Основний зміст дисертації
У вступі викладено авторське бачення актуальності теми дисертаційної роботи, визначено її мету та дослідницькі завдання, об’єкт і предмет дослідження, його наукову новизну, хронологічні та територіальні рамки, теоретичне та практичне значення, наведено інформацію про апробацію результатів та інші відомості, визначені нормативними документами Міністерства освіти і науки України.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» з’ясовано рівень наукового розроблення теми дисертаційної роботи, дана характеристика джерельної бази та розкрито принципи і методи історичного дослідження. У підрозділі 1.1. «Сучасний стан наукової розробки предмету дослідження» узагальнено результати аналізу науково-пізнавального доробку вітчизняних та зарубіжних вчених з теми дослідження, що дозволило простежити основні етапи нагромадження знань про становлення космічних досліджень, проведених вченими НДІ КрАО», розвиток позаатмосферної астрономії вітчизняними науковцями; визначити сучасний стан наукової розробки тих чи інших проблем, пов’язаних із темою виконаної роботи.
Аналізуючи наукові та науково-популярні публікації про життя та діяльність вченого, у процесі дослідження було виділено 5 історіографічних груп: 1) загальнобіографічна література; 2) праці щодо дослідження геологічної будови та
ґрунтів; 3) публікації з краєзнавчого напряму; 4) джерела щодо роботи вченого з питань сільськогосподарського дослідництва; 5) публікації, що стосуються освітньої діяльності.
У загальнобіографічній літературі відомості щодо життєвого шляху та наукових здобутків М.М. Клєпініна містяться у працях Д.Г. Балджи, М.Д. Балджи, Л.І. Прасолова, що свідчить про вивчення його спадщини за радянських часів та за роки незалежності України. Найпродуктивнішим у дослідженні цієї теми є початок XXI ст. Саме у цей період біографічні дослідження постаті М.М. Клєпініна стають більш широкими. У підрозділі показано джерельну цінність праць В.В. Бобкова, Л. Бобровської, В.А. Вергунова, Н. Дрьомової, які розкривають численні грані різнопланової роботи вченого.
Важливу інформацію містять у собі праці науковців (Д.Г. Віленський, Н.М. Дзенс-Литовська, М.І. Дубровський, В.Г. Єна, А.Н. Оліферов, М.С. Охременко, Ю.О. Полканов, С.С. Соболєв, З.В. Тимченко та ін.), які висвітлюють здобутки М.М. Клєпініна у ґрунтознавстві та геології. У публікаціях стверджується, що результати досліджень ґрунтів та геології Кримського півострову, численні ґрунтові карти, розроблені професором, заклали фундамент для розвитку морфолого-генетичного ґрунтознавства у регіоні, створили базу для становлення фундаментальної сільськогосподарської науки. Слід зазначити, що у зв’язку з проведенням дослідницьких робіт із підвищення продуктивності сільського господарства у першій половині XX ст. напрацювання «кримського Докучаєва» в галузі ґрунтознавства висвітлено у виданнях дореволюційного і радянського періодів досить повно.
Особливий інтерес з точки зору дослідження теми представляють праці науковців щодо висвітлення краєзнавчого аспекту діяльності М.М. Клєпініна, написані впродовж двох останніх десятиліть. Продуктивними вважаємо напрацювання Г.М. Амелічева, І.П. Базалій, Б.О. Вахрушева, Л.І. Григор’євої, Л.П. Дубілей, В.М. Дублянського, В.Г Єни, А.А. Непомнящего, М.К. Секурова, А.В. Сінічкіна. У публікаціях зроблено акцент на особливостях роботи М.М. Клєпініна у межах діяльності Природничо-історичного музею (м. Сімферополь), Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства натуралістів і любителів природи, а саме показано внесок професора в пам’яткоохоронну справу, археологію та етнографію півострова.
В останні десятиліття проводиться вивчення постаті М.М. Клєпініна як організатора сільськогосподарської дослідної справи на Кримському півострові. До наукових праць з цього напряму слід віднести публікації Ф.Ф. Адаменя, В.А. Вергунова, А.Ф. Сташкіної, В.Б. Шкляра. Вищевказані джерела містять інформацію про основні напрями діяльності вченого на ниві галузевого дослідництва. Науковцями зроблено акцент на відповідній оригінальності моделі організації сільськогосподарського дослідництва, вперше запропонованої М.М. Клєпініним, а також на видатній ролі професора в організації мережі галузевих дослідно-показових установ на території Криму.
До публікацій, які містять інформацію про просвітницьку роботу М.М. Клєпініна
та його здобутки у галузі освіти, відносимо праці В.І. Вернадського, В. Пономарьова, Є. Верновського, Л. Трошина, Р.Л. Попова, більшість з яких видані на початку XXI ст. Дослідники представили постать вченого як новатора в сфері аграрної освіти та одного з фундаторів організації Таврійського університету в м. Сімферополь.
Аналіз основних історіографічних джерел дозволив встановити, що вивчення наукової спадщини професора М.М. Клєпініна не має комплексного характеру, опубліковані матеріали фрагментарно висвітлюють окремі періоди життя і особливо напрями діяльності вченого, що потребують внесення відповідних уточнень за допомогою введення в галузевий обіг невідомих фактів.
У підрозділі 2.1. «Характеристика джерельної бази» вказано, що дисертаційна робота виконана із залученням опублікованих матеріалів та архівних документів, періодичних видань часів Російської імперії, РРФСР. Базовими даними для висвітлення наукової проблеми слугували архівні матеріали Центрального державного історичного архіву Санкт-Петербурга, Архіву Російської Академії Наук, Державної крайової бюджетної установи «Державний архів Пермського краю», Державного архіву Автономної Республіки Крим, фондів Кримської республіканської установи «Центральний музей Тавриди», архіву Інституту сільського господарства Криму НААН (с. Клєпініно), Державного архіву Харківської області. Окрім того, у дослідженні використано матеріали фондів Наукової бібліотеки ТНУ ім. В.І. Вернадського, Наукової бібліотеки «Таврика» ім. О.Х. Стевена, Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН, Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України, Псковської обласної універсальної бібліотеки, Наукової бібліотеки Тверського державного університету.
Після проведеного детального аналізу джерел їх розподілено по групах: а) архівні матеріали; б) наукові праці М.М. Клєпініна, К.Д. Глінки та ін; в) періодичні видання.
До першої групи джерел відносимо ті, які давали вихідні дані для розв’язання проблем дослідження, – архівні матеріали, що містять особисті відомості, інформацію про науково-педагогічну та організаційну діяльність М.М. Клєпініна. Багатою на фактографічний матеріал виявилась справа № 1121 «Клепинин Николай Николаевич. Симферополь» фонду № р–790 Державного архіву Пермського краю. У ній містяться відомості про життєвий шлях професора. Документи справи дозволили встановити напрями діяльності М.М. Клєпініна протягом 1914–1918 рр.
Найбільш цінними виявились справи фонду Р–30 «Народный комиссариат земледелия Крымской АССР», що зберігаються у Державному архіві Автономної Республіки Крим. Відомості щодо дослідження ґрунтів М.М. Клєпініним, програми з’їздів діячів агрономічної допомоги, в яких приймав участь вчений, його доповіді, документи з агрономічного питання, протоколи зібрань при Управлінні землеустрою, протоколи засідань Бюро з дослідної справи при Кримському Народному комісаріаті землеробства (Крим НКЗ) містять справи фонду.
Вагому групу документів, що складали основу джерельної бази дослідження, становили наукові праці М.М. Клєпініна, яких нараховується близько 150. Аналіз
саме трудів вченого дав змогу відтворити цілісну картину його наукових здобутків. У дисертаційному дослідженні також використано матеріали звітів К.Д. Глінки про роботи в Псковській губернії, щоденникові записи академіка В.ІІ. Вернадського за 1917–1921 рр.
Найбільш оперативною формою реагувань на відкриття та досягнення у науці, суспільні процеси була публіцистика. Тож за відповідними матеріалами періодичних видань – «Запискок Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы», «Отчетов естественно-исторического музея», «Известий Таврической ученой архивной комиссии», окремих випусків політичної, громадської та економічної газети «Южные ведомости» – можна комплексно дослідити постать М.М. Клєпініна як ґрунтознавця, спеціаліста в галузі сільського господарства, активного громадського діяча.
Таким чином, знайдені джерела дозволили в повному обсязі відтворити наукову та освітянську діяльність М. М. Клєпініна, ввести в науковий обіг невідомі та маловідомі факти з біографії вченого, сформували потужну базу документального забезпечення для досягнення мети і вирішення задач дослідження.
У підрозділі 1.3. «Методологічні основи дослідження» розкрито основні методологічні принципи історичного дослідження, використання яких дало можливість послідовно та логічно викласти матеріал, забезпечило наукову достовірність результатів дисертаційної роботи. Для проведення даного дослідження з урахуванням специфіки його об’єкта, предмета, мети та завдань застосовано основоположні принципи історизму, конкретності, всебічності, достовірності, історіографічної традиції, детермінізму.
Для виконання завдань досліджуваної проблеми використовувалось три підгрупи методів: загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, логічний), специфічно-історичні (проблемно-хронологічний, діахронний, ідеографічний, історико-системний, порівняльно-історичний, персоніфікації, історико-географічний) та міждисциплінарні (статистичний, бібліографічний, методи джерелознавчого та архівознавчого аналізу).
Другий розділ «Науково-організаційна, освітянська, популяризаторська діяльність вченого» складається з шести підрозділів, у яких в проблемно-хронологічній послідовності висвітлюються чинники та умови, що сприяли формуванню наукового світогляду М.М. Клєпініна, зумовили його обрати напрям природничих наук для здійснення досліджень. У розділі виділені періоди наукової, організаційної, педагогічної сфер діяльності професора, виявлені особливості його дослідницької роботи з ґрунтознавства, геології, краєзнавства Криму, показано внесок вченого в освітню галузь.
Підрозділ 2.1. «Формування особистісних та наукових переконань М.М. Клєпініна» відтворює визначальні фактори, які впливали на вченого. Дисертанткою встановлено, що первинне психічне середовище було важливою умовою формування особистості М.М. Клєпініна. Вплив освічених та талановитих родичів (батько М.А. Клєпінін – один із найвідоміших діячів Уралу, мати Н.М. Клєпініна – голова комітету Єкатеринбурзького Благодійного товариства) обумовив вибір напряму для подальших напрацювань вченого.
В роботі виділено декілька періодів діяльності М.М. Клєпініна. Петербурзький період пов'язаний із формуванням його наукового світогляду. Одним із результатів відповідних джерел став висновок, що наукові переконання М.М. Клєпініна формувалися під час навчання під впливом концепцій агрономії, ґрунтознавства як наук кінця XIX ст., а саме під авторитетною дією наукових теорій та ідей викладачів Імператорського Московського університету (1890–1891), Імператорського Петербурзького університету (1891–1895). До таких відносимо професора О.В. Совєтова, фундатора морфолого-генетичного ґрунтознавства В.В. Докучаєва, його учня і послідовника К.Д. Глінки, а також представників еліти російської науки М.П. Вагнера, М.М. Полєжаєва, О.І. Воєйкова, М.І. Андрусова, П.А. Земятченсько-го, О.О. Іностранцева, А.М Бекетова та багатьох інших.
Одним із перших наукових досягнень М.М. Клєпініна стало виконання дипломної роботи «Очерк полеводства в Екатеринбургском уезде» (1895). Вчений не тільки прослідкував еволюцію систем землеробства, а й надав рекомендації використовувати більш інтенсивну систему ведення господарства – плодозмінне землеробство.
Результати досліджень переконують, що протягом 1896–1898 рр. М.М. Клєпінін під керівництвом професора К.Д. Глінки навчався техніці польового дослідження ґрунтів, вивчаючи їх фізико-хімічні властивості у Новоржевському та Великолуцькому повітах Псковської губернії. За результатами експедицій видано 2 збірника та ґрунтові карти повітів.
Самостійно організоване М.М. Клєпініним наукове вивчення ґрунтів відбувалось у Шуйському та Ковровському повітах Володимирської губернії (1899–1902) на посаді земського ґрунтознавця. Дані, отримані внаслідок дослідження, застосовувались для розподілення земель на придатні та непридатні для рільництва. Результати наукової діяльності вченого втілились у низці збірок та карт ґрунтів.
У підрозділі 2.2. «Внесок професора у розвиток ґрунтознавства на Кримському півострові» розкрито особливості наукової діяльності М.М. Клєпініна в галузі ґрунтознавства. Восени 1903 р. на запрошення статистичного бюро Таврійської губернії М.М. Клєпінін зайняв посади земського ґрунтознавця й одночасно завідувача ґрунтової лабораторії. За період 1903–1914 рр. вченим проведено планове вивчення фізико-хімічних властивостей ґрунтів Сімферопольського, Бердянського, Мелітопольського, Євпаторійського, Дніпровського, Феодосійського, Ялтинського повітів Таврійської губернії. Окрім планових, М.М. Клєпініним здійснювались додаткові обстеження. Так, вченим досліджено Перекопський повіт, грязьові сопки на Керченському півострові, ґрунти Кінбурнської коси Дніпровського повіту, садів приватних власників на ПБК.
Результати досліджень М.М. Клєпініна втілились у низці «Сборников по основной статистике Таврической губернии», публікацій та карт (13 одиниць). На карті ґрунтів Перекопського повіту вченим вперше показані межі розподілу солонців на узбережжі Сиваша, виділена нова ґрунтова місцевість, так звана Присивашна перша, яка займала середнє положення між суглинками центральної смуги повіту і сильно солонцюватими ґрунтами Присивашної смуги. На ґрунтовій
карті Євпаторійського повіту М.М. Клєпінін вперше за всю історію вивчення кримських земель указав на карті розподіл солонцюватих ґрунтів і безпосередньо солонців.
Ґрунтова карта Таврійської губернії (1910), розроблена М.М. Клєпініним, була першою повномасштабною роботою з дослідження ґрунтів губернії, яка стала ключовим елементом при вирощуванні культур господарями, при формуванні земельного фонду Таврійської губернії з метою сільськогосподарського освоєння. Вищевказана карта стала основою для удосконалених М.М. Клєпініним «Почвенной
карты Крыма» (1922,1925), «Карты почв Крымской АССР» (1932), «Карты почвенных районов Крымской АССР» (1932).
Результати дослідження свідчать про те, що з 1914 р. вчений співпрацював із партією кримських водних вишукувань і вивчав ґрунти Ай-Петринської яйли. М.М. Клєпінін розробив основу для постановки дослідів із луківництва, встановив зв'язок між ґрунтами і рослинністю яйл, розрахував площу майбутніх луків на яйлі з метою її подальшого задерніння. Проаналізувавши архівні документи, доходимо висновку, що з 1926 р. М.М. Клєпінін стає співробітником Кримського науково-дослідного інституту і проводить вивчення ґрунтів за програмою цієї установи: з’ясовує площі розповсюдження чорнозему і каштанових ґрунтів у Джанкойському та Євпаторійському районах, досліджує ґрунтовий покрив ділянок Зернотреста в Євпаторійському, Сімферопольському та Феодосійському районах.
Здійснений в підрозділі системний аналіз відповідного джерельного комплексу дає підстави стверджувати, що створення вищевказаних праць дозволяло вірно розподілити крупні земельні масиви по галузях сільського господарства та визначити можливі шляхи їх використання.
Історична заслуга професора М.М. Клєпініна у галузі ґрунтознавства полягає у тому, що він окрім теоретичних напрацювань підготував важливу працю «Почвы Крыма» (1935). На основі набутих та власних досліджень про ґрунти він розробив їх бонітування, що стало вагомим внеском у розвиток морфолого-генетичного ґрунтознавства, а також поштовхом для подальшого інтенсивного розвитку сільського господарства Кримської АРСР.
Підрозділ 2.3. «Науковий доробок вченого у галузі геології» концентрує в собі особливості досліджень М.М. Клєпініна з геології Кримського півострову. Наведені у дисертації матеріали висвітлюють внесок вченого у розвиток третинної і четвертинної геології: М.М. Клєпінін розробляв схеми стратиграфії відкладень зазначених періодів, фіксував свідчення четвертинного зледеніння.
Встановлено, що дослідник залишив наукову спадщину, яка містить матеріали про особливості геологічної будови Кримського півострову. Зокрема, це праці «Геология Крыма. Фотоальбом», «Геологический очерк Крыма», «Геологические экскурсии в Крыму. Окрестности Севастополя и Симферополя», «Южный берег Крыма». М.М. Клєпінін досліджував причини підняття Кримських гір. Підвищення осадових порід за рахунок виходу вулканічних, вважав науковець, відбувалося лише в окремих місцевостях. Вулканічні породи, в свою чергу, піднялись внаслідок коливань земної поверхні. До того ж, вчений спростував зв'язок вулканічної діяльності з грязьовими вулканами і сопками, розташованими на Керченському півострові.
Значну увагу М.М. Клєпінін приділяв дослідженню процесу карстоутворення, вивченню походження характерних ландшафтних особливостей яйли – карстових форм рельєфу. Вивчаючи південний берег Криму, професор встановив характерний для нього абразійний тип рельєфу.
М.М. Клєпінін в процесі дослідницької діяльності розглядав процеси походження мінералів і гірських порід, їх перетворення на пухкі маси уламкових осадових порід як основу подальшого утворення ґрунтів. Вважаючи ґрунтознавство науковою базою землеробства, вчений вивчав материнські породи, які давали уявлення про цінність сформувавшихся на них ґрунтів, про їх придатність у сільськогосподарському відношенні.
У підрозділі 2.4.«Краєзнавчий аспект у науковій та творчій спадщині М.М. Клєпініна» простежується внесок науковця у краєзнавство Криму. Переїхавши до Таврійської губернії (1903), М.М. Клєпінін стає активним діячем Кримського товариства натуралістів і любителів природи, Таврійської вченої архівної комісії. Системний аналіз різнопланових джерел дає підстави стверджувати, що він стрімко розвивав краєзнавчу галузь, доповнюючи її прогресивними новітніми ідеями. М.М. Клєпінін виклав свою програму вивчення та охорони пам’яток старовини шляхом записування, замальовування та фотографування, співробітництва правління природоохоронних товариств з діячами місцевих архівних комісій або археологічних товариств, організації низки доповідей з археології в рамках діяльності натуралістів.
З метою фіксування первозданного вигляду печер, які швидко руйнувалися під впливом як природних, так і антропогенних факторів, шляхом фотографування і створення креслень вчений здійснив наукові походи на Баклу, Карабі-яйлу і гору Демержді. М.М. Клєпінін наполягав на проведенні планомірних наукових розкопок в районі Зміїного гроту біля с. Сабли, в долинах річок і на яйлі, оскільки в перерахованих місцевостях була висока ймовірність виявити постійні та тимчасові численні стоянки кам'яного віку.
Маємо підстави стверджувати, що М.М. Клєпінін став засновником першого каталогу історико-культурних об’єктів Криму: він пожертвував комісії з охорони пам’яток природи і старовини 30 фотографічних знімків з археології півострову.
Популярність М.М. Клєпініну принесла діяльність в рамках Кримського товариства натуралістів і любителів природи, пов'язана із складанням одного з кращих довідкових та історико-краєзнавчих видань – збірки-путівника «Крым», що вийшов у 1914 р. В ньому автор вперше опублікував «Геологический очерк».
Одним із результатів аналізу відповідних джерел став висновок, що протягом багатьох років М.М. Клєпінін в якості дослідника-аматора, професійного ґрунтознавця, завідувача ґрунтової лабораторії Таврійського земства надавав суттєву допомогу Природно-історичному музею. Він створив ґрунтовий відділ, де експонувалися зразки різних типів ґрунтів, ґрунтові карти повітів Таврійської губернії, малюнки та фотографії, що відображали різні моменти утворення ґрунтів.
У підрозділі 2.5. «Просвітницько-педагогічна діяльність професора» висвітлюється доробок М.М. Клєпініна в освітній галузі. З’ясовано, що вчений створив першу у Таврійській губернії майстерню наочних посібників. Ця подія стала поштовхом до розвитку і поширення теоретичних знань з ґрунтознавства на півдні Російської імперії. Результати дослідження переконують, що М.М. Клєпінін популяризував знання агрономії, зоотехнії, насінництва через періодичні видання («Кримський Кооператор», «По Криму»). У 1916 році вчений підняв важливе питання про поширення природничих знань серед населення, зокрема наголосив на необхідності впровадження у навчальний процес курсу «Родиноведение» в контексті фізичної географії в межах одного повіту, а потім у рамках губернії.
Результати дослідження свідчать про те, що педагогічна діяльність М.М. Клєпініна з природничих наук почалася в 1920 р. у Таврійському університеті (нині Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського). Він увійшов до педагогічного складу як асистент кафедри ґрунтознавства, а згодом як професор кафедри агрономічної хімії і викладав відповідні дисципліни.
Пізніше М.М. Клєпінін продовжив свою педагогічну діяльність у Кримському сільськогосподарському інституті спеціальних культур (1922). Він очолював кафедру ґрунтознавства і читав курси геології з мінералогією, ґрунтознавства в освітній установі. У викладанні дисциплін природничого профілю педагог гідно продовжив традиції великих учителів О.В. Совєтова, В.В. Докучаєва, К.Д. Глінки, М.І. Андрусова. В 1923 р. М.М. Клєпінін займав посаду ректора інституту. Педагог виступав за розвиток і розширення сільськогосподарської науки, відстоював шанс існування інституту.
Задіяні в дослідженні репрезентативні документи дають підстави стверджувати, що у 1931 р. професор увійшов до викладацького складу Кримського сільськогосподарського інституту спеціальних культур ім. М.І. Калініна і був призначений завідувачем кафедрою ґрунтознавства. Одночасно з 1932 р. М.М. Клєпінін почав викладати у Кримській вищій комуністичній сільськогосподарській школі. Педагог проводив лекції, лабораторно-практичні заняття, екскурсії, виробничу практику з ґрунтознавства, здійснював дослідницьку діяльність з вивчення ґрунтів радгоспів Кримської АРСР.
За невеликий проміжок часу роботи в кожній освітній установі М.М. Клєпінін підготував ряд перспективних молодих співробітників, які через третину століття заявили про себе у науковій діяльності.
Підрозділ 2.6. «М.М. Клєпінін – редактор та професійний критик періодичних видань Криму» розкриває діяльність М.М. Клєпініна у низці наукових та суспільних видань. У 1906–1907 рр. вчений займався редагуванням політичної, суспільної та економічної газети «Южные ведомости». Велика редакторська робота М.М. Клєпініна почалася в 1913 р. і була пов’язана із складанням путівника «Крим». У 1915–1916 рр. М.М. Клєпінін зайняв посаду редактора «Записок Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы». З-під його пера випущено 2 збірки «Записок ...». Підводячи підсумок, слід сказати, що діяльність М.М. Клєпініна як редактора охоплює не тільки тематику з геології, ґрунтознавства, сільського господарства, а й з зоології, палеонтології.
Одним із результатів аналізу відповідних джерел став висновок, що М.М. Клєпінін рецензував наукові публікації головним чином в «Записках ...» товариства дослідників природи. «Критико-библиографический отдел Taurica» за 1911–1916 рр. насичений відгуками і рецензіями науковця на монографії, статті, карти відомих вчених на різну тематику. Володіючи широким науковим кругозором, постійно удосконалюючи знання в різних галузях природничих наук, М.М. Клєпінін давав об'єктивну аргументовану оцінку працям, вказував авторам можливі шляхи удосконалення і продовження своєї роботи, надавав рекомендації щодо доцільності і напрямків доопрацювання статті.
Узагальнюючий висновок до підрозділу зводиться до такого: саме як засновник довідкових, редактор низки наукових та суспільних видань, рецензент, М.М. Клєпінін залишив значущий слід на наукових теренах.
Третій розділ «Внесок професора М.М. Клєпініна у розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Криму» значною мірою орієнтований на виявлення основних чинників організації на Кримському півострові дослідної станції, розкриття внеску М.М. Клєпініна у вивчення агротехніки вирощування польових культур у степовій зоні Криму, визначення його ролі та значення Кримської обласної дослідної станції у зародженні наукової селекції зернових культур у Кримській АРСР, висвітлення особливостей діяльності вченого у галузях зоотехнії та виноградарства, розкриття організаційно-методичних засад діяльності відділу впровадження та економіки КОДС під керівництвом професора.
У підрозділі 3.1. «Передумови організації Кримської обласної дослідної станції» акцентується увага на ролі М.М. Клєпініна в організації дослідної установи. Численні зустрічі та з’їзди сприяли її заснуванню. Результати дослідження переконують, що перед Першою світовою війною відбулося 7 засідань різних організацій та спеціалістів за участі М.М. Клєпініна, на яких одним із ключових питань було організація дослідної станції аграрного спрямування в Таврійській губернії для підняття сільського господарства регіону. Серед усіх доповідей професора варто відзначити розроблений і запропонований ним «Проект организации опытных учреждений в Таврической губернии», який базувався на ідеях В.В. Вінера про порайонне розміщення станцій. До кінця 1914 р. органи державного управління Таврійської губернії спільно зі вченими-дослідниками підготували фундамент для організації наукової установи, включаючи план і програму робіт. Але з оголошенням Першої світової війни всі кредити закрили, і питання про дослідну станцію виникло тільки в 1921 р.
Встановлено, що з цього року продовжується активна діяльність М.М. Клєпініна спільно з громадськими об'єднаннями та державними організаціями зі створення наукової установи. Результатом її стало заснування 10 червня 1924 р. Кримської обласної дослідної станції (КОДС) у племінному господарстві Ташли-Кіпчак (нині с. Клєпініно, Красногвардійський р-н, АР Крим).
Задіяні в дослідженні репрезентативні документи дають підстави для висновку про те, що наради за участі М.М. Клєпініна з питання організації сільськогосподарської дослідної станції були важливим кроком у створенні експериментальної роботи у сільськогосподарському секторі на території Криму.
У підрозділі 3.2. «Робота М.М. Клєпініна з вивчення агротехніки вирощування польових культур» розкривається наукова діяльність директора дослідної установи зі встановлення та розробки ефективних раціональних прийомів обробітку ґрунту в умовах посушливого клімату Кримського півострову.
Дисертанткою встановлено, що перед відділом рослинництва М.М. Клєпінін поставив наступні задачі: розробка сівозмін, придатних для різноманітних природно-історичних та господарських умов Криму; вибір попередників, вивчення просапних рослин; боротьба з посухою за допомогою накопичення, заощадження та економного витрачання ґрунтової вологи і пошук прийомів найбільш економного використання вологи рослинами; проведення дослідів із відновлення родючості ґрунтів; вивчення питань щодо застосування мінерального і гнойового добрива; вивчення, гарбузових, культури коренеплодів, однорічних і багаторічних трав на сіно і для штучних вигонів.
Задіяні в дослідженні репрезентативні документи дають підстави для наступних висновків: М.М. Клєпінін рекомендував застосувати «квітневий» пар для степової смуги Криму, оскільки він забезпечував перевищення врожаю в два рази у порівнянні з «пізнім» паром і «безпаррям», а застосування середньої глибини оранки (13–15 см) давало змогу отримувати високі врожаї озимої пшениці.
На основі аналізу архівних та друкованих джерел маємо можливість стверджувати, що важливим прийомом агротехніки М.М. Клєпінін вважав норму висіву. Професором встановлена норма висіву для озимої пшениці в 1,35 ц/га, причому загущення не знижувало врожаю, але не було рентабельним.
Також встановлено, що М.М. Клєпінін рекомендував застосування «херсонського» пару в посушливих районах, оскільки він сприяв затриманню в ґрунті вологи. Такий висновок професора узгоджується з результатами сучасних досліджень, згідно з якими пар з кулісами прирівнюється до полів з вологозарядковим поливом.
Протягом 1924–1931 рр. М.М. Клєпініним ставилися досліди з чистими парами, зайнятими парами (яра пшениця, ярий ячмінь, овес, просо, сорго, морква кормова, буряк кормовий, гарбуз, суданська трава, могар, ворсильна шишка), непаровими попередниками (кукурудза, соняшник), зернобобовими (нут, горох, сочевиця, чина, квасоля, соя), олійними (льон, рицина). Аналіз отриманих вченим даних свідчив про те, що кращим попередником для озимої пшениці був чистий пар. Високі результати показала культура по зайнятих парах, а саме по гарбузу. Поряд із зайнятими парами хорошими попередниками були зернобобові (чина, нут) і олійні (рицина, соя, льон) культури.
Семирічні дослідження М.М. Клєпініна з вивчення доз внесення органічних і мінеральних добрив під озимі культури показали, що в умовах суходолу степового Криму всю розрахункову норму туків краще вносити під основний обробіток ґрунту, оскільки озимі в період сходи-кущіння потребували до 50% елементів живлення. Професором зафіксовано, що істотно зросла врожайність від застосування гною.
Під керівництвом М.М. Клєпініна за 10 років роботи дослідна станція вирішила ряд питань з агротехніки, спрямованої на підвищення врожайності полів колгоспів і радгоспів Кримської АРСР. В сфері агротехніки виявлені строки підйому і догляду
за парами, прийоми обробітку ґрунту під повторний посів озимої пшениці, строки підйому зябу, визначено вплив органічних і мінеральних добрив на врожай озимої пшениці, встановлено норми і строки посіву пшениці, ярого ячменю.
Підрозділ 3.3. «Розробка теоретико-практичних основ селекції та сортовипробування сільськогосподарських культур в умовах степового Криму» висвітлює діяльність М.М. Клєпініна щодо виведення нових конкурентоспроможних сортів зернових культур на дослідній станції. Робота з селекції озимої пшениці на КОДС закладена вченим у 1924 р. З початку організації станції він керував роботами з сортовипробування озимої пшениці, метою якого був відбір польових культур, придатних для вирощування у природних умовах кримського сільського господарства.
З часу заснування станції під керівництвом М.М. Клєпініна було виведено сорти озимої пшениці Новокримка 102 та Новокримка 204. Кращі селекційні сорти КОДС відрізнялися більш високою об'ємною вагою в порівнянні з дрібнозернистою Кримкою непокращеною. Збільшення об'ємної ваги було пов'язано з кращим наливом, підвищеною щільністю зерна. У результаті індивідуального добору з Кримки місцевої співробітниками станції виведені сорти Новокримка 059, Новокримка 01–90, Новокримка VIII/44, Новокримка VIII/5 і Новокримка II/117.
Дисертанткою встановлено, що виділені з Кримки індивідуальним добором сорти не могли повністю задовольнити зростаючі вимоги, які пред'являлися до нових сортів. Тому одночасно з індивідуальним добором на станції з 1926 р. розпочато роботи з гібридизації озимих пшениць. Завдяки організаційній роботі М.М. Клєпініна вихідний селекційний матеріал поповнюється пшеницями селекції науково-дослідних організацій Одеси, Харкова, Саратова. Перші схрещування були спрямовані на отримання шляхом міжвидової гібридизації сортів озимої пшениці, які поєднували у собі високу посухостійкість Кримки, імунність і високу якість зерна кращих м'яких і твердих пшениць. Для вирішення цієї задачі була обрана одна з найбільш посухостійких і крупнозерних ліній кримської селекції 258. Серед гібридних сімей, які пройшли станційне сортовипробування, найбільш високу оцінку одержали Ih9 (258×Кооператорка) і h386 (Кооператорка×258).
Одночасно зі схрещуванням кримських пшениць з кращими сортами м'яких озимих пшениць розпочато гібридизацію Кримок з твердими пшеницями. У 1926 р. для селекційної роботи взято сорт селекції КОДС hordeiforme 432. З цим сортом була схрещена лінія 258 для покращення якості зерна останньої і підвищення зимостійкості у hordeiforme 432.
Встановлено, що співробітники КОДС під керівництвом М.М. Клєпініна вирішили ряд питань з селекції та насінництва, а саме розробили теоретичні та практичні основи селекції культур, які використано радянськими селекціонерами для постановки власних дослідів, провели порівняльну оцінку сортів сільськогосподарських культур і виявили найбільш врожайні, цінні за якістю, стійкістю до хвороб і шкідників сорти, придатні для вирощування в посушливих умовах степового Криму.
У підрозділі 3.4. «Керівництво дослідними роботами із зоотехнії» розкрито
аспекти організаційної діяльності М.М. Клєпініна у відділі тваринництва протягом 1926–1931 рр. Власними дослідженнями дисертантки встановлено, що відділ вівчарства при КОДС був створений у вересні 1926 р. Дослідницька діяльність в ньому організовувалася фахівцем з вівчарства Е.І. Кардимовічем. Контроль здійснював директор станції М.М. Клєпінін. Для організації племінної роботи першочергово проводилося вивчення морфологічних ознак, продуктивності та біологічних особливостей овець. Професором М.М. Клєпініним встановлено, що найбільша вага руна у овець породи меринос – 8,0 кг з особини, менші показники зафіксовані у цигайських овець – 3,36 кг, шропширських овець – 3,25 кг. Ще одним напрямом у роботі над удосконаленням порід стало внутривидове схрещування овець цигайської породи, а також метизація цигайських овець з мериносовими, рамбульє з метою виведення тонкорунних порід.
Визначальні для даного підрозділу результати дають підстави вважати, що виконуючи рішення уряду, КОДС на чолі з М.М. Клєпініним сприяла відновленню довоєнного рівня виробництва продукції тонкорунного вівчарства, створенню племінної бази для покращення породних і продуктивних якостей овець.
У підрозділі 3.5. «Внесок М.М. Клєпініна у розвиток виноградарства степового Криму» з’ясовано роль М.М. Клєпініна у розвитку виноградарства степового Криму. Згідно з державними законами, положеннями та проектами вченим у 1926 р. організований відділ виноградарства при КОДС. У результаті чотирирічної роботи М.А. Хількевича під методичним керівництвом М.М. Клєпініна розроблено основні положення з агротехніки найголовніших сортів винограду в умовах посушливого клімату, виділені і рекомендовані для введення в господарства високоякісні сорти, що давали високий урожай в місцевих умовах. До таких можна віднести Аліготе, Мерло, Мускат, Чауш, Шасла біла, Шасла мускатна, Сенсо, Совіньон, Шардоне. Дослідна робота з організації виноградників на американських філоксеростійких підщепах заклала фундамент для пошуку оптимальних методів боротьби зі шкідником без пошкодження лози у степовій частині Криму.
У підрозділі 3.6. «Організаційно-методичні засади діяльності відділу впровадження та економіки Кримської обласної дослідної станції» розкрито напрями роботи відділу впровадження та економіки КОДС під керівництвом М.М. Клєпініна. Співробітники відділу разом із професором здійснювали широку популяризаторську роботу, яка полягала в організації виставок обласного, районного та всекримського масштабів, підготовці лекторіїв, доповідей для низки нарад та зборів, методичних рекомендацій господарствам. Робота відділу впровадження та економіки під керівництвом М.М. Клєпініна істотно впливала на темп розвитку дослідної справи в Кримській АРСР. Колективні господарства, в значній кількості залучені до наукової роботи станції, переймали досвід, впроваджували ефективні методи господарювання, підвищуючи таким чином не тільки продуктивність, але і отримуючи певну спеціалізацію.
У висновках акумулюються основні узагальнюючі результати дисертаційного дослідження, що виносяться на захист.
1. Історіографічний аналіз за темою дисертаційного дослідження засвідчив, що існуючі публікації з даного питання лише фрагментарно розкривають внесок науковців НДІ «КрАО» в процеси становлення та розвитку космічних досліджень на території Кримського півострову упродовж другої половини XX ст. – другого десятиліття XXI ст. В опублікованих історіографічних матеріалах не висвітлено питання унікальності розробленої в лабораторіях наукової установи оптичної апаратури для здійснення космічних досліджень ІКА-65, КДС-1,2 та ін. Частково проаналізовано розвиток космічних досліджень в означеному темою дослідження регіоні після 1991 р. Актуальність дисертаційного дослідження, насамперед для космічної та астрономічної наук, обумовила проведення комплексної розробки даної теми із опрацюванням широкої джерельної бази. Вона включала архівні документи АРАН, як базис вивчення здобутків науковців НДІ «КрАО», опубліковані праці вчених світового та регіонального рівнів, джерела провідних науково-дослідних інститутів України, науково-виробничого об’єднання ім. С.О. Лавочкіна, матеріали науково-технічних видань.
2. За результатами дослідження згідно з найважливішими зрушеннями з розвитку космічної та астрономічної наук розроблено періодизацію становлення та розвитку космічних досліджень, проведених вітчизняними вченими НДІ «КрАО»:
1 етап (1960–1974 рр.) – проведення позаатмосферних спостережень за допомогою окремих оптичних приладів, встановлених на ШСЗ, автоматичних станціях, космічних апаратах («Космос-213», «Космос-51», «Космос-166», «Прогноз-6» та ін.);
2 етап (1975–1982 рр.) – вивчення космічних тіл та процесів приладами, встановленими на довгочасових пілотованих орбітальних наукових станцій («Салют-4»);
3 етап (1983–1987 рр.) – здійснення досліджень поза атмосферою Землі зі спеціальної астрофізичної космічної станції, тобто з так званої непілотованої космічної обсерваторії («Астрон»);
4 етап (1988–2015 рр.) – вивчення космічних об’єктів з довгочасової орбітальної астрофізичної обсерваторії («Спектр-УФ»).
3. Становлення космічних досліджень, проведення відповідної наукової роботи силами вчених КрАО АН СРСР відбувалось за умов недостатнього технічного оснащення. Здійснення експериментів поза атмосферою Землі було суттєво обмежено, в основному, можливостями космічних носіїв астрофізичних приладів. Завдання вітчизняних астрофізиків на першому етапі розвитку космічних досліджень полягали у вимірюванні заданих величин з великим полем зору, визначенні мінімальних і максимальних значень, порівнянні спостережуваних значень з обчисленими на основі наявних відомостей, тобто не відрізнялись масштабністю. Встановлено, що перше дослідження ультрафіолетового і рентгенівського випромінювання Сонця проведено у 1960 р. за допомогою приладу КДС-1. У наступні роки фахівці КрАО АН СРСР активно досліджували космічні об’єкти та явища за допомогою створених у лабораторіях установи приладів КДС-2, рентгенівських геліографів і фотометрів оригінальної конструкції, а також дифракційних решіток і брегівських кристалів.
4. Аналітичне заглиблення у розвиток космічних досліджень на території Кримського півострова в межах діяльності НДІ «КрАО» показує, що науковцями обсерваторії проведено низку унікальних досліджень з вивчення Сонця, його структур та утворень за допомогою спеціальних астрофізичних методів та зроблено великий вклад у розвиток космічної науки на території Кримського півострова. Рамках експерименту «ОСТ-1» вітчизняними астрофізиками розроблений і сконструйований найбільший в світі керований космонавтами сонячний телескоп з фокусною відстанню 2, 5 м і робочої апаратурою 490 см2, який працював в широкому спектральному інтервалі від вакуумного ультрафіолету до інфрачервоної області; створено оригінальну високоточну двоступеневу систему його орієнтації, автономну від станції. Фахівцями вперше в світі реалізований метод нанесення свіжих покриттів в космосі спеціально сконструйованими установками для термомолекулярного напилення алюмінію з метою запобігання впливу контамінації на відображуючі властивості дзеркал. До того ж, астрофізичний комплекс «ОСТ-1» відрізнявся від усієї створеної раніше оптичної апаратури для проведення позаатмосферних експериментів. Він не мав власної єдиної механічної конструкції, складався з низки окремих блоків, що містили логічно завершені частини оптичної системи. З’ясовано, що запуск астрофізичного комплексу «ОСТ-1» ознаменував початок широкого освоєння нового спектрального діапазону в прикладній науці, а саме далекого ультрафіолету, включаючи вакуумний.
Позаатмосферний експеримент «Інтеркосмос-16», здійснений на останньому апараті в серії малих супутників, дозволив отримати астрофізикам дані про спектри високого розділення рентгенівського та ультрафіолетового випромінювання Сонця в період мінімуму сонячної активності, що дало певне уявлення про будову сонячної атмосфери.
В результаті науково-дослідної роботи вчених КрАО АН СРСР А.В. Брунса, В.А. Котова, Д.М. Рачковського, С.М. Шумко, яка проводилася на автоматичних міжпланетних станціях «Фобос» і «Фобос-2» за допомогою приладів «ІФІР-2» і «ІФІР-3» відповідно, отримано практично безперервний запис малоамплітудних флуктуацій сонячної іррадіації. Унікальний експеримент проводився на значній відстані від Землі, поза впливом земних перешкод, а флуктуації сонячного випромінювання, які становили одну мільйонну частку від його середнього рівня, фіксувалися упродовж півроку. Отримані дані дозволили розрахувати параметри глобальних коливань Сонця з вищою на вказаний період точністю і виявити імпульсні особливості зміни параметрів коливань з часом.
5. Вітчизняними вченими проведено низку космічних досліджень з вивчення ультрафіолетового світіння фону неба. З’ясовано, що на ШСЗ «Космос-51» і «Космос-213» А.Б. Сєвєрним, А.М. Звєрєвою вперше виміряна яскравість неба поза атмосферою Землі одночасно в ультрафіолетовій (менше 300 нм) і видимій областях спектра за допомогою ширококутних фотоелектричних фотометрів, встановлених на низькоорбітальних супутниках. Вченими КрАО АН СРСР зроблена спроба об'єднати всі наявні дані про інтенсивність випромінювання фону в напрямках на Сіріус і Чумацький Шлях в сузір'ях Оріон і Лебідь–Орел, а також у напрямі на полюс Галактики.
Проведене на другому із серії місячних дистанційно-керованих планетоходів космічному апараті «Місяцехід-2» вивчення яскравості місячного неба стало одним з фундаментальних проектів у науковій роботі КрАО АН СРСР з позаатмосферної астрономії. У ході експерименту А.Б.Сєвєрним, А.М. Звєрєвою, Е.І. Терез вперше на поверхні Місяця за допомогою астрофотометрії виміряно підвищене світіння фону неба в порівнянні з очікуваним в ультрафіолетовій і видимій областях спектра.
У ході радянсько-французького експерименту «Галактика», проведеного із задіянням високоапогейної станції «Прогноз-6», вченими КрАО АН СРСР академіком А.Б. Сєвєрним і А.М. Звєрєвою був розроблений метод визначення яскравості фону неба. За результатами дослідження є підстави стверджувати, що радянсько-французький експеримент «Галактика» був початковим етапом підготовки наступних, більш складних у методичному і технічному відношеннях, досліджень в області ультрафіолетової астрономії. У результаті експерименту вітчизняними вченими вперше отримано низку спектрів ультрафіолетового випромінювання фону неба для 20 його областей на різних галактичних широтах, що дозволяли проаналізувати просторовий розподіл ультрафіолетового світіння фону неба. Запропонована співробітниками КрАО АН СРСР гіпотеза, яка ґрунтувалась на результатах спостережень, пояснювала ультрафіолетовий спектр фону у високоширотних областях неба емісією гарячого водневого газу.
Проект «Спектр-УФ» відносимо до перспективних космічних досліджень НДІ «КрАО». Вже на сьогодні у ході підготовки до нього вітчизняні фахівці здобули певних результатів. За період багаторічної роботи науково-дослідної установи у галузі космічних досліджень сформований висококваліфікований науково-технічний колектив і організована технічна база для проведення подальших робіт з цього напряму. Саме теоретичні відомості та практичні навички, накопичені при розробці, виготовленні та експлуатації станції «Астрон», дозволили приступити вченим НДІ «КрАО» до більш великого експерименту – створення астрофізичної станції «Спектр-УФ» з орбітальним космічним телескопом Т-170м.
6. Програма досліджень КрАО АН СРСР на космічному апараті «Астрон» включала вивчення зірок, серед яких були нормальні і нестаціонарні, зоряних систем, дифузних туманностей, комет. Співробітниками обсерваторії проведено фотометричне патрулювання спалаху червоної карликової зірки EV Lac в лінії С IV А 1550 Å. При вивченні нестаціонарної зірки Наднова 1987А отримано дані, які дозволили зробити низку принципових висновків про походження та фізику вибуху SN 1987А. Доведено, що SN 1987А спалахнула на місці гарячої зірки Sk-69 ° 202 спектрального класу ВЗ I, видима величина якої дорівнювала 12,2m. Разом з тим вчені виявили: Наднова виникла при спалаху блакитного надгіганта, а не холодної зірки високої світності. Науково-дослідна робота астрофізиків КрАО АН СРСР з виявлення ліній надважких елементів урану, титану, свинцю, вольфраму (U, Th, Pb і W) в ультрафіолетових спектрах пекулярних зірок надала унікальні дані про склад надважких елементів в атмосферах зірок з сильними магнітними полями. Вперше виявлено підвищений вміст свинцю, вольфраму та урану в сотні разів. В ході досліджень газових туманностей на астрофізичній станції «Астрон» вченими КрАО АН СРСР встановлено дві характерні особливості, які дали можливість астрофізикам отримати відомості про будову нашої Галактики. Для всіх отриманих спектрів загальним був рівний розподіл континууму. Наступна особливість полягала у виникненні глибокої депресії поблизу λ 2200 Å в спектрах NGC 6523 і NG 6618, обумовленої поглинанням темної матерії, сконцентрованої поблизу центральних областей Лагуни і Омеги. Серед важливих досягнень учених КрАО АН СРСР у сфері космічних досліджень слід відзначити одержання даних про комету Галлея. Вони дозволили ототожнити основні компоненти випромінювання комети в ультрафіолеті, знайти швидкість випаровування речовини і оцінити втрату маси комети (400 млн. т за одне зближення з Сонцем). До того ж астрофізики оцінили асиметричність у випаровуванні ядра комети Галлея на ділянках орбіти до і після перигелію.
Встановлено, що астрофізична станція «Астрон» виступала базою для проведення спостережень у рентгенівському діапазоні. З допомогою телескопа-спектрометра СКР-02М за п'ятирічний період роботи було проведено 155 сеансів, вивчено 69 різних об'єктів, серед яких 8 спалахуючих джерел (барстерів), 15 рентгенівських пульсарів, 21 надмінливе джерело, 25 слабких джерел. Вітчизняними астрофізиками визначено періоди рентгенівських пульсарів Центавр Х–3, Геркулес Х–1 в діапазоні 3×10-3– 3×103 с, зареєстровано сплески рентгенівського випромінювання від барстера МХВ1730-335; визначено інтегральний потік випромінювання в досліджуваному діапазоні енергій для порівняльного зіставлення з результатами вимірювань в різний час іншими групами експериментаторів; проведено спектральні дослідження для джерел, потік з яких надійно фіксувався не менш ніж у п'яти каналах десятиканального амплітудного аналізатора приладу.