Контрольні запитання до теми „Рондо”

1. Що називається формою рондо?

2. Яка ознака є визначальною для форми рондо?

3. Які ролі виконують рефрен та епізоди?

4. Чим відрізняються від рондо форми з елементами рондоподібності?

5. Які властивості є спільними для творів, написаних у формі рондо?

6. Що, крім форми, може означати термін „рондо”?

7. Які особливості має старовинне рондо?

8. Чим класичне рондо відрізняється від старовинного?

9. У якому напрямку розвивається післякласичне рондо, які нові властивості воно має?

10. У чому може проявлятись наскрізний розвиток у формі рондо?

11.Яку сферу використання має форма рондо?

________________________________________________________________________________

¹ * Назва форми «рондо» може бути пов’язана як з походженням від хороводної пісні, так і з її власними особливостями: постійне повернення до тієї самої теми утворює своєрідне коло.

² * Один із рідкісних прикладів варіювання рефрену в старовинному рондо є в п’єсі Ж. Ф. Рамо „Селянка”.

³ * Є і виключення. Наприклад, у „Rondo a capriccio” Л.Бетховена, ор. 129, більша кількість частин. Зустрічаються також монотематичні рондо (Й.Гайдн, Соната № 2, e-moll, фінал).

Варіаційна форма

Знайомство з загальними принципами формотворення показало, що принцип повторності зустрічається часто. При цьому точна повторність поступається своїм значенням повторності, пов’язаній з видозмінами, оновленням. Видозмінна повторність є достатньо розповсюджена в світовому музичному мистецтві різних епох. Цей принцип є основним при формотворенні народної музики і займає одне з провідних місць у музиці професійній. Цей принцип є актуальним і в сучасній музиці.

Розглянемо деякі терміни, які зустрічаються в музикознавчій літературі.

Варіювання, варіаційність, варіаційний розвиток – ці терміни означають методи, які використовує композитор при роботі з матеріалом. Ці методи можна визначити як принцип оновленого повторення або зберігання основи, що повторюється при постійному її збагаченні.

Варіація – видозмінене повторення музичної думки. Варіації в сукупності – це серія повторень, що відрізняються як від музичної думки, що є їх основою, так і одне від одного. Цей термін використовується і як назва твору. Тема з варіаціями, варіаційна форма, варіаційний цикл, варіаційно-куплетна форма – ці терміни вказують на загальну форму твору.

Термін „варіаційний цикл” особливо підкреслює факт цілісності, завершеності.

Варіаційно-куплетна форма є жанровим різновидом варіаційної форми, пов’язаним перш за все з народною піснею.

Окремо стоїть поняття „варіант”, „варіантність”.

Варіантний розвиток – це утворення таких нових різновидів теми, які вільно змінюють ті чи інші риси теми, але зберігають безпосередньо спорідненість з загальним образним характером теми.

Варіаційною називається форма, в якій спочатку викладається тема, а далі звучать видозмінені повторення (варіації).

Типи варацій розрізняють в залежності від характеру перетворень теми:

• класичні (строгі);

• вільні;

• остинатні.

Варіації на остинатний бас є одною з найбільш ранніх варіаційних форм. Їх поява відноситься до XVI–XVII століть, а в XVІІ–XVІІІ століттях вони отримали широке розповсюдження.

Цей тип варіацій був пов’язаний з певними танцювальними жанрами того часу – чаканою і пасакалією.

Термін basso ostinato означає безперервне повторення одного й того ж мелодичного звороту в нижньому голосі.

Теми варіацій на basso ostinato XVII століття часто представляли собою варіант певної інтонаційної формули, в основі якої було оспівування І і V ступенів ладу або нисхідний рух від Т до Д по хроматичному або діатонічному тетрахорду. Часто теми, основані на хроматичному нисхідному русі басу, були пов’язані з музикою трагічного характеру. Індивідуальність твору обумовлювалася не стільки темою-формулою, скільки самим процесом варіювання. Варіації на остінатну тему зводилися до розробки супроводжуючих її голосів, а сама тема проводилася весь час без змін.

Супроводжуючі голоси розроблялися переважно поліфонічно, але гармонічний розвиток у багатьох випадках мав велике значення.

Тональність і структура теми, як правило, зберігалися без змін, можлива була тільки заміна ладу на однойменний. Розташовувалися варіації за принципом збільшення ускладнення фактури.

У більш розвинутих формах остінатних варіацій, зокрема у Й. С. Баха, тема в окремих варіаціях проводилася і в інших голосах, а деякі варіації з’єднувалися переходами. Відродження варіацій на basso ostinato відбулося в другій половині ХІХ і в ХХ ст. Теми варіацій на basso ostinato в музиці ХХ ст. відрізняються більшою інтонаційною свободою, індивідуалізованістю.

У ХVІІІ ст. розповсюджуються варіації з переважаючим значенням фактурного перетворення теми – так звані строгі варіації. Для варіацій такого типу є характерним те, що ряд композиційних особливостей теми обов’язково зберігається протягом усього циклу. Незмінними залишаються:

• основні мелодичні контури теми;

• структура теми;

• гармонічний план;

• тональність (можлива зміна тільки ладу на одноіменний)

Завдяки цьому вигляд теми майже не змінюється, і її присутність відчувається в кожній варіації. Змінюється тільки її „оформлення”.

Теми строгих варіацій є простими, добре запам’ятовуються, мають нескладну гармонічну мову, чітку будову, завершену структуру. Форма таких тем може бути одночастинною, двохчастинною, зустрічається і тричастинна, але зі скороченою репризою.

Повна реприза надали би темі надто великої замкнутості, що сприяло би більшій віддаленості однієї варіації від другої.