Сонатна і рондо-сонатна форми у вокальній музиці

Сонатна форма зустрічається у вокальній музиці досить рідко і має ряд специфічних особливостей. Вокальна сонатна форма, як правило, невелика за розмірами, а розділи мають більш завершений характер. Розробка часто відсутня або відрзняється стислим викладом.

Основні теми експозиції мають переважно мелодичну основу і є достатньо близькими. В музичній літературі зустрічаються твори, у яких закономірності сонатної форми виявляються поряд з такими характерними для вокальної музики формами, як куплетна, строфічна, двочастинна.

На особливості вокальної сонатної форми (незвичні композиційні рішення або тональний план) впливає значення поетичного слова, як формотворчого фактору вокальної музики. Це суттєво впливає на характер музичного розвитку, оскільки пов’язано з необхідністю враховувати специфіку вокального звучання в тому чи іншому регістрі та фізичні можливості голосу людини.

Сонатна форма у вокальній музиці початково з’явилась в оперних аріях. Для композиторів ХVІІ століття це була єдина „велика” розгорнута форма, яка давала можливість в межах однієї композиції поєднувати різний тематичний матеріал не тільки за принципом співставлення, як це було в формах da capo, але й на основі поступового переходу від одного до іншого. Цікавим таким зразком є арія Цариці Ночі з опери В. А. Моцарта „Чарівна флейта”. Головна мета композитора – передати стан героїні – визначила особливості репризи (у дзеркальній репризі ніби „поплутана” послідовність основних тем).

Після Моцарта сонатна форма в оперних аріях зустрічається вже в ХІХ ст. Одним з яскравих прикладів є арія Руслана з опери М. І. Глінки „Руслан і Людмила”.

Сонатну форму без розробки зустрічаємо в каватині Володимира з опери Бородіна „Князь Ігор”.

Вільно трактована сонатна форма часто стає основою для побудови оперних ансамблів, наприклад: терцети з опери Моцарта „Весілля Фігаро”, квінтет з І картини ІІІ акту опери Вагнера „Нюрбергські майстерзінгери”.

Композитори використовують сонатну форму і для побудови великих розділів багаточастинних циклічних композицій у творах кантатно-ораторіального жанру. Сонатна форма як композиційна основа самостійних вокальних творів з’явилася в ХІХ ст. Одним із ранніх зразків такого типу є пісня Бетховена „Нова любов, нове життя” на слова Гете.

У цьому творі композитор звернувся до сонатної форми без розробки, компенсуючи її відсутність розгорнутістю основних розділів експозиції ра репризи.

Цікавими є зразки романтичної вокальної сонатної форми: „Лореля” Ліста на слова Гейне та „Зустріч у лісі” з циклу Шумана „Коло пісень ор. 39 № 3 на слова Ейхендорфа.

Рондо-сонатна форма у вокальній музиці також зустрічається досить рідко. Цікаво запроваджена рондо-сонатна форма в „Розповіді Левка” з І дії опери „Травнева ніч” Римського-Корсакова. В цьому творі достатньо чітко виявлені всі вузлові моменти форми, центральний епізод є яскраво контрастним по відношенню до крайніх частин, неповна реприза починається з побічної теми, а всю композицію завершує розгорнута кода. Рондо-сонатну форму Римський-Корсаков використав і в пісні Діда Мороза з опери „Снігуронька”. Унікальним випадком побудови в формі рондо-сонати цілої оперної сцени є початок IV картини опери Римського-Корсакова „Садко”.