5.4. Теорія як ідеал наукового пізнання.

Слово “теорія” має давню історію, і його зміст відрізнявся від сучасних експлікацій у філософії науки. Так, давньогрецьке слово “теорія” означає “дослідження”. Згідно з Аристотелем, “теорія” – це таке знання, яке шукають заради нього самого, а не для якихось безпосередньо утилітарних цілей. Крім того, теоретичне знання в Древній Греції розробляли і зберігали не жерці, а світські люди, тому вони не надавали йому сакральних рис і навчали всіх бажаючих і здатних до науки людей.

Для науки XVIII ст. було характерним уявлення про наукову теорію як дзеркальне відображення об'єктивної реальності, причому таке відображення дає повну картину даної галузі дійсності. Крім того, вважалося, що в самому об'єктивному світі немає ніякої ймовірності, тому і теорія принципово не повинна містити в собі ймовірності. Це була дуже важлива методологічна установка, яка багато в чому визначала стиль наукового мислення того часу. З цієї позиції розглядали будь-яку галузь дійсності. Наприклад, при побудові теорії соціальних явищ за зразок звичайно брали небесну механіку і намагалися висунути основні принципи (свободи, братерства, рівності і т. д.), за допомогою яких можна було б описати будь-яке соціальне явище так само, як за допомогою принципів механіки, всесвітнього тяжіння можна пояснити небесні явища. Тим самим, ми маємо справу з редукціоністською методологічною установкою.

Серед численних трактувань змісту поняття “теорія” виділимо два – теорії в ширшому розумінні (як протиставлення практиці) і теорії у вузькому розумінні, як найбільш розвинену – насамперед, у логіко-концептуальному плані – форму наукового знання. Далі ми будемо мати справу переважно з теоріями у вузькому розумінні, тобто з науковими теоріями.

Наукова теорія як складна система

Наукову теорію як складну систему можна подати такою, що складається принаймні з чотирьох підсистем:

а) логіко-лінгвістичної;

б) модельно-репрезентативної;

в) прагматико-процедурної ;

г) проблемно-евристичної [28].

У мовній формі виражається будь-яка інформація про зовнішній і внутрішній світ людини. Але не вся вона має відношення до науки і тим більше до наукових теорій. Так, за допомогою мовних засобів викладається зміст літературних творів, виписуються медичні рецепти, описуються рекомендації з керування автомашиною, задаються правила поведінки в суспільстві й т. д. Мінімальною вимогою до того, щоб знання, яке виражається за допомогою мови, було науковим, є особлива форма його викладу. Вона повинна бути досить переконливою, упорядкованою, несуперечливою, такою, що піддається перевірці, допускати рух як від загального до часткового, так і навпаки. Багато цих якостей знання підпадають під поняття його логічної організації.

Відзначимо, що логічно організувати можна лише те, що вже має мовну форму вираження. Саме логіко-лінгвістична підсистема і забезпечує функціонування наукової теорії як способу мовного (або лінгвістичного) вираження і логічної організації знання.

У цій підсистемі виділяються такі елементи, які утворюють відповідні рівні її ієрархії:

- поняття;

- алфавіти (словники) мов наукової теорії;

- правила побудови виразів мов наукової теорії з елементів алфавітів;

- правила перетворення одних виразів на інші;

- аксіоми (подані у вигляді певних виразів основні закони і положення теорії);

- особливі (у тому числі логічні) правила виведення з аксіом наслідків (теорем, виведених законів);

- обчислення (у тому числі логічні), які є системами, що складаються з аксіом, правил виведення і теорем;

Знання, пов'язане з теорією, розглядається з боку цієї підсистеми не в плані його мовного вираження і логічної організації, а в плані того, як воно подає зовнішні об'єкти в єдності з їхніми властивостями, відносинами, закономірностями і тенденціями. Ця підсистема є ніби призмою, через яку вчений дивиться на предметну область теорії. Причому ця призма не залишається незмінною.

Кожній окремій теорії властивий особливий клас більш часткових моделей. Так, основними моделями теорії коливань є моделі маятника, гармонічного і ангармонічного осцилятора, а сучасної теорії елементарних частинок – моделі кварків, моделі партонів, модель струн, модель суперструн і т. д.

Ця ситуація характерна не тільки для фізичних, хімічних, біологічних та інших природничо-наукових теорій. Вона такою ж мірою проявляється і при більш уважному аналізі соціальних теорій. Так, економічні теорії “дивляться” на економічні явища і відносини крізь призму моделей ринку, товарно-грошових відносин, простого і розширеного відтворення і под. Більш абстрактними є такі математичні моделі економіки, як балансові, системи масового обслуговування, міжгалузеві, керування запасами, госпрозрахункового підприємства, господарського об'єднання і под. У сучасній психології такий найскладніший об'єкт, як мислення, моделюється як сукупність уявлень, як послідовність інтелектуальних операцій, як деякий мотивований процес, як система оброблення інформації й т. д.

Таким чином, сукупність моделей реальності, використовуваних науковою теорією, є такою же істотною її характеристикою, як і її мови. Але як мови не є елементами вихідного рівня ієрархії логіко-лінгвістичної підсистеми, так і моделі перебувають на досить високих рівнях ієрархії модельно-репрезентативної підсистеми.

Як немає універсальних машин і механізмів, здатних виконувати будь-які дії та операції, так і немає теорій, що виступають як “вирішальники” будь-яких проблем, – коло розв'язуваних завдань завжди більш-менш обмежене. В цьому плані важливою сутнісною характеристикою теорії є система розв'язуваних нею проблем. Ця система не залишається незмінною в процесі розвитку теорії. Після розв’язання старих проблем виникають нові, переглядаються наявні методи розв’язання, одні завдання розглядаються як окремі випадки інших і т. д.

Щоб переконатися в цьому, досить порівняти ті завдання, які хвилювали античних геометрів, і ті, над якими б'ються сучасні математики.

Відзначимо, що в ході розвитку науки більшість її проблем виникають відразу як проблеми теорії, і їх тим більше, чим досконаліша наука. Дійсно, багато проблем, які зараз вважаються теоретичними і вирішуються теоретичними методами, вперше були поставлені до виникнення перших наукових теорій. Однак згодом бурхливий розвиток науки істотно змінив ситуацію – складність і нетривіальність проблем, розв'язуваних сучасною наукою, майже не залишає шансів для їхньої постановки людям, що не знають відповідних теорій, тобто дилетантам.

Основний критерій науковості теорії – її істинність. Однак істинність – не єдина і аж ніяк не універсальна оцінка елементів теорії. Так, розв’язання задач може оцінюватися в плані їхньої оригінальності, простоти, ступеня універсальності, методи – у плані евристичності, раціональності й т. д.