Гармонія
Гармонія – сфера виразових засобів музики, що заснована на закономірному поєднанні тонів у співзвуччя й на закономірному зв’язку співзвуч. Вага гармонії як виразового та формотворчого засобу музичної мови залежить від стилю.
Виділяють дві властивості гармонії:
як формотворчий засіб;
фонічний ефект.
Нотний приклад №4
Формотворча дія гармонії з особливою силою виступає в класичному стилі. Функційність виявляється у протиставленні тоніки (стійкість, спокій) і нестійких співзвуч.
Нотний приклад №5
Нестійкі акорди різні за ступенем напруження. Ця властивість використовується для зростання напруження і спаду. Важлива рушійна сила – зіткнення нестійких функцій (S і D). Функційні властивості тоніки й нестійких співзвуч використовуються таким чином:
часте звучання тоніки сприяє створенню спокою;
уникання тоніки, активне модулювання створює значне напруження.
Для створення музичної форми часто є недостатнім використання однієї тональності. З метою створення нових напружень і протиріч, для зміни колориту (для введення нових барв) композитори використовують модулювання.
Співідношення тональностей подібні до співідношення акордів. Функційність у тональних співвідношеннях проявляється у протиставленні основної тональності та всіх інших тональностей. Основна тональність відіграє роль тоніки. Вона є централізуючою. Будь-яка інша тональність є нестійкою й буде називатися підпорядкованою. Введення підпорядкованої тональності створює певне напруження, сила якого залежить від ступеня спорідненості її з основною тональністю. Введення підпорядкованої тональності є стимулом для подальшого розвитку. По аналогії зі срівідношеннями акордів, часто протиставляються тональності домінантових і субдомінантових груп. Це створює конфлікт, який розв’язується з поверненням основної тональності. Повернення до основної тональності є обов’язковим, воно може відбуватися й періодично.
При зміні тональностей важливо:
нова тональність може бути введена без підготовки або переходу; такий прийом називається тональним або ладовим стрибком;
нова тональність може бути введена раптовою модуляцією; цей ефект близький до тонального стрибка, але відрізняється наявністю переходу;
модулювання до нової тональності відбувається плавно;
при зміні тональності важливим є термін її звучання.
Цікавим є ряд спеціальних засобів, які виробила композиторська практика і на що слід звертати увагу при аналізі твору:
проекція тонального плану теми на будову цілого твору;
концентрація в заключній побудові тих гармонічних співвідношень, що діяли в цілій композиції на рівні основних складових її частин;
послідовний розвиток повного гармонічного елементу чи ідеї.
Темп і ритм
Оскільки музика є мистецтвом часовим, природно починати аналіз твору в цілому або мелодії зокрема з темпу – швидкості руху звуків. Середні темпи (Andante, Moderato) є досить нейтральними. Повільні темпи (Largo,Lento,Adagio) притаманні спокійним сумним або нерухомим образам. Швидкі темпи (Allegro, Vivo, Presto) створюють рух, життєрадісність, енергійність, активність, а іноді і схвильованість, драматизм. Різниця темпових позначень – один із важливих засобів контрасту частин у циклічних творах. Темпові контрасти композитори можуть використовувати і всередині одночастинних творів. Важливу роль у формуванні звуковисотного матеріалу відіграють ритм і метр.
Музичним ритмом називається організована послідовність довжин музичних звуків. Завдяки ритму окремі звуки та співзвуччя з’єднуються і створюють групи. У результаті з’єднання й підпорядкування таких груп утворюється метрична система. Метр – закономірно упорядкована система ритмічних співвідношень.
У музичних творах акцентовані долі можуть з’являтися рівномірно, утворюючи чітку метрику або нерівномірно, утворюючи вільну метрику. Вільна метрика притаманна творам імпровізаційного або речитативного характеру. У творах деяких сучасних композиторів вільна метрика досягає того рівня, коли відпадає сенс ділення на такти.
Для музики з чіткою метрикою суттєвим є поняття ритмічного мотиву – невеликого звороту, що вміщує одну метрично сильну долю. Аналогічно поетичним творам, розрізняють мотиви хореїчні, ямбічні, амфібрахічні.
Хореїчний мотив починається з сильної долі й закінчується на більш слабкій – мотив метрично низхідний.
Хореїчні мотиви притаманні плавним плинним темам, бо як їх закінчення на слабких долях віддаляється, пом’якшується.