Контрольні питання до теми «Сонатна і рондо-сонатна форма у вокальній музиці».

1.Якими є основні особливості вокальної сонатної форми?

2.Що впливає на особливості структури і тонального плану вокальної сонатної форми?

3.Назвіть вокальні твори, в яких композиційною основою є сонатна форма.

Музичні форми бароко

На межі XVI – XVII сторіч відбувається злам у розвитку музичного мислення. З’являються нові жанри, нова тематика мислення, поступово домінуючими стають мажорно-мінорні системи. З кінця XVI ст. інструментальна музика виділяється в самостійний жанр, рівнопраний з вокальною. Ці фактори вплинули на розвиток музичного мислення й музичних форм.

Старовинна двочастинна форма

Старовинна двочастинна форма має походження від народної побутової танцювальної пісні, характерною будовою якої є структура аа + вв.

Особливістю загальної будови старовинної форми є те, що форма має два розділи.

І ІІ

] а } ] а₁ }

Кожний розділ має подібну структуру – розгортання-заключення. Якщо ж проаналізувати вцілому гармонічний план форми, то отримаємо таку закономірність:

• І частина модулює в сторону домінанти;

• для ІІ частини є характерним зворотній рух до тоніки, часто через субдомінанту.

При викладенні першої частини такої форми використовується період типу розгортання. Це особливий вид періоду, який найчастіше зустрічається в музиці бароко. Типова будова такого періоду – ядро, розгортання і заключення – дає можливість порівняти його з класичним періодом, що не ділиться на речення. Ще одна суттєва ознака такої форми – однотемність або однорідність тематизму.

Нотний приклад № 112

Старовинна концертна форма

У XVI – XVII ст. великого значення в музичному мистецтві набуває принцип концертування. Роль жанру концерту в музиці бароко можна порівняти з сонатою у віденських класиків. Великого значення концертна форма набуває в творчості А. Вівальді, І.С.Баха, Г.Ф.Генделя. Цим концертам притаманна глибина змісту, масштабність розвитку. На концерті форми цього часу великий вплив мають поліфонічні принципи мислення й методи розвитку.

Концерти XVI – XVII ст. не мали єдиної композиційної схеми (на відміну від сонатної форми віденських класиків), але при аналізі цих творів проявляється прагнення до єдиного композиційного плану.

Щодо структури, то вцілому форму концертів часів бароко можна охарактеризувати як нестабільну. Але ці риси притаманні й іншим формам цього часу, що відтворює особливості естетики мистецтва бароко. І хоча концерти не мали єдиної композиційної схеми, їх об’єднував єдиний загальний принцип: чергування теми й інтермедій.

_{тема інтерм тема інтерм тема інтерм інтерм тема}

Τ → D → S → … → Τ

Послідовність тональностей, у принципі, відзначається функційною формулою Τ D S Τ, але багато концертів мали вільні тональні плани (причому помітна тенденція до неповторності тональностей). Повторювалася основна тональність при останньому проведенні теми. При збільшенні кількості частин композитор вводив далекі тональності або допускав повторення.

Однотональний виклад основної теми було правилом тільки для крайніх проведень; в інших композитори часто допускали модуляційні виклади, при яких тема ставала розімкнутою з можливими змінами в довжині (частіше більш стислою).

Можна помітити таку тенденцію: тема спочатку „знищується”, фрагментами стає більш подібною до інтермедії, а потім „відновлюється”.

У цілому можна виділити два композиційні типи концертів.

Альтернативний – просте чергування частин зі зберіганням їх структурних ознак протягом усієї форми (А. Вівальді. Концерт для фаготу C-dur).

(Ф. Гендель. Концерто гроссо № 12 h-moll).

Розробковий – (найбільш розповсюджений тип) заснований на перетворенні й ускладненні

матеріалу, зближенні тем і інтермедій.

(Г. Ф. Гендель. Органний концерт №1, ІІ ч.,

І. С. Бах. Клавірний концерт f-moll, І ч.).

Тип „da capo” – особливий різновид розробкового типу

(І. С. Бах. Скрипковий концерт E-dur, I ч.;

І. С. Бах. Брандебурзький концерт №4, І ч.).