Контрольні запитання до теми „Період”.
1. Що таке період?
2. Коли і в яких жанрах сформувався період?
3. Яку функцію найчастіше виконує період у складі інших форм?
4. Які якості притаманні періоду?
5. На які складові частини поділяється період?
6. Які риси має типовий період?
7. Чим періоди відрізняються один від одного? Які є різновиди періоду?
8. Яка різниця між складним та подвійним періодами? Які риси в них спільні?
9. Що притаманно періоду в якості самостійної форми твору?
10. Де може бути місце розташування кульмінації в періоді?
11. Які особливості має період у вокальній музиці?
________________________________________________________________________________
1* Іноді фрази не об’єднуються в речення, але входять до складу періоду. Фрази й мотиви зустрічаються й поза періодом, у будь-яких частинах музичної форми, – наприклад, у розробці.
2* Існують проміжні випадки між повторною і неповторною будовою, коли період важко або неможливо віднести до якого-небудь з даних видів.
3* Якщо до квадратного періоду приєднується доповнення, яке дорівнює йому за обсягом і теж має квадратну будову, квадратність всієї побудови не порушується.
4* Існують особливі види доповнення – після половинної каденції, а також доповнення не тільки після періоду, а й після речення. Особливим є й модулююче доповнення, яке після повної каденції в новій тональності повертає назад у головну.
5* Зустрічаються побудови, структуру яких можна назвати „несправжня квадратність”. У них загальна кількість тактів така, як у квадратних побудовах, але такти мають неквадратне групування. Наприклад, 5 + 3, або, як у прикладі 53, 2 + 1 + 2 + 1 + 2.
6* До складних періодів можна віднести й такі, у яких речення (прості періоди) мають однакові каденції, але відрізняються внутрішнім розвитком (гармонічним, мелодичним або мають розширення).
7* У вокальних та інструментальних мініатюрах зустрічаються одночастинні форми неперіодичні, більш вільні за будовою. Вони складаються з ряду побудов, які не утворюють періоду. Вільну одночастинну будову може мати й куплет у пісні.
Прості форми
Простою називається форма, перша частина якої є періодом, а решта частин мають будову, не складнішу від періоду.
У простих формах до періоду приєднуються нові частини, які утворюють з ним єдине ціле. У порівнянні з періодом прості форми мають більш широкі виражальні можливості: після початкового викладу музичної думки відбувається або її подальший розвиток, або співставлення з іншою думкою, після чого може бути повернення до початкової думки.
Прості форми розрізняються:
за кількістю частин – двочастинні та тричастинні;
за тематичним співвідношенням між частинами – однотемні (розвиваючі) та двотемні (контрастні);
за типом завершення – репризні та безрепризні.
Проста двочастинна форма
Простою двочастинною називається форма, перша частина якої є періодом, а друга частина не є складнішою від періоду.
У першій частині відбувається виклад основної музичної думки (теми), роль другої частини – розвиток та завершення музичної думки. Проста двочастинна форма має коріння в народній музиці, для якої характерну відтінююче або розвиваюче співставлення двох частин: куплета (заспіву) і приспіву, сольного та загального танцю, пісні та інструментального наспіву.
Дві частини складають єдине ціле завдяки певним об’єднуючим засобам, серед яких:
Тематична або інтонаційна спорідненість. У кінці другої частини може вводитись матеріал з першої частини або вся друга частина будується на його розвитку. Якщо ж друга частина містить у собі новий матеріал, спорідненими можуть бути або тип мелодичного малюнку, або ритм, або фактура.
Тональна єдність. Проявляється в наявності головної тональності. Двочастинна форма є тонально замкненою – початкова тональність повертається в кінці другої частини, або, хоча й рідко, весь розвиток у формі відбувається в межах однієї тональності.
Єдність метру і темпу. Метр і темп не змінюються протягом усієї форми.
Рівновага між частинами за обсягом. В найбільш простих випадках частини однакові за кількістю тактів, в інших випадках друга частина ненабагато довша 1*.
Перша частина найчастіше є періодом, який складається з двох однакових за довжиною та подібних тематично речень. Переважно він є квадратним. Закінчується повною каденцією в початковій тональності або в тональності домінанти (тональності V або, особливо для мінору, ІІІ ступенів) 2*.
Незважаючи на певну самостійність і завершеність першої частини, у ній є такі якості, які надають поштовх до подальшого розвитку. Серед них можуть бути: недостатність розвитку всередині першої частини, щоб вона могла існувати як окремий самостійний твір; модуляційне або нестійке завершення; зміщення кульмінації з точки золотого поділу в зону заключної каденції.
Різновиди простої двочастинної форми пов’язані з особливістю другої частини. Двочастинна форма буває безрепризною та репризною. Безрепризна форма може бути однотемною (розвиваючою) або двотемною (контрастною).
В однотемній формі (А+А1) друга частина будується на тематичних елементах з першої частини (приклади 63, 64), в двотемній формі (А+В) у другій частині з’являються нові інтонаційні елементи, які в більшому чи меншому ступені контрастують з матеріалом першої частини (приклади 65, 66).
Нотний приклад № 63
Нотний приклад № 64
Нотний приклад № 65
Нотний приклад № 66
У найбільш простих випадках друга частина безрепризної форми представляє собою період, який має повторну будову та таку ж кількість тактів, як і перша частина, але часто відрізняється від неї нестійкими початками речень, що дає відчуття того, що цей період є продовжуючим і не міг би бути першим (приклади 64, 66). Але нерідко у другій частині не утворюється період, вона не є оформленою як більш-менш самостійне ціле, має в основному або в першій половині характер розвитку. Цьому сприяє неповторність будови, структурне дроблення, гармонічна нестійкість. Тільки в кінці відбувається стійке завершення в головній тональності. За обсягом вона може перевищувати першу частину (приклади – романс М.Глінки „Не искушай меня без нужды”; Л.Бетховен, Соната № 18, фінал).
Особливістю репризної простої двочастинної форми є повторення в кінці другої частини одного з речень першої частини 3*. Репризність є сильним засобом завершення форми, тому репризний різновид двочастинної форми є дуже поширеним, особливо в інструментальній музиці. У якості репризи частіше повторюється друге речення, тому що воно завершується стійкою каденцією (приклад 67). Але каденція може бути змінена, якщо період у першій частині модулюючий (приклад 68). Крім того, реприза може бути варійованою (приклад – Я.Степовий, Рондо h-moll, рефрен) або розширеною. Розширена реприза не досягає величини всієї першої частини й не утворює періоду (приклад – В. А. Моцарт, Соната A-dur, ч. І). Схематично репризну форму можна позначити так:
А + В
(а+а1) + (в+а1)
Побудова „в”, яка так само, як і реприза, не є самостійним розділом, отримала назву „середина”, тому що для неї характерний серединний тип викладу матеріалу – переважають нестійкість, дрібність. Хоча на схемі середина позначена літерою „в”, вона може будуватись як на новому матеріалі (приклад 67), так і на розвитку матеріалу першої частини (приклад – В.А.Моцарт, Соната A-dur, ч. І). За обсягом вона або дорівнює одному реченню першої частини, або, іноді суттєво, більша за нього (приклад великої середини – у прелюдії О.Скрябіна g-moll, ор. 27 № 1).
Нотний приклад № 67
Нотний приклад № 68
Кожна з частин простої двочастинної форми може повторюватись. Часто повторюються обидві частини або тільки друга частина – || ׃А ׃|| ׃В׃|| або А|| ׃В׃||. Можливе повторення тільки першої частини – || ׃А ׃|| В. Якщо повторення точне, воно найчастіше вказується знаками репризи (приклади 65, 67, В.А.Моцарт, Соната А-dur, ч. І). Варійоване повторення виписується в нотному тексті (приклад 64 – варійоване повторення першої частини; Ф.Шопен, ноктюрн c-moll, ч. ІІ – варійоване повторення другої частини; В.А.Моцарт, Соната C-dur, ч.ІІ (F-dur) – варійоване повторення обох частин). Варіюватись можуть мелодія, фактура, але гармонічна послідовність і будова зберігаються.