Кон­троль­ні за­пи­тан­ня

1. Роз­ка­жіть про збли­жен­ня ме­ри­ді­анів.

2. Які ку­ти на­зи­ва­ють ди­рек­ційни­ми?

Прак­тич­не за­нят­тя № 1.3

Те­ма. Виз­на­чен­ня за кар­тою форм рельєфу, аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті

Ме­та:

фор­му­ван­ня на­ви­ків і вмінь:

а) пе­ре­ве­ден­ня ази­му­тів в рум­би і рум­бів в ази­му­ти;

б) виз­на­чен­ня аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті.

При­ла­ди та ма­те­рі­али

1. То­пог­ра­фіч­ні кар­ти.

2. Цир­ку­лі-ви­мі­рю­ва­чі.

Ме­то­дич­ні вка­зів­ки

Ро­бо­та скла­дається з двох зав­дань:

• сту­ден­ти оз­найом­лю­ють­ся з да­ною інструк­цією або її ана­ло­гом;

• ви­хід­ни­ми да­ни­ми для ви­ко­нан­ня завдань є то­пог­ра­фіч­ні кар­ти;

• ви­ко­нан­ня завдань ве­деть­ся у пос­лі­дов­нос­ті, вка­за­ній у да­ній інструк­ції.

Зав­дан­ня 1. Пе­ре­вес­ти ази­му­ти в рум­би, а рум­би в ази­му­ти і по­ка­за­ти на схе­мах. Зав­дан­ня 1 ви­ко­нується згід­но ва­рі­ан­ту.

Зав­дан­ня 2. Виз­на­чен­ня за кар­тою форм рельєфу, аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті. Зав­дан­ня 2 ви­ко­нується згід­но ва­рі­ан­ту.

Під рельєфом ро­зу­мі­ють су­куп­ність форм го­ри­зон­таль­но­го і вер­ти­каль­но­го роз­чле­ну­ван­ня зем­ної по­вер­хні. Рельєф – важ­ли­вий при­род­ний чин­ник, що знач­ною мі­рою виз­на­чає ха­рак­тер міс­це­вос­ті і її гос­по­дарсь­ке ви­ко­рис­тан­ня. То­му вив­чен­ня і точ­не зоб­ра­жен­ня рельєфу є од­нією з ос­нов­них ви­мог, яким по­вин­на від­по­ві­да­ти фі­зи­ко-ге­ог­ра­фіч­на кар­та. Є два спо­со­би зоб­ра­жен­ня рельєфу на то­пог­ра­фіч­них кар­тах: спо­сіб від­зна­чок і спо­сіб го­ри­зон­та­лей. Відмітки ха­рак­те­ри­зу­ють аб­со­лют­ну ви­со­ту точ­ки. Але кру­тиз­ну схи­лів, їх орієнту­ван­ня та фор­ми рельєфу во­ни не ві­доб­ра­жа­ють, то­му для де­таль­но­го зоб­ра­жен­ня рельєфу ви­ко­рис­то­ву­ють спо­сіб го­ри­зон­та­лей. Він по­ля­гає в то­му, що точ­ки з од­на­ко­ви­ми аб­со­лют­ни­ми ви­со­та­ми спо­лу­ча­ють лі­ні­ями, що звуть­ся ізо­гіп­са­ми, або го­ри­зон­та­ля­ми.

Нав­ко­ло Зем­лі іс­нує пос­тійне маг­ніт­не по­ле. Як вид­но з хо­ду його маг­ніт­них си­ло­вих лі­ній, зем­на ку­ля схо­жа на маг­ніт з віс­сю, нап­рав­ле­ною приб­лиз­но з пів­но­чі на пів­день. У пів­ніч­ній пів­ку­лі всі маг­ніт­ні си­ло­ві лі­нії схо­дять­ся в точ­ці з ко­ор­ди­на­та­ми 74 ^о,9 Пн. ш. і 101 ^о З. д. Ця точ­ка зветь­ся пів­ніч­ним маг­ніт­ним по­лю­сом.

У пів­ден­ній пів­ку­лі точ­ка схо­джен­ня си­ло­вих лі­ній ле­жить на 67 ^о,2 Пд. ш. і 142 ^о С. д. Во­на на­зи­вається пів­ден­ним маг­ніт­ним по­лю­сом.

Та­ким чи­ном, маг­ніт­ні по­лю­си Зем­лі не збі­га­ють­ся з її ге­ог­ра­фіч­ни­ми по­лю­са­ми. На­маг­ні­че­на стріл­ка в ме­жах маг­ніт­но­го по­ля вста­нов­люється вздовж си­ло­вих лі­ній, вка­зу­ючи сво­їми кін­ця­ми на пів­ніч­ний і пів­ден­ний маг­ніт­ні по­лю­си. Цю влас­ти­вість на­маг­ні­че­ної стріл­ки ви­ко­рис­то­ву­ють для виз­на­чен­ня нап­ря­мів при орієнту­ван­ні на міс­це­вос­ті.

Кут між пів­ніч­ним нап­ря­мом ме­ри­ді­ана і нап­ря­мом на за­да­ну точ­ку на­зи­ва­ють ази­му­том (А). Від­лі­чу­ють їх за хо­дом го­дин­ни­ко­вої стріл­ки від 0 ^о до 360 ^о. У зв'яз­ку з тим, що ге­ог­ра­фіч­ні і маг­ніт­ні ме­ри­ді­ани не збі­га­ють­ся, роз­різ­ня­ють ази­му­ти дійсні (ге­ог­ра­фіч­ні) і маг­ніт­ні. Кут між дійсним і маг­ніт­ним ме­ри­ді­анами, або кут, на який від­різ­ня­ють­ся дійсний ази­мут від маг­ніт­но­го, на­зи­вається маг­ніт­ним схи­лен­ням. Во­но бу­ває схід­ним (знак +), як­що маг­ніт­на стріл­ка від­хи­ляється від дійсно­го ме­ри­ді­ану на схід, і за­хід­ним (знак -), як­що маг­ніт­на стріл­ка від­по­від­но від­хи­ляється на за­хід. От­же, при схід­но­му маг­ніт­но­му схи­лен­ні маг­ніт­ний ази­мут мен­ший від дійсно­го, при за­хід­но­му – біль­ший.

Щоб виз­на­чи­ти іс­тин­ний нап­рям на пів­ніч, тре­ба до по­ка­зань ком­па­са або бу­со­лі до­да­ти або від­ня­ти ве­ли­чи­ну маг­ніт­но­го схи­лен­ня (рис. 20).

Румб – це кут між найближ­чим нап­рям­ком ме­ри­ді­ану і нап­ря­мом на за­да­ну точ­ку. Це наймен­ший кут між ме­ри­ді­аном і за­да­ною лі­нією. Від­лі­чується румб від ближньо­го кін­ця ме­ри­ді­ану в обид­ві сто­ро­ни до 90 ^о. Гра­дус­на ве­ли­чи­на рум­ба суп­ро­во­джується наз­вою од­нієї з про­між­них сто­рін го­ри­зон­ту (ПнС, ПнЗ, ПдС, ПдЗ).

На кар­тах і пла­нах рельєф зоб­ра­же­но го­ри­зон­та­ля­ми. Го­ри­зон­таль – лі­нія, яка з'єднує од­на­ко­ві ви­со­ти. Від­даль між су­сід­ні­ми рі­вен­ни­ми по­вер­хня­ми при зоб­ра­жен­ні рельєфу го­ри­зон­та­ля­ми на­зи­ва­ють сі­чен­ням, а від­даль на кар­ті між го­ри­зон­та­ля­ми – за­ло­жен­ням.

Го­ри­зон­та­лі бу­ва­ють

О с­нов­ні

Н а­пів­го­ри­зон­таль­ні

Д о­по­між­ні

Таблиця 1.2