8. Спортивна працездатність в середньогір'ї і після повернення на рівень моря

Фізична працездатність людини знижується по мірі підйому на висоту. Перш за все, і головним чином це стосується аеробної працездатності (витривалості) зниження якої відзначається вже на висоті 1200 м. В цьому відношенні немає жодних відмінностей між тренованими і нетренованими людьми. Як у тих, так і в інших на початку перебування в горах працездатність знижується приблизно однаково по відношенню до рівнинного рівню. На значній висоті симптоми гірської хвороби настільки ж часто і навіть у більш вираженому ступені спостерігаються у спортсменів.

Спортивна працездатність при виконанні швидкісно-силових (анаеробних) вправ. М'язова сила і потужність, а також координація рухів при короткочасних максимальних зусиллях практично не змінюються при підйомі в гори або при диханні газовою сумішшю з низьким вмістом кисню. Тому в нетривалих (до 1 хв.) спортивних вправах швидкісно-силового характеру і вправах на координацію, виконуваних в гірських умовах, не спостерігається явного зниження результатів у порівнянні з рівнинними. Більш того, на висоті через знижену щільність повітря (опору переміщенню) результати на спринтерських дистанціях (особливо в велоперегонах) можуть бути навіть вище, ніж на рівні моря.

Слід мати на увазі, що відновні процеси в організмі протікають на висоті уповільнено. Тому повторне виконання навіть короткочасних вправ в цих умовах викликає більш швидке настання стомлення (зниження працездатності), ніж на рівні моря.

Для участі в змаганнях, що проводяться на висоті в швидкісно-силових і координаційних вправах, не потрібно спеціальної попередньої акліматизації спортсмена до цієї висоти. Якщо спортсмен не страждає гірською хворобою, термін його прибуття на змагання може бути вибраний довільно.

Спортивна працездатність при виконанні вправ на витривалість. Результати в спортивних вправах з граничною тривалістю більше 1-ої хв. на висоті нижче, ніж на рівні моря.

У деяких межах, чим більше дистанція (гранична тривалість вправи), тим значніше зниження результату. Чим більша висота, тим сильніше падіння фізичної аеробної працездатності, що йде паралельно зі зменшенням МПК. Зниження аеробної продуктивності є головною причиною зменшення витривалості на висоті.

По мірі розвитку механізмів, які адаптують організм людини до висотної гіпоксії, поліпшується, хоча і не дуже значно і не у всіх випадках, його фізична працездатність на даній висоті. При цьому для адаптації до виконання більш тривалих вправ на висоті потрібно і більш тривалий період акліматизації. Добре треновані люди не акліматизуються до великих висот швидше або більш ефективно, ніж нетреновані.

Безсумнівно, що люди, які постійно проживають в гірських умовах, мають переваги в змаганні на витривалість, якщо воно проводиться в тих же умовах, перед спортсменами, які постійно живуть на рівні моря. З іншого боку, постійне або тривале проживання на великій висоті не дає переваги в відношенні аеробної витривалості, що проявляється на рівнині. У добре тренованих спортсменів проживання та інтенсивне тренування в середньогір'ї протягом кількох тижнів не завжди дають додатковий ефект у порівнянні з еквівалентним тренуванням на рівні моря. Навіть тривале перебування на дуже великій висоті не чинить достовірного впливу на рівнинні показники аеробної працездатності.

При аналізі впливу підготовки в середньогір'ї на результати виступу в рівнинних умовах необхідно мати на увазі значні індивідуальні варіації: в одних спортсменів така підготовка призводить до підвищення рівнинних результатів, в інших - до зниження, на третіх взагалі не робить помітного впливу. Крім того, важливо враховувати, що функціональний стан і спортивна працездатність у період реакліматизації носять виражений фазний характер: підвищення спортивної працездатний чергується з тимчасовим її зниженням. Ймовірно, важливу роль для підвищення рівнинної працездатності грає спеціальна організація тренувального процесу в гірських умовах, а також період реакліматизації.

У процесі тривалого перебування в гірських умовах в організмі виникають адаптаційні зміни, які сприяють підвищенню працездатності в цих специфічних умовах. Разом з тим ці зміни не дають помітної переваги при виконанні роботи в інших специфічних умовах, зокрема на рівні моря. Все це означає, що спортивне тренування повинне проводитися переважно (якщо не винятково) в тих же умовах, в яких проводяться змагання.