Формы рынка

Мал. 1.1. Характеристики ринків різних форм

Конкурентоспроможність об'єкту визначається по відношенню до конкретного ринку або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не вказаний ринок, на якому конкурентноздатний об'єкт, то це означає, що даний об'єкт в конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність є головним чинником успіху. Проте до теперішнього часу в цьому напрямі зроблено явно недостатньо. Стандарти ISO 9000, а також закони України «О обмеженні монополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.1992 р. «Про захист прав споживачів», «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 01.01.1997 р. проблеми конкурентоспроможності зачіпають частково.

Конкурентоспроможність країни (національна конкурентоспроможність) – одне з найбільш складних економічних понять. У літературі є дуже багато її визначень, проте, як правило, під конкурентоспроможністю країни розуміють здатність її фірм і галузей випереджати суперників в завоюванні і посиленні позицій на зарубіжних ринках. Національна конкурентоспроможність обумовлена економічними, політичними, соціальними і іншими чинниками в самій країні.

Національну конкурентоспроможність визначають на основі вивчення конкурентних переваг і слабких сторін тієї або іншої країни. Серед відмічених показників найчастіше в міжнародній практиці використовуються наступні:

- об'єм ВВП, який відображає ємкість вітчизняного ринку або потенціал конкурентоспроможності національної економіки;

- частка витрат на кінцеве споживання в структурі ВВП і валових накопичень в кінцевому споживанні;

- співвідношення (частка) експортно-імпортного сальдо до суми зовнішньоторговельного обороту країни (характеризує динаміку потенціалу конкурентоспроможності національної економіки);

Зовнішньоторговельний оборот України практично співпадає з її ВВП, а це означає, що вагома частка українського бізнесу так чи інакше пов'язана із зовнішньоекономічними операціями.

Зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг в 2005 році склав 79,4 млрд. дол. США (у 2004 році - 68,9 млрд. дол. США, 2003 -51,7 млрд. дол. США, 2002 року - 40,2 млрд. дол. США), зокрема експорт – 40,4 (у 2004 – 37,9, 2003 году- 27,3, в 2002 році - 22,0), імпорт – 39,0 (у 2004 році – 31,0, 2003 року - 24,4, в 2002 році - 20,6 млрд. дол. США).

Частка зовнішньоторговельного обороту по відношенню до ВВП з середньому (1997 – 2005 рр.) складає близько 115%, але в 2005 р. у зв'язку із зростанням імпорту частка складає 153% (у 2004 р. - 137%, в 2003 г.-115%) .По порівнянню з 2004 р. зовнішньоторговельний оборот в 2005 році збільшився на 15,1%. (2004 р. по відношенню до 2003 р. - 33,3%., 2003 р. по відношенню до 2002 р. – 28%). Об'єми експорту товарів і послуг в 2005 році складали – 40,4 млрд. дол. США, імпорт – 39,0 млрд.долл. і збільшилися в порівнянні з 2004 р. відповідно на 6,4% і 25,7% (у 2004 році складали – 37,9 млрд. дол. США, імпорт – 31,0 млрд.долл. і збільшилися в порівнянні з 2003 р. соответсвенно на 38,8% і 27,0%, 2003 р. по відношенню до 2002 р. відповідно 24,1% і 34,3%).

Позитивне сальдо склало 1,4 млрд. дол. (за 2004 р. - 6,976 млрд. дол., за 2003  р. - 2,919 млрд. дол., за 2002 рік – 980 млн.).

Мал. 1.2. Співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП України

у 1997-2005 рр., млн. дол. США

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 1,04 (у 2004 р.  1,22).

Зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг з Донецької області за 2005 р. склав 11,2 млрд. дол. США (у 2004 р. - 10,52 млрд. дол. США, в 2003 р. - 6,46 млрд. дол. США, в 2002 р. склав 4,5 млрд. доларів США), зокрема експорт – 8,47 млрд. дол. США (у 2004 р. - 8,342 млрд. дол., в 2003 р. - 5,02 млрд. дол. США, в 2002 р. – 3,5 млрд. доларів США), імпорт – 2,72 млрд. дол. США (у 2004 р. - 2,177 млрд. дол., в 2003 р. - 1,44 млрд. дол. США, в 2002 р. імпорт – 0,960 млрд. доларів США). Позитивне сальдо – 5,76 млрд. дол. США (у 2004 р. - 6,17 млрд. дол., в 2003 р. - 3,58 млрд. дол. США, в 2002 р. - 2,6 млрд. доларів США).

Мал. 1.3. Динаміка зовнішньоторговельного обороту товарів Донецької області

Експорт товарів здійснювали 761 (у 2004 р. – 858, в 2003 р. – 864, в 2002 р. – 845) підприємств і організацій, імпорт – 1273 (у 2004 р. – 1202, в 2003 р. – 1260, в 2002 р. – 1254).

Найбільшими експортерами залишаються ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, ВАТ “Концерн “Стирол”, Корпорація “Індустріальний Союз Донбасу”, ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Донецький металургійний завод”. Вони забезпечили 3/4 експорту області.

Більше 50% об'єму імпортних постачань здійснили 12 підприємств регіону: ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, ВАТ “Концерн “Стирол”, Корпорація “Індустріальний Союз Донбасу”, ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Донецький металургійний завод”, ЗАТ ММЗ «Істіл (Україна)», ЗАТ «НКМЗ», ЗАТ «Донецксталь» – металургический завод».

- співвідношення середніх індексів цін на експортовані і імпортовані країною товари і послуги(характеризує збільшення або зниження конкурентоспроможності національної економіки);

- ступінь «відвертості» країни при розробці і реалізації конкурентної стратегії. Її характеризують відносини величини заборгованості держави до ВВП; різниця між боргом країни по платежах і претензіях до дебіторів по їх боргах даній країні, термін сплати яких вже наступив;

- приріст золотовалютних резервів країни;

- структура ВВП країни, особливо частка, яка створюється переробними галузями промисловості.

Існують різні підходи до визначення критеріїв і показників національної конкурентоспроможності. Так з 1986 року під егідою Усесвітнього економічного форуму (ВЕФ) почали публікуватися вичерпні дані про порівняльну конкурентоспроможність провідних країн., які визначаються а основі багатофакторних моделей, в яких 381 показник зводиться в 8 агрегованих груп:

• внутрішній економічний потенціал;

• зовнішньоекономічні зв'язки;

• державне регулювання;

• фінансово-кредитна система;

• інфраструктура;

• система управління;

• науково-технічний потенціал;

• трудові ресурси.

Національна асоціація підприємств США виділяє наступні основні параметри конкурентоспроможності країни:

1. Темпи економічного зростання (унаслідок багатьох економічних криз Україна програє по цьому показнику);

2. Стабільність цін (після гіперінфляції, починаючи з 1996 р. цей показник в Україні поступово наближається до світового рівня);

3. Рівень безробіття (враховуючи приховане безробіття, Україна значно перевищує по цьому показнику гранично допустимі норми);

4. Ступінь ефективності (в умовах глибокої кризи у всіх сферах суспільного життя, трансформації економіки України з централізованої до ринкової і так далі, ступінь ефективності значно нижче міжнародною);

5. Стан балансу зовнішньої торгівлі (не дивлячись на позитивний баланс зовнішньої торгівлі України в перебігу декількох останніх років, цей показник не дає для України можливості підвищити рейтинг конкурентоспроможності – сировинна спрямованість експорту і його порівняно невеликий об'єм).

Як видимий, міжнародна економічна конкурентоспроможність України, не дивлячись на деякі позитивні зрушення (особливо в стабілізації цін) ще є недостатньою і не відповідає економічному потенціалу України.

Європейський форум по проблемах управління в Женеві здійснив оцінку конкурентоспроможності 22 розвинених країн на основі 340 показників по 10 основним критеріям: 1) динамічність економіки; 2) промислова ефективність; 3) динамічність ринку; 4)финансовая динамічність; 5) людські ресурси; 6) роль держави; 7) природні ресурси і інфраструктура; 8) орієнтація на зовнішні ринки; 9) орієнтація на нововведення; 10) соціально-економічний консенсус і стабільність. Оцінки міжнародної конкурентоспроможності здійснюють на основі виявлення місця країни в загальній ієрархії за окремими показниками, потім вирішуються по ступеню важливості показників і підсумовуються.

Якщо робити аналіз економіки України за вищепереліченими показниками, то слід зазначити, що за винятком деяких показників (природні ресурси, інфраструктура і людські ресурси) Україна значно відстає в конкурентоспроможності своєї економіки перед розвиненими країнами світу.

Як результат, конкурентоспроможність України сьогодні оцінюється міжнародними експертами дуже низько. Так по індексу зростання конкурентоспроможності національної економіки в 2004 році серед 117 країн світу Україна займала тільки 86-е місце. Відсутність сприятливого ділового клімату в українській економіці підтверджує також низький рівень індексу поточної конкурентоспроможності, який використовується для оцінки конкурентної політики, що проводиться усередині національної економіки, сприяючої підвищенню рівня конкурентоспроможності місцевих компаній. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні оцінюється міжнародними організаціями украй низько (82-а позиція в загальносвітовому рейтингу). Сьогодні питома вага високотехнологічного в загальному об'ємі українського експорту складає близько 5% (для порівняння в США цей показник рівний – 32 %, Німеччині – 17 %, Китаї 23 %, Росії – 13 %). А на світовому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5 – 3,0 трлн., дол., частка української продукції складає (переважно оборонно-промислового характеру) не перевищує і 0,1 %.

Порівняльна характеристика вышерассмотренных показників конкурентоспроможності національних економіки в 2004 році представлена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Ранжирування країн по рівню розвитку інформаційно-комунікаційних технологій і індексу конкурентоспроможності в 2004 році.

Країна	Ранг країни
	по рівню розвитку інформаційно-комунікаційних технологій	по індексу зростання конкурентоспроможності	по індексу поточної конкурентоспроможності
Сінгапур	1	7	10
Ісландія	2	10	19
Фінляндія	3	1	2
Данія	4	5	7
США	5	2	1
Швеція	6	3	5
Гонконг	7	21
Японія	8	9	8
Швейцарія	9	8	5
Канада	10	15
Австралія	11	14
Великобританія	12	11	6
....	....	....	....
Російська Федерація	62	70	61
Україна	82	86	69

Джерело: Word Tradr Organization. International Trade Statistics, 2004. Global Competitiveness Report, 2005.

Слід зазначити, що розрахунки конкурентоспроможності національної економіки в міжнародній практиці стали повсякденною реальністю, і інтерес до них світової співдружності не тільки не зменшується, але і збільшується.

Накопичений досвід показує (ці підходи послідовно обгрунтовуються в широко відомому дослідженні М. Портера «Міжнародна конкуренція»), що конкурентоспроможність національної економіки, її складових елементів – величина украй нестійка. Підтримка заданого рівня конкурентоспроможності вимагає не просто постійних і значних зусиль, а і продуманих цілеспрямованих дій стратегічного характеру, в яких провідна роль належить державі.

М. Портер теоретично обгрунтував і перевірив на практиці положення про те, що кожна країна знаходиться на одній з перерахованих на мал. 4 стадій конкурентоспроможності економіки. Таким чином, добробут — це мета суспільства, чинники виробництва і інвестиції — засоби, а нововведення (інновації) — метод досягнення мети.

Країна	Стадії конкурентоспроможності
	стадия факторов производства Стадия инвестиций Стадия нововведений	Стадия богатства
	Економічне зростання	Спад
Сінгапур
Корея
Італія
Японія
Данія
Швеція
Швейцарія
Німеччина
США
Великобританія	?

Мал. 1.4. Розвиток конкурентоспроможності економіки низки країн приблизно на 1990 р.

При прогнозуванні динаміки "конкурентоспроможності країни" слід аналізувати структуру (пропорцію) екстенсивних і інтенсивних чинників розвитку країни. До екстенсивних чинників відносяться чинники виробництва і інвестиції, до інтенсивних — інновації. Тому для неухильного підвищення конкурентоспроможності країни слід забезпечувати збільшення питомої ваги інтенсивних чинників розвитку економіки, тобто постійно підвищувати активність і ефективність інноваційної діяльності. Структура чинників виробництва і інвестицій повинна постійно поліпшуватися на користь інновацій (нововведень). Чим більше у ВВП питомої ваги наукоємкої продукції, високих технологій, тим вище конкурентоспроможність країни.

У зв'язку з цим згадуються цільові комплексні програми (ЦКП) "Інтенсифікація", що розробляються в 80-і роки до 1990, 1995 рр. для різних рівнів управління. Багато ідей, науково-технічні і дослідно-конструкторські розробки, виконані в ті роки, залишаються незатребуваними і понині.

У запропонованій моделі М.Портер вводить чотири основоположні поняття, на основі аналізу яких він пропонує оцінювати конкурентні переваги галузей, закономірності їх виникнення, розвитку і занепаду (мал. 1.6.).

Перше - «Параметри чинників», під якими маються на увазі матеріальні і нематеріальні умови, необхідні для формування конкурентної переваги в самому виробничому процесі фірми в країні її базування. Чинниками можуть виступати: робоча сила, сільськогосподарські угіддя, природні ресурси, телекомунікації, дорогі, охорона здоров'я і так далі Залежно від параметрів цих чинників вони можуть виступати або як можливості, або як погрози для організації.

Друге - стратегія фірм, їх структура і суперництво.

Мал. 1.6. Детермінанти конкурентної переваги країни

Третє - параметри попиту - показники, що характеризують: вимогливість споживачів до якості товару, наприклад, еластичність попиту за ціною і рівнем доходу; ступінь усвідомлення соціальними групами актуальності якої-небудь потреби; національні традиції; фази життєвого циклу; структура попиту; його динамічні показники.

Четверте - споріднені і підтримуючі галузі - галузі, які є споживачами і/або постачальниками даній галузі.

Основна ідея концепції - конкурентна перевага у галузі в рамках держави визначається детерминантами конкурентної переваги країни, які значно впливають один на одного.

У дану модель Портер вводить ще два чинники: випадкові події і дії уряду (мал. 1.7). Під випадковими подіями Портер має на увазі:

- винаходи;

- проривні технології;

- різкі зміни цін на ресурси;

- різкі зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах;

- різкі зміни локального і міжнародного попиту;

- політичні вирішення місцевих і зарубіжних урядів;

- війни і інші форсмажорные обставини.

Мал. 1.7. Загальна система детерминант конкурентної переваги

Під діями уряду Портер розуміє вплив виконавчої влади на кредитно-грошову, податкову, митну політику в країні. Уряд також визначає норми, стандарти, які можуть впливати як на виробників, так і на споживачів. Крім цього уряд є найбільшим в економіці замовником. Вплив уряду може бути як позитивним, так і негативним.

Аналіз особливо ефективних галузей в різних країнах, проведений Портером і його колегами, показав, що процес їх формування і розвитку підкоряється певним закономірностям. Для того, щоб його охарактеризувати, був введений термін «галузевий кластер», під яким мається на увазі неформальне співтовариство галузевих і суміжних компаній, що характеризуються здатністю взаємного посилення конкурентних переваг. Припустимо, виникають одна або декілька організацій з високими значеннями конкурентних переваг. За певних зовнішніх умов вони сприяють зростанню конкурентних переваг своїх компаній-постачальників і компаній-споживачів. Від постачальників вони вимагають тих, що особливо якісних комплектують, споживачів забезпечують особливо якісною продукцією. У даному процесі виникає позитивний зворотний зв'язок, і процес зміцнення конкурентних переваг посилюється.

Портер робить найважливіший вивід про те, що стійкі конкурентні переваги нації можуть базуватися тільки на інших конкурентних перевагах її окремих галузевих кластерів. Породження у галузі хоч би однієї організації-прародительки кластера сприяє зміцненню конкурентоспроможності і конкурентного потенціалу решти лівих організацій, які, ведучи боротьбу за виживання, укріплюють свої конкурентні переваги.

При зміні детермінантів конкурентної переваги країни, зокрема, при їх погіршенні, відбувається втрата конкурентних переваг, яка може супроводжуватися розпадом галузевих кластерів.

З посиленням глобалізації і паралельним розвитком процесу локалізації у провідних економістів світової спільноти в корені змінилося бачення такого чинника, як конкурентоспроможність економіки нації, регіону, корпорації. Раніше широко поширена думка про незначність ролі місцеположення виробництва для досягнення успіху в конкурентній боротьбі виявилася необґрунтованою. Висунута М. Портером теорія національної, регіональної і місцевої конкурентоспроможності, що поставила в центр уваги кластерну модель господарювання, практично відразу була схвалена і узята на озброєння і теоретиками, і практиками. Згідно цієї теорії в мікроекономічному діловому навколишньому середовищі, де всі елементи зібрані разом, кластери виконують провідну роль. Саме вони, кластери, є будівельними блоками в продуктивній, інноваційній економіці.

Кластерний аналіз — сучасний метод дослідження процесів і закономірностей конкуренції. Його основоположник М. Портер вважав, що «кластер, або промислова група — це група взаємозв'язаних компаній, що географічно є сусідами, і пов'язаних з ними організацій, діють в певній сфері і характеризуються спільністю діяльності і взаимодоповнюючих один одного».

Сьогодні під кластером доцільно розуміти стійку сукупність економічних суб'єктів, що випускають спеціалізовану конкурентоздатну продукцію. Проте поняття кластера і галузі не співпадають.

Кластер — це локалізована складова частина галузі, обмежена територіально. Для кластера характерна концентрація (збільшення масштабів виробництва однорідних виробництв в рамках виробничо-господарських комплексів) і кооперація (виробничі зв'язки об'єднань і підприємств по виробництву продукції) виробництва. Цим кластер відрізняється від несистематичної, механічної сукупності підприємств в межах регіону. Кластер орієнтований на випуск порівняно вузької номенклатури спеціалізованої продукції і включає як основа промислові підприємства. Асоціації споживачів і інших організацій, що не мають прямого відношення до виробництва, до складу кластерів не входять. Така точка зору дозволяє виявити у складі кластера дійсно істотні елементи і взаємозв'язки, виключивши випадкові і малозначні сегменти.

Таким чином, кластер — це впорядкована, відносно стійка сукупність спеціалізованих підприємств, що випускають конкурентоздатну продукцію. Впорядкованість означає наявність прямих господарських зв'язків в межах кластера, орієнтованих на постачання сировини, спеціалізованих чинників виробництва і робочої сили і створюючих ієрархічну систему. Найважливішою складовою частиною кластера є науково-дослідні і учбові заклади. Це пов'язано з кваліфікацією робочої сили, яка у вузах і НДІ підвищує продуктивність своєї праці до необхідного рівня.

Стійкість кластера означає порівняно однорідний його склад в динаміці, тобто переважаючу частку спеціалізованих підприємств, що випускають відносно мало диференційовану продукцію.

Локалізованность кластера означає, що він має достатньо визначені, найчастіше в межах регіону, межі. Для України найактуальніше вьщеление кластерів в межах адміністративно-територіальних одиниць (областей, міст, сільськогосподарських районів). Це обумовлено щодо високою керованістю територіально-виробничих комплексів на регіональному рівні в порівнянні із загальнонаціональним.

Спеціалізація — випуск якісно однорідної продукції вузької номенклатури, як правило, в межах однієї товарної групи, в об'ємах, що перевищують об'єми споживання на даній території. Конкурентоспроможність продукції кластера визначається високими об'ємами експорту спеціалізованої продукції з території кластера. Тільки у разі високих і достатніх об'ємів експорту спеціалізованої, профільної продукції і імпорту інших товарних груп можна говорити про наявність кластера як особливої форми територіальної концентрації виробництва.

Таким чином, кластери є перспективною формою організації виробництва в умовах конкуренції, і саме формування кластерів повинне стати таким, що визначає в регіональній промисловій політиці.

Кластеризація — це тенденція фірм із спорідненої сфери бізнесу концентруватися за географічною ознакою. Кластер або мережева промислова группа—это група близьких, географічно взаємозв'язаних компаній і організацій, що співробітничають з ними, спільно діють в певному виді бізнесу і напрямів діяльності, що характеризуються спільністю, і взаємодоповненням один одного.

У широкому розумінні кластер—это агломерація фірм і їх постачальників, що дозволяє створити локально сконцентрований ринок праці. За допомогою кластеризації фірм можливо також підсилювати процес спеціалізації і розподілу праці між фірмами (пропонуючи окремим фірмам ширший масштаб операцій), привертати покупців і продавців, зменшувати вартість одиниці продукції, виготовленої завдяки спільній діяльності. Також виникає можливість через кластеризацію фірм скоротити вартість одиниці технічної послуги, наданої членам кластера.

Кластери можуть містити як мале, так і велике число підприємств, а також можуть формуватися як з великих, так і малих фірм в самих різних поєднаннях і співвідношеннях. До кластерів можна віднести як географічну концентрацію компаній, що працюють в певному виді бізнесу, так і конгломерацію крупних і малих фірм, частина з яких є власністю іноземців. Кластери виникають як в традиційних базових галузях, так і high-tech напрямах, як у виробничо-комерційному секторі, так і у сфері послуг. Нерідко центром формування кластерів виступає університет або група науково-дослідних структур.

Таким чином, концепція кластера дозволяє розглядати національну економіку і її регіональні і муніципальні сектори під новою точкою зору, а також підкреслює зміну ролі компаній, різних пов'язаних з ними організацій і урядів в нових умовах глобалізації — локалізації. В умовах динамічності конкурентної боротьби, що росте, на глобальних ринках роль кластерів буде, поза сумнівом, зростати.

Контрольні запитання

1. Що являє собою національна економіка?

2. Які риси притаманні національній економіці?

3. Які існують суб'єкти національної економіки?

4. Які основні цілі функціонування національної економіки?

5. Що являє собою національна економіка змішаного типу?

6. Що являє собою загальний економічний центр, яка його роль і функції у національній економіці?

7. У чому сутність економічної політики держави, які існують її типи?

8. Назвіть елементи структури національної економіки.

9. Які макроекономічні пропорції Ви знаєте?

10. Як потрібно розуміти оптимальність пропорцій національної економіки?

11. Назвіть і дайте характеристику основним макроекономічним показникам.

12. Обґрунтуйте, чому валовий внутрішній продукт є узагальнюючим показником виробництва товарів та послуг.

13. Поясніть суть показника валового національного продукту та вкажіть, які макроекономічні показники розраховуються на його основі.

14. Що є спільного та в чому полягає різниця між ВВП та ВНП?

15. Які макроекономічні показники застосовують для вимірювання якості життя громадян?

16. Що не враховують макроекономічні показники ВВП та ВНП?

17. Вкажіть, із чого складається особистий чистий дохід.

18. Як розрахувати показники особистого доходу й безподаткового доходу?

19. Назвіть та охарактеризуйте фактори нерівного розподілу доходів у ринкових умовах.

20. З'ясуйте суть системи національних рахунків та її відмінність від системи балансів народного господарства.

21. Які сектори застосовуються у розрахунках СНР?

22. На яких принципах базується система національних рахунків, що запроваджена в Україні?

23. Поясніть зміст ключового поняття в структурі виробничих показників-доданої вартості.

24. Охарактеризуйте основні методи обчислення ВВП.

25. Запишіть і поясніть формулу розрахунку ВВП за витратами.

26. Що включають в себе витрати на споживання, витрати на інвестиції, державні витрати?

27. Запишіть формулу розрахунку ВВП за доходами.

28. Поясніть джерела кожного з видів доходу в економічній системі.

29. Як уникнути подвійного рахунку при вимірювані ВВП?

30. В чому полягає різниця між номінальним і реальним ВВП?

31. Чому при складані СНР зіставляється ринкова вартість обсягів виробництва у різні роки, а не фактичні фізичні обсяги виробництва?

32. Як розраховується індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)?

33. 3'ясуйте суть дефлятора ВВП та його використання.

34. У чому різниця між дефлятором та індексом цін?

35. У чому полягає суть процесу інфлювання й дефлювання ВВП?