9.3. Аналіз і синтез

Аналіз – це поділ цілісного об'єкта на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їхнього всебічного вивчення. Синтез – це з'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей або відносин) об'єкта в єдине ціле.

Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є структурність матеріальних об'єктів, здатність їхніх елементів до перегрупування, об'єднання і роз'єднання. У природі, як відомо, відбуваються в принципі нескінченні процеси створення і руйнування: утворюються нові космічні об'єкти і руйнуються старі, розпадаються і відтворюються мікроелементи, відбуваються хімічні реакції асиміляції і дисиміляції. Інакше кажучи, будь-який процес зміни і розвитку припускає об'єднання або роз'єднання складових частин, що і є тією об'єктивною основою, на якій розвивається аналітико-синтетична діяльність людського пізнання. Можливість такої діяльності перетворюється на дійсність через практику людини. Саме в практиці людина стикається з необхідністю поділяти і з'єднувати об'єкти.

Вже в первісну епоху, очищаючи дерева від суків, обробляючи туші тварин, розколюючи камені, створюючи перші знаряддя праці, примітивний одяг і житло, людина, власне кажучи, користувалась практичним аналізом і синтезом. Ці операції мільйони разів повторювалися в практиці, закріплювалися у свідомості людей і поступово перетворювалися в особливі прийоми мислення.

Правила наукового аналізу і синтезу вимагають, по-перше, точно розрізняти і фіксувати в однозначних термінах мови науки виділювані сторони досліджуваного об'єкта: по-друге, з'єднувати їх у цілісний образ адекватно структурі предмета пізнання; по-третє, не привносити в логічний образ таких елементів, властивостей і зв'язків, які не були виявлені в його реальному прообразі та суперечать його природі.

Аналіз і синтез є універсальними прийомами, які застосовуються на всіх етапах пізнання. Так, на емпіричному рівні дослідження практичні аналіз і синтез супроводжуються логічними.

Аналіз і синтез застосовуються в нерозривному зв'язку з іншими загальнологічними прийомами: абстрагуванням, узагальненням, порівнянням та ін. Лише в повній їхній сукупності вдається розкрити закономірні зв'язки явищ і проникнути в сутність досліджуваних предметів.

9.4. Індукція і дедукція

Індукція – це такий загальнологічний метод пізнання у якому, у якому на основі знання окремих предметів якогось класу робиться висновок про клас предметів у цілому. Індукція — це умовивід від часткового до загального. Термін “індукція” походить від латинського слова inductio, що означає “наведення”.

Вихідним пунктом в індукції є пізнання окремих предметів, явищ. Якби одиничний предмет був неповторною індивідуальністю і не містив у собі нічого загального, схожого з іншими предметами, то логічний перехід від знання одних до знання інших предметів був би неможливим.

В індуктивному умовиводі думка рухається від окремого до загального.

Індукція буває повна і неповна. Повною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу.

У вигляді схеми умовивід повної індукції можна записати так:

S₁ є Р

S₂ є Р

S₃ є Р

S₄ є Р

S₅ є Р

S₁, S₂, S₃, S₄, S₅ вичерпують клас предметів S.

Отже, всі S є P.

Неповною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок виводиться із засновків, які не охоплюють усіх предметів класу.

У повній індукції засновки вичерпують усі випадки явища, яке вивчається. У неповній індукції загального висновку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція називається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми висловлюємо узагальнюючий висновок, досліджується нами не повністю.

У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:

S₁ є P

S₂ є P

S₃ є Р

S₄ є P

S₁, S₂, S₃, S₄ становлять частину предметів класу S.

Отже, всі S є P.

Неповна індукція (крім наукової) дає висновки тільки ймовірні

Розрізняють такі види неповної індукції: індукція через простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.

Науковою індукцією називається умовивід, в якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання суттєвих і необхідних ознак частини предметів класу.

У науковій індукції висновок робиться на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є неодмінною, істотною ознакою предметів, що вивчаються. Тут для узагальнення висновку однієї повторюваності ознаки або факту недостатньо. Необхідно встановити, використовуючи метод наукового пізнання, що спостережувана ознака є ознакою істотною, неодмінною. Знання того, що спостережувана ознака є істотною, служить логічною основою висновку в науковій індукції, бо якщо ознака є істотною, то вона неодмінно належить усім предметам класу.

Наукова індукція дає висновки достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку в науковій індукції значення не має. Висновок може бути зроблений на основі дослідження всього одного явища або одного факту. Так, не обов’язково досліджувати економіки багатьох країн, щоб зробити висновки: “Якщо пропозиція менша, ніж попит, то ціна зростає”; “При підвищенні цін пропозиція збільшується, а попит зменшується”. Для цього достатньо дослідити сутність економічних процесів двох, або хоча б одної країни.

Дедукція – це такий загальнологічний метод пізнання у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі висловлювання про клас предметів у цілому. Наприклад:

Усі договори є угоди.

Петренко уклав договір.

Отже, Петренко уклав угоду.

Тут висновок про те, що Петренко уклав угоду, зроблено на підставі загального положення про те, що “Всі договори є угоди”.

У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного. Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який, ідеться у загальному положенні.

Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним. Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а імовірним, то й висновок у такому випадку буде імовірним.