інструментальної вставки – «філл».

Блюз походить від англійського слова blue, що означає сум і в своєму класичному вигляді являє собою сольні пісні.

Бугі-вугі – інструментальна форма блюзу.

Варіантний розвиток – утворення таких нових різновидів теми, які вільно змінюють ті чи інші риси теми, але зберігають безпосередню спорідненість з загальним образним характером теми.

Варіація – видозмінене повторення музичної думки.

Варіювання, варіаційність, варіаційний розвиток – ці терміни означають методи, які використовує композитор при роботі з матеріалом

Дроблення – співставлення побудови з наступними більш короткими.

Гармонія – сфера виразових засобів музики, що заснована на закономірному поєднанні тонів у співзвуччя й на закономірному зв’язку співзвуч.

Гомофонія – (або гомофонно-гармонічний склад) має ведучий голос, супроводжуючі голоси і бас (основа гармонії).

Домінантовий предикт – нагромадження домінантового напруження в тональності, що очікується.

Епізод – 1) у складній тричастинній формі різновид середньої частини, для якого характерні відсутність чіткої самостійної форми та наявність розробковості й тонально-гармонічної нестійкості; 2) у формі рондо та рондо-сонаті побудова між двома проведеннями рефрену; 3) у концертній формі розділ між двома проведеннями основної теми; 4) нова тема, яка вводиться в розробку сонатноі форми, або весь другий розділ сонатної форми,який будується на новому тематичному матеріалі, має, як правило, самостійну форму й замінює собою розробку.

Жига – швидкий, колективний, комічний танець ірландського походження зі специфічним тріольним ритмом та фугованим викладом.

Золотий поділ – геометрична пропорція; поділ відрізка на дві частини, при якому ціле (c) так відноситься до більшої частини (a), як більша частина до меншої (b) – c:a=a:b. Термін ввів Леонардо да Вінчі. Золотий поділ сприяє врівноваженості, красі пропорцій. Його можна виявити в пропорціях тіла людини, в архітектурі, живописі. У музиці на точку золотого поділу часто припадає кульмінація.

Інвенція – невелика інструментальна п'єса, побудована на основі імітаційного розвитку.

Каденція – 1) гармонічний зворот, який завершує музичну побудову (каданс). За ступенем завершеності каденції бувають повними, половинними та перерваними. За функціональним складом – автентичні (D-T) та плагальні (S-T). За положенням у формі – серединні, заключні та додаткові, Каденція, яка завершується в першому такті наступної побудови ( відбувається так зване накладення) називається такою, що вторгається; 2)віртуозне соло імпровізаційного характеру в інструментальному концерті, оперній арії та інших творах.

Кантата – відносно крупний вокально-інструментальний твір для одного чи декількох солістів, хору й оркестру.

Канон (або канонічна імітація) – безперервно проведена імітація, при якій імітуючий голос повторює не тільки початкову частину мелодії першого голосу, що попереджує вступ імітуючого голосу, але й подальший розвиток першого голосу.

Канцона поліфонічна – ( від італ.canzone ) багатоголосна пісня поліфонічного складу; з початку ХІ ст. – назва інструментальної п’єси близької до фуги, при наспівному характері теми.

Концентричність – дзеркально-симетричне розташування тематичного матеріалу. Має п’ять або сім складових частин (ABCBA, ABCDCBA…).

Корус або квадрат – гармонічна основа, яка зберігається і звучить на протязі 12, 16 або 32 тактів.

Кульмінація – (від лат.culmen – вершина ) точка найвищої напруги в музичному творі або його частині).

Куранта – помірно-швидкий, тридольний танець (парно-сольний).

Меса – циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір на латинський текст однойменного головного богослужіння католицької церкви.

Метр – закономірно упорядкована система ритмічних співвідношень.

Модуси – особливі ладо-звукорядні структури, які зберігаються протягом п’єси, але при цьому допускають вільне комбінування тонів у рамках певного звукоряду

Музичний ритм – організована послідовність довжин музичних звуків.

Надбагатоголосся – явище протилежне до пуантилізму, яке виникло в ХХ ст. Поліфонічна фактура охоплює голосів більше, ніж може сприйняти людська свідомість (від 8-10 до 80 ).

Наскрізний розвиток – розвиток, якому властиві безперервність, поступальність, незворотність.

Ораторія (лат. oro – молю) – монументальний вокально-симфонічний твір для солістів, хору, оркестру (органу), в якому завжди втілюється значна ідея в героїчному, епічному чи драматургічному плані.

Органний пункт – звук, що витримується або повторюється в басі, у той час як в інших голосах відбувається незалежний від нього гармонічний розвиток. Найчастіше зустрічається тонічний органний пункт (у вступних та заключних частинах) та домінантовий (в предиктах та перехідний побудовах).

Органум – рання форма багатоголосся з дублюванням ведучого голосу в кварту (квінту), розділяє просте або змінене повторення.

Пасіони (від лат. passio – страждання) – це циклічні музичні твори, в основі яких лежить текст євангельських розповідей про страждання Ісуса Христа.

Поліфонія (від грец. Πολίφωυία – "багато звуку") – вид багатоголосся, оснований на одночасному звучанні двох і більше мелодичних ліній чи мелодичних голосів, об'єднаних ладотональними та гармонічними співвідношеннями.

Поліфонія пластів – вид багатоголосся, у якому багатозвучні фактурні слої контрапунктують між собою.

Пуантилізм – характеризується розпиленою (роздробленою) на звукові крапки фактурою.

Предикт – побудова, у якій відбувається накопичення домінантової напруженості. Предикт готує наступний розділ форми, використовується в кінці серединних, зв’язуючих та вступних частин.

Регтайм – жанр фортепіанної музики (raggear – рваний, time – час). Назва виникла у зв’язку з появою в 1897 році фортепіанної п’єси Уоррена Біба «Ragtime March».

Реквієм (від початкових слів лат. тексту Requiem aeternam) – траурна меса.

Респонсорний принцип (від лат.respondeo) – один з універсальних принципів музичного формотворення, який передбачає такий тип зв’язку елементів музичної форми (побудов, розділів, частин, мотивів, фраз, речень та ін.), при якому ці елементи утворюють пари, що взаємодоповнюються. Принцип «питання – відповідь» знайшов втілення в багатьох європейських музичних формах. Респонсорна техніка широко представлена і в афро- американській музиці. Найпростішим способом реалізації даного принципу у виконавській практиці є так званий антифон ( лат. antiphonos – протизвучання ) – чергування двох груп ансамблю, перекличка між солістом та ансамблем та ін.)

Річеркар – (від італ. ricercato – вишуканий) інструментальна поліфонічна п’єса, побудована на безперервному розвитку теми та її варіантів і, в багатьох зразках, не відрізняється від фуги.

Сарабанда – дуже повільний, тридольний танець-соло іспанського походження.

Соната – (від італ. Sonare - звучання інструменту) з кінця ХVI до серед.XVIII ст. всякий інструментальний твір; з серед XVIII ст. циклічний твір.

Стрета – це інтенсивне імітаційне проведення теми фуги, в якій імітуючий голос вступає до моменту закінчення теми в початковому голосі.

Структурна періодичність або періодичність структури – це прийом, за допомогою якого дрібні елементи зв’язуються один з одним.

Сумування – співставлення двох або декількох побудов з наступною більшою, яка часто дорівнює їх сумі .

Тематична робота – сукупність прийомів для початкового розвитку теми, направлених на розвиток її елемементів.

Фуга – імітаційно-поліфонічний твір, оснований на багатократному проведенні та розвитку теми (чи декількох тем) у всіх голосах.

Фугато – незакінчена фуга з експозицією, що далі переходить у побудову гомофонного складу.

Фугета – маленька фуга.

Хореїчний мотив – мотив, що починається з сильної долі й закінчується на більш слабкій – мотив метрично низхідний.

Ямбічний мотив – мотив, що починається зі слабої долі (затакту) і спрямований до сильної (метрично висхідний).