6.2. Науковий метод на різних рівнях наукового пізнання

У попередній темі, розглядаючи форми наукового знання, ми виділили два основні рівні наукового знання. Продовжимо тут їхній аналіз, однак, вже в контексті переважно науково-дослідної діяльності, і будемо тепер говорити про емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання (або як синонім – наукового дослідження).

За гносеологічною спрямованістю емпіричний і теоретичний рівні дослідження відрізняються тим, що на емпіричному рівні пізнання орієнтоване на вивчення явищ і “поверхневих” зв'язків між ними, без

поглиблення в сутнісні зв'язки і відносини, а на теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних зв'язків між явищами. На цьому заснована відмінність в пізнавальних функціях, реалізованих на цих рівнях наукового пізнання.

Головним пізнавальним завданням суб'єкта-дослідника на емпіричному рівні є опис явищ, збір наукових фактів, первинне їхнє узагальнення, а також перевірка і підтвердження (або спростування) теоретичних систем. На теоретичному ж рівні основним пізнавальним завданням є сутнісне пояснення досліджуваних явищ, їхнє концептуально-теоретичне узагальнення та в ідеалі – побудова для них наукової теорії.

Найбільш чітка відмінність між виділеними двома рівнями наукового пізнання проявляється в характері одержуваних результатів (тобто форм наукового знання). Основною формою знання, одержуваного на емпіричному рівні, є науковий факт і сукупність емпіричних узагальнень, наприклад, у вигляді емпіричних законів. На теоретичному рівні одержуване знання фіксується у формі наукової проблеми, наукової гіпотези, теоретичних законів, принципів і наукових теорій, у яких і розкривається сутність досліджуваних явищ.

Відповідно розрізняються і методи, використовувані при одержанні цих форм знання. Основними методами, використовуваними на емпіричному етапі пізнання, є спостереження, вимірювання, науковий експеримент. На теоретичному рівні використовуються такі методи, як ідеалізація, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи, математичне моделювання, формалізація та ін.

Виділивши емпіричне і теоретичне пізнання як два особливих типи дослідницької діяльності, можна сказати, що їхній предмет різний, тобто теорія і емпіричне дослідження мають справу з різними “зрізами” однієї й тієї ж дійсності. Емпіричне дослідження вивчає явища та їхні кореляції; у цих кореляціях, у відношеннях між явищами, воно може вловити прояв закону. Але в “чистому” вигляді, на рівні сутності, явище дається тільки в результаті теоретичного дослідження.

Отже, емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються за предметом, засобами і методами дослідження. Однак виділення і самостійний розгляд кожного з них являє собою абстракцію. В реальності ці два шари пізнання, як відзначалося раніше, завжди взаємодіють. Іншими словами, в реальній науковій практиці емпіричний і теоретичний рівні дослідження взаємозалежні, межа між ними досить умовна і рухлива. Емпіричне дослідження, виявляючи за допомогою спостережень, вимірювань і експериментів нові дані, стимулює теоретичне пізнання (яке їх узагальнює і пояснює), ставить перед ним нові, більш складні завдання. З іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи і конкретизуючи на базі емпірії новий власний зміст, відкриває нові, ширші обрії для емпіричного пізнання, орієнтує і направляє його в пошуках нових фактів, сприяє вдосконаленню його методів і засобів і под.