6.3. Охорона територій і об'єктів пзф.

Охорона заповідних об'єктів загальнодержавного значення покладається на служби в складі адміністрації об'єктів цієї категорії. Охорона об'єктів ПЗФ місцевого значення здійснюється суб'єктами, у веденні яких вони знаходяться.

Працівники служб охорони мають наступні повноваження:

• вимагати в громадян і офіційних осіб пояснень із приводу порушення режиму об'єкта ПЗФ;

• вимагати в громадян і офіційних осіб посвідчення права діяльності в межах об'єкта ПЗФ;

• встановлювати особистість порушника;

• складати протоколи порушення законодавства і відправляти їх відповідним органам для залучення винних до відповідальності;

• вилучати в порушників предмети незаконного використання ресурсів, транспортні засоби, документи;

• проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів, знарядь і отриманої продукції;

• безперешкодно перевіряти діяльність організацій і транспортних засобів у межах територій об'єкта ПЗФ на предмет дотримання законодавства про охорону навколишнього середовища й об'єктів ПЗФ;

• вносити пропозиції у відповідні державні органи про призупинення, припинення, обмеження діяльності, що суперечить законодавству про ПЗФ.

Працівникам служби охорони може у встановленому порядку надаватися право носіння форми і зброї під час виконання службових обов'язків.

Державний контроль за дотриманням режиму територій і об'єктів ПЗФ здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища чи його органи на місцях, а також спеціально уповноважені державні органи.

6.4. Відповідальність за порушення законодавства України про пзф

Порушення законодавства України про ПЗФ спричиняє дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність. Її несуть особи, винні в:

• нецільовому використанні об'єктів ПЗФ;

• здійсненні в межах об'єкта ПЗФ забороненої господарської діяльності;

• організації в межах об'єкта ПЗФ господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи чи з порушенням її розпоряджень;

• неприйнятті заходів для попередження ліквідації наслідків аварій;

• порушенні термінів і порядку розгляду клопотань про створення об'єкта ПЗФ;

• перевищенні припустимих рівнів впливу на об'єкт ПЗФ;

• псуванню, ушкодженні чи знищенні природних об'єктів на території ПЗФ чи зарезервованих об'єктів;

• самочинній зміні границь об'єкта.

6.5. «Червоні книги» і їхнє значення в справі збереження біологічної розмаїтості

Червоні книги (ЧК) є офіційними документами неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про тварин і рослини, стан яких викликає побоювання щодо їхнього майбутнього існування.

Маються міжнародний і державний варіанти ЧК. У ЧК містяться анотовані списки видів і різновидів тварин і рослин усіх систематичних категорій (ссавці, птахи, рептилії, амфібії, риби, комахи, ракоподібні, вищі рослини, мохи, лишайники, гриби), із указівкою сучасного і минулого поширення, чисельності і причин її скорочення, особливостей відтворення, уже прийнятих і необхідних надалі мір охорони. Ціль ЧК - указівка конкретних, найбільш ефективних і дійових заходів захисту для кожного виду, що знаходиться під загрозою.

Міжнародна ЧК передбачає наступні категорії нужденних в охороні видів:

• зникаючі - види, що знаходяться під погрозою повного вимирання, тому що їхня чисельність недостатня для самопідтримки в природних умовах;

• що скорочуються - види, чисельність яких ще здатна до самопідтримки, але продовжує швидко і неухильно падати;

• рідкі - види, чисельність яких ще здатна до самопідтримки, але дуже незначна чи приурочена до обмеженої території;

• невизначені - види, про стан популяцій яких немає необхідних відомостей і які мають потребу у вивченні;

• відновлені - види, чисельність яких у результаті вживання заходів охорони досягла безпечного у відношенні погрози зникнення рівня.

Включення виду в ЧК накладає на країну, де він живе, моральну відповідальність за його збереження. Юридичної чинності ЧК не мають, але є науковим обґрунтуванням для законодавчих актів, що передбачають заборону на видобуток чи збір видів, що знаходяться під погрозою, а також узяття під державну охорону їхніх місцеперебувань.

Червона книга України.

У сучасному виданні Червоної книги України (1994-1996 г) фігурує 382 вида тварин (близько 60% їх відносяться до безхребетного) і 551 вид рослин і грибів. У порівнянні з першим виданням (Червона книга УРСР, 1976р.) кількість видів, що підлягають охороні, збільшилося майже в 4 рази. Це порозумівається не тільки збільшенням антропогенного навантаження на природні екосистеми, але і роботою по виявленню потребуючих охорони видів і внесенню їх у списки Червоної книги.

Варто знати, що на території України діє також Зелена книга, аналогічне видання, що містить відомості про природні рослинні угруповання (5 категорій), що вимагають особливої охорони в рамках збереження біологічної розмаїтості. До дійсного часу в Зеленій книзі - 127 природних угруповань рослинності.

Ведення Червоної книги України регламентується положенням «Про Червону книгу України», затвердженому в 1992 р.

Охорона і відтворення видів, занесених у ЧКУ, забезпечується шляхом:

• встановлення особливого правового статусу видів, що знаходяться під погрозою зникнення;

• систематичної роботи з виявлення їхніх місцезнаходжень, моніторингу популяцій з метою розробки наукових основ їхнього відтворення і відновлення;

• організації в межах місцеперебувань зазначених видів і на шляхах їхніх міграцій системи заповідних і охоронюваних об'єктів. Постійне чи тимчасове (у процесі міграції) перебування на визначеній території видів, занесених у ЧКУ, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду державного значення;

• створення банків їхнього генофонду шляхом розведення в спеціальних умовах (зоопарках, ботанічних садах і т.п.);

• проведення широкої виховної роботи серед населення;

• установлення карної, адміністративної і матеріальної відповідальності за знищення чи ушкодження видів, занесених у ЧКУ.

У залежності від виду і ступеня погрози для популяції видів вони поділяються на наступні категорії:

0 - зниклі (немає інформації про їхнє виявлення в типових місцеперебуваннях);

1 - зникаючі (збереження малоймовірне, якщо не будуть усунуті негативні фактори впливу на їхню популяцію);

2 - уразливі (висока імовірність переходу в попередню категорію);

3 - рідкі (дуже ймовірний перехід у категорію зникаючих чи уразливих);

4 - невизначені (належать до однієї з трьох попередніх категорій, але точно категорія ще не встановлена);

5 - недостатньо відомі (належать до однієї з перерахованих вище категорій, але початкові відомості про чисельність і інші параметри недостатні для визначення статусу);

6 - відновлені (не викликають заклопотаності завдяки вчасно прийнятим мірам охорони, але не підлягають використанню).

• у ЧКУ про кожен такий вид повинна бути наступна інформація: категорія, поширення, основні місцезнаходження, чисельність у природі, її динаміка, відомості про розмноження “ex situ”, прийняті і плановані міри охорони;

• ведення ЧКУ покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

• пропозиція про занесення виду в ЧКУ можуть вносити відповідні науково-дослідні установи, державні і громадські організації, окремі фахівці і вчені;

• види ЧКУ, що після вжитих заходів охорони визнані, що знаходяться поза погрозою зникнення, підлягають виключенню зі списків ЧКУ;

• видобуток і збір видів ЧКУ здійснюється у виняткових випадках тільки з науковими і селекційними цілями з дозволу Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

• кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання і поширення ЧКУ не рідше 1 рази в 10 років;

• фінансування ведення ЧКУ здійснюється за рахунок державного бюджету України.