Контрольні запитання до теми «Варіаційна форма».

1. Що означають терміни: варіювання, варіаційний розвиток?

2. Що таке варіація?

3. Який розвиток є варіантним?

4. Дайте визначення варіаційної форми.

5. Які є типи варіацій?

6. Що означає термін basso ostinato?

7. З якими жанрами пов'язаний тип варіацій basso ostinato?

8. У музиці якого стилю виникли строгі варіації?

9. Якими є основні принципи варіювання строгих варіацій?

10. Якими є засоби варіювання мелодії у строгих варіаціях?

11. Якими є прийоми варіювання супроводу у строгих варіаціях?

12. Що таке подвійні варіації?

13. У якому стилі сформувався такий вид варіацій, як вільні варіації?

14. Що таке жанрові варіації.

15. Охарактеризуйте прийоми розвитку теми вільних варіацій?

16. Якими є основні риси варіацій soprano ostinato?

Сонатна форма

Сонатна форма – один з вищих типів гомофонної структури. Ця форма має діалектичний характер. Основні теми сонатної форми, що представлені в експозиції, підлягають інтенсивному розвитку в розробці і постають у новому співвідношенні в репризі.

Сонатна форма використовується як композиційна основа увертюр, різних частин сонатно-симфонічних циклів.

Експозиція – важливий і визначний розділ сонатної форми, за будовою й характером тематичного розвитку не має аналогів в інших композиційних схемах. Експозиція має два великих розділи – головна й побічна партії, у яких викладаються основні теми сонатної форми – відповідно головна і побічна. Крім того, у кожній з партій виділяється особливий підрозділ – зв’язуюча частина в головній і заключна в побічній.

Головна тема (провідна тема сонатної форми) викладається в головній тональності твору. Побічна тема – рівноправний з головною учасник дії – стверджує в експозиції нову тональну сферу. Перехід від головної теми до побічної здійснюється у зв’язуючій частині, тоді як у заключній закріплюється і стверджується нова тональність. Головна й побічна теми, як правило, контрастні, що можна визначити, як протиставлення двох образів – активного, діючого, енергійного (головна партія) і ліричного, споглядального (побічна партія). Проте якими б контрастними вони між собою не були, поява побічної партії в тій чи іншій мірі підготовлена розвитком головної і настає як її підсумок.

Суть експозиції (а також і сонатності) полягає в субпідрядному протиставленні в одному розділі форми двох різних образно-інтонаційних сфер – головної партії і побічної партії.

Головна партія. Теми головної партії можна розділити на контрастні і однорідні. Контрастні теми складаються, як правило, з двох елементів. Перший традиційно втілює активні, рішучі образи (часто пов’язані з жанром фанфари, з могутніми туттійними вигуками і т. д.), другий елемент має більш ліричний характер, плавний мелодійний рух.

Нотний приклад № 101

В основі однорідних тем – єдиний за характером тематичний матеріал.

Нотний приклад № 102

Головна партія в класичних сонатах традиційно викладається у структурі періоду різних типів, часто ненормативних. Головні теми можуть бути замкнутими (теми, що завершуються повним кадансом в основній тональності) і розімкнутими (теми, що завершуються половинним кадансом).

Зв’язуюча частина переключає дію зі сфери головної партії в сферу побічної. При замкнутих темах зв’язуюча частина часто починається як доповнення до них, яке на початку активно стверджує тоніку основної тональності, але незабаром долає її – ніби доповнення, яке „не відбулося”.